Читати книгу - "Емісар"

не було ніяких людей», — подумав я. Але не сказав. Навіщо? Щоб він мені «навішав» якесь вірогідне пояснення чому не розповів про них? Хай краще думає, що я не надав цьому значення. А всередині усе стискалося від одного слова — «коли?», адже розвиток подій свідчив про те, що чекати мені залишилося недовго. Стенлі порадив не виходити з будинку і взагалі не «світитися». Тим паче, можливість така була, адже житло обладнане усіма зручностями. І мені знову довелося зайнятися найважчим — набратися терпіння і спробувати відігнати невтішні думки. Та навіть і те, що сталося невдовзі, ще не було отим громом.

З півгодини я чесно працював у цьому напрямку, оглядаючи закутки котеджу, коли двері у вітальні відчинилися. І не встигло клацання замка відбитися відлунням у серці, як мене вже кликали, причому голос належав Айвену. Коли я збіг донизу, вони вже увійшли. Крик застряг у моєму горлі: другий, бородатий, той що був з Айвеном перший раз і імені якого я не знав, затягував крізь двері третього з їхньої ж команди — судячи з усього мертвого. Тіло кинули на підлогу і він одразу ж потяг четвертого з розчинених задніх дверцят фургона, підігнаного до самих вхідних дверей. Тіло безжиттєво волочили через поріг, і коли його кинули на підлогу, я побачив скривавлену дірку у куртці акурат на спині. Їх застрелили у спину. А усі мої наступні запитання зняв пістолет, який з’явився у руці Айвена.

Ствол дивився мені у груди, а рух його другої руки наказав повернутись обличчям до стіни. Вочевидь у команді Стенлі відбулися розбірки. Свого роду бунт на кораблі. Незгідних прибрали, і тепер, схоже, Айвен грав власну гру або ж виконував накази іншої сторони — однієї з тих, про які вів мову Стенлі.

Браслети клацнули на моїх зап’ястках, а перед цим його руки пройшлися моїми кишенями. Телефон для зв’язку зі Стенлі він забрав, ключі від моїх браслетів передав напарнику. Мене посадили у кут і лише тоді бородань завів до помешкання ще одну людину, голову якої закривав мішок зі щільної тканини. Його завели за руку. Бородань зашторив вікна, і мішок стягли з голови прибулого. Розв’язали й руки. Чоловік, якого раніше мені бачити не доводилося, мовчки протер очі і роздивився. Він не скидався на полоненого, хоч і доставили його так. Наостанок бородань заніс ящик з якимось довгим футляром і лише тоді двері остаточно зачинилися.

Незнайомець у супроводі Айвена перейшовся будинком. У спину йому не дивилося дуло пістолета і почувався він досить вільно. «Погулявши» по будинку, він узявся до ящиків. Там була якась техніка. Приєднавши датчик на довгу метрову ручку з кнопками та перемикачами, він почав обстежувати стіни та підлогу усіх приміщень. У будинку Стенлі вони щось шукали.

Час зупинився. Панувала тиша, лише скрипіння підлоги від кроків спеца з датчиками. Його привезли з мішком на голові, аби не знав, куди їздив і де працював. Отже, відпустять. Я сидів спиною у кут, отже, бачив усе, і мені не збиралися накидати на голову ніяких мішків. Вони не переймалися питанням бачитиму я щось чи ні. Упевнені, що я нікому нічого не розповім? Але чому тоді не застрелили одразу? Було б ще надійніше. Можливо… Збираються віддати під дію «негуманних» методів?

Німіти усередині почало одразу, щойно пістолет Айвена вперся мені у груди. Але те, що там робилося зараз, не йшло у жодне порівняння з тими першими відчуттями. Воно буквально не давало дихати. Відчуття кінця. Того, що називається жахливий кінець. Дихання перехоплювало і плутало думки. Айвен усе бачив. Вони не ставили запитань, очевидно добре розуміли, що я можу знати і чого не можу. Та найголовніше — я був свідком їхніх дій. Цим усе сказано.

Кімнати обстежили, але нічого не знайшли. Мене підняли з підлоги і повели до підвалу. Привезений фахівець перемкнув щось на своєму обладнанні і продовжив роботу внизу. Вони ж мовчки чекали.

— Звідси треба було починати, — єдине промовив бородань.

Зрештою датчик зупинився посередині стіни. Я не міг бачити монітора, на який перекинулася їхня увага, оскільки тепер був припнутий правою рукою до металевої труби. Фахівець з пошуку упевнено провів пальцем по екрану, а потім намалював чорним маркером квадрат на стіні.

— Тут, — це було сказано з упевненістю.

Бородань приніс зверху ще один ящик і витяг два ломики — важчий і легший, перфоратор і ще кілька дрібниць. Айвен закрутив у патрон перфоратора коротке свердло з гострим наконечником, залишивши довге на запас, і робота почалася. Чомусь вони не боялися повернення Стенлі. Можливо, знали, що той далеко. А можливо… Що, як Стенлі уже немає серед живих?

Робота просувалася швидко, хоч і замурували схов добротно. Вони вибивали застиглий розчин і виймали цеглу. Найважче було з першою, а далі пішло швидше. Я стояв поруч і скоро побачив фрагмент металевої плити, що вимальовувався у дірі, яка з кожною хвилиною ставала ширшою. Вивалилася ще одна цеглина і все остаточно з’ясувалося. У схові був сейф. Невеличкий сейф з хитромудрим замком. І тоді знову настала черга спеца.

У підвалі панувала тиша. Він застиг за комп’ютером з навушниками і чаклував над сейфом, затуляючи отвір від мене спиною. Тому я не міг бачити, що там діється. Айвен уперше подивився на годинник. До цього час, здавалося, його не цікавив. Зараз цей фахівець відімкне сейф. Зараз чи за годину — не має принципового значення. Що буде далі? Що буде зі мною? Для чого мене тримають? Можливо, взявши гру на себе, вони так само претендують на мою персону, як і Стенлі. А можливо…

Казочка про Емісара, розказана Стенлі, згадалася миттєво в усіх подробицях. Якщо йому вірити, то ось у чому смисл. Ось за що усі гризуть одне одного — за великі гроші, що лежать у банку «N» і які можна взяти лише з моєю допомогою. Схов у будинку ніяк не в’язався з цими теоріями. Яка роль сейфа у цьому? Чому за нього ведеться кривава гра? Отже, існує ще щось, ще якісь обставини. І тоді, імовірно, моя подальша доля і саме життя залежатимуть від того, що у сейфі.

Дверцята клацнули за півгодини, і він відійшов, закриваючи ноутбук