Читати книгу - "Мої спостереження із Закарпаття, Юліан Хімінець"

на фронт, замість совєтської 21-ої дивізії в районі Бзянка-Сяночок. Це був тяжкий терен та із всіми вигодами для німців. За цю безголову атаку чехословацька парашутна бригада заплатила великими втратами.

“Після розбиття цієї бригади 17 вересня 1944 р., прийшло розпорядження, щоб цю розбиту бригаду перекинути літаками на Словаччину. Це не було зовсім доцільне, а навіть злочином, щоб цілком розбиту й дезорганізовану бригаду кидати німцям в пастку, яку німці на Словаччині цілковито знищили. З летовища Івоничі біля Кросна мали 350-ма літаками перевести розбиту другу чсл. парашутну бригаду на Словаччину до Банської Бистриці. Під час операції 12 літаків збито, забиваючи 380 парашутистів. Після приземлення на Словаччині бригада негайно вступила в бій з СС дивізіями, відбиваючи наступ на Зволен, Кремницю. Бригаду перекинено навмисно з запізненням, коли німці вже придушували повстання”.[124]

Генерал Свобода в своїй книжці каже, що операція висадки решток другої парашутної бригади була заплянована на три дні, але вона протягнулася на чотири тижні.

Велика перевага в людях і техніці та вигідний простір маневрування давали змогу СС дивізіям взяти в оточення другу чсл. парашутну бригаду, яка тепер була поповнена словацькими повстанцями. Бригада завзято боронилася від наступу німців на Банську Бистрицю, осередок словацького народного повстання. В тій тяжкій ситуації бригада воювала до кінця жовтня 1944 року. “Ситуація була жахлива, не було лікарства, одягів, харчів, боєприпасів, і іншого необхідного матеріялу. Недобитки другої бригади, рятуючися в малих групах в горах, де як партизани боролися до кінця війни”.[125] Москалі втопили у крові словацьке народнє повстання. Не дали йому потрібної помочі й не допустили Англію, Америку й Францію прийти йому з допомогою. За те дали можливість німецьким СС дивізіям винищити найкращих словацьких патріотів, а з ними також 7,500 закарпатських українців, які воювали у складі Другої чехо-словацької самостійної парашутної бригади. Ці незаперечні докази вказують, як москалі злочинним способом здійснюють винищування кожної еліти й провідної верстви народу, котрого хочуть поневолити. Так вони поступили у варшавському й празькому повстанні. Празьке повстання захоронила чехам російська дивізія генерала Власова, союзника німців, яка перейшла на бік чеських повстанців. Інакше німці були б знищили Прагу гірше, як Варшаву. Після визволення Праги, чехи видавали власівців большевикам на розстріл.

У квітні 1944 року Перша самостійна чсл. бригада в СССР була пересунена з Волині на Буковину в район Чернівців і Снятина в Галичині. Сюди привезли 12,000 волинських чехів і 8 тисяч закарпатських українців. У тому часі чсл. військо переформовано так: чсл. бригада в Снятині; чсл. бригада в Проскурові; чсл. бригада й запасний полк в Садагорі. Одна танкова бригада в Снятині, запасний полк у Камінці-Подільськім, а летунський полк в Промбі. Чсл. армія до 1-го квітня 1944 року числила понад 25,000 вояків.

“На протязі трагедії і ліквідації Другої чсл. самостійної пашутної бригади в СССР москалі приготовляли ліквідацію решти чсл. армії в СССР. Москалі з чеськими комуністами на чолі з п'яницею Клементом Готвалдом добре знали, що ціла чсл. армія в СССР є антикомуністична і протимосковська. Що ця армія по визволенні Чехо-Словаччини в першім моменті вщент знищить комуністів і не дозволить москалям всунути свої криваві пазурі у внутрішні державні справи”.[126]

Не було в тодішній Европі таких свідомих антикомуністів, як вояки чсл. заграничної армії в СССР, які на власній шкурі пізнали злочинність комуністичного догматизму й диктатури та кривавого московського імперіялізму. З цими закордонними вояками вже не можна було нічого іншого зробити, як тільки фізично їх зліквідувати.

“Що москалі для своїх кримінальних злочинів вибирають найгірші бестії, свідчить той факт, що Клемент Готвалд будучи президентом ЧСР, п'яний підписував присуди смерти. Дав повісити, розстріляти і в підвалах замучити патріотів і навіть повбивати своїх найближчих співробітників у комуністичній партії”.[127]

Вільному світові застигне кров у жилах, коли він довідається про найбільші й найгірші злочини в історії людства, яких доконали й до наших днів доконують москалі.

У справі визволення Закарпаття було домовлено, що цю операцію доконає чсл. армія через Яблонецький і Волівський переходи. Були навіть спеціяльно вибрані й вишколені закарпатські українці, які добре знали Карпати. Та на приказ Сталіна чсл. армію пересунено на Дуклянський перехід і їй не дозволено вмішуватися до політики Закарпаття.

Чехо-словацький самостійний корпус в СССР був знову залучений у склад 38 совєтської армії під командуванням ген. Москаленка, який був добрим полководцем і стратегом. Він керував дуклянською операцією, в якій чсл. корпус брав участь, що відповідав найменше трьом совєтським дивізіям.

У справі допомоги звільнити Словаччину маршал Конєв видав такий наказ: “Проломити ворожу оборону в районі Кросна, міста Дуклі, Дуклянський перехід, Пряшів, пробитися через Карпати, дістатися на територію Словаччини й злучитися з словацькими повстанцями. Це віддаль приблизно 100 клм. Призначений час на цю операцію - 5 днів, то значить за 120 годин дістатися до Пряшева”.[128]

“Найважніше, - каже маршал Конєв - скорість і несподіванка. Дістатися через Карпати так скоро, щоб ворог не мав часу пересунути свої резерви до боротьби за Карпатами”.[129]

Плян маршала Конєва мав на цілі перейти Дуклянський перехід за п'ять днів, однак цей плян показався нереальним, бо для цієї операції він ужив аж 80 днів.

“На підставі відомостей, що принесла наша розвідка, терен, куди має іти наш удар на ворога, хоча невигідний, за те відношення сил для наступаючого війська є корисне. Цьому допоможуть у великій мірі дві словацькі дивізії”.[130]

Нарешті дня 8 вересня 1944 року розпочалася після Сталінграду найбільша битва за Дуклянський перехід. Німецька армія мала постійно вигоду відступати у високі гори і