Читати книгу - "Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі"

class="book">Але ми впевнені, що людина під водою має перевагу навіть тоді, коли зустрічається з хижаком на межі відкритого моря. Адже всі несподівані атаки хижаків, про які вже розповідалося, закінчувались втечею агресора негайно після найпростіших протидій. Проте «випадки агресії» трапляються, і на них не можна не звертати уваги, а тому водолаз повинен завжди бути напоготові.

Отже, роботи в цих «прикордонних» глибинах Шостого континенту провадити можна, але за характером вони будуть трохи відрізнятися від робіт у «внутрішніх» його районах. Там на порівняно невеликих глибинах поблизу берегів є всі умови для впровадження «сталих робіт», а тут, навпаки, є більше можливостей для промислової діяльності. Наприклад — раціональна організація ловів. Немає сумніву, що у відкритому морі більше риби, ніж у прибережних зонах. Тут можна зустріти і «мігруючі» зграї, і косяки «прохідних» порід, і окремі великі екземпляри різних видів. Метою спусків під воду в цих зонах може бути вивчення методів та прийомів промислових ловів і керівництво ними, що зробило б працю рибалок майже досконалою.

Підходячи до підводних течій з точки зору джерел електроенергії, треба сказати, що розвідка таких течій у відкритому морі, де вони найбільш сталі, може дати конкретні результати.

Але тут необхідно мати на увазі, що кількість небезпек, які чатують на людину під водою в цих глибинах, значно зростає і що акули та подібні до них хижаки можуть накоїти багато біди, коли недооцінити їхні сили.

Ось ті висновки, які ми зробили, спираючись на досвід останніх тижнів.

Морські велетні

умма залишається за кормою, а «Форміка» іде все далі й далі у відкрите море. Зацікавлені розповідями Бенедетто та накуди, ми прямуємо до острова Гурум-Шаш — там провадяться лови акул. Ми хочемо зняти тубільців за роботою і ознайомитися з методами використання акулячої туші. А головне — ми збираємося спуститися під воду саме в тих місцях, де рибалки закидають сітки з своїх самбук. Тут ми сподіваємось зустріти акул різних видів та більших розмірів і перевірити, чи не відрізняється їх поведінка від звичайної. Одночасно маємо намір підстрелити кілька штук з підводної рушниці.

Букера охопила нетерплячка скоріше взятися до роботи, і він стурбовано розглядає обрій, де з'явилися передвісники «камші» — поривчастого вітру, який може поламати наші плани. Цей вітер несе з пустель Єгипту на південь хмари піску. Сірувата завіса поступово здіймається аж до неба, поки не закриє сонця, перетворивши його на блідий, ледве помітний диск.

Камші піднімається спочатку високо в небо, а потім скажено обрушується вниз… Море раптом змінює свій колір, закипає білими бурунами, ніби під ударами безжалісних батогів.

МИСЛИВЦІ ЗА АКУЛАМИ

Крута хвиля починає бавитись «Формікою», але, на наше щастя, вітер дме з корму і навіть допомагає нам швидше подолати останні десятки миль, що залишилися до Острова Акул.

У певні пори року навколо Гурум-Шашу збирається сила-силенна акул, вода аж кипить від ударів їхніх хвостів. В цей час тубільці перетинають море в різних напрямках важкими сітками, і тонни переляканої риби знаходять там свій кінець.

Надвечір десятки найрізноманітніших човнів виходять з острова в море і закидають сітки, прив'язані кінцями до козячих бурдюків.

Минає трохи часу, і море вкривається якимись химерними, непомірно роздутими тваринами з козячою шерстю, із задраними догори лапами. Цілу ніч їх гойдає хвиля. На світанку сітки виймають. В їхніх чарунках заплутались акули різних розмірів, більшість з них мертві.

Акулу піднімають на борт, і тушу розбирають гострим ножем. Спритні руки майстрів обережно виймають печінку — головну ціль лову. Акулячу печінку складають у бочонки, герметично закупорюють і відправляють V Массауа. Звідти вона йде на фармацевтичні заводи як сировина для виготовлення чудодійного концентрату вітаміну «А». Решту туші в'ялять, трохи присоливши та розкидавши на піску проти сонця.

З глибоким зацікавленням оглядаємо цю єдину в своєму роді виставку. Прибережний пісок вкритий акулячими плавцями (розтерті на порошок, вони вживаються як збудливий засіб і користуються великим попитом у країнах Сходу) та велетенськими головами: тут і довгасті черепи голубих акул, і масивні голови «тигрів», страхітливі пащі риби-молота і приголомшуюча, фантастична голова риби-пили.

Сама пила складає третину довжини всього тіла риби і вживається не для захисту або нападу, як можна було б подумати, а як лопата. Риба-пила споживає маленьких рибок та інших дрібних морських тварин, що живуть на дні в мулі або серед водоростей. Пила — це своєрідний важіль, яким риба підважує рослини та грунт, так що їжа ледве не сама запливає в горлянку їй.

Можливо, ми на власні очі побачили б рибу-пилу за обідом, якби не камші. Він так розгойдав хвилі, що пісок та грязюка зовсім скаламутили воду і занурюватись не варто було. Ми чекали добу, але марно. Вітру вже не було, але море ще не прояснилося. Чекати далі ми не мали змоги: закінчувались останні дні перебування експедиції в Червоному морі, і ми берегли кожну хвилину.

ЩОСЬ НАДЗВИЧАЙНО ВЕЛИКЕ…

Хмари чайок, галасуючи, носяться над водою.

— Ловлять сардин.

— Де це ти бачив у сардин триметрові плавці?

— Які плавці?

— Отаке, хіба ти не помітив он там на поверхні?

Раптом Вайлаті схоплюється на ноги. Чорт забирай!

Коли це й справді плавці, то ми зустріли щось надзвичайно велике! Може, кашалоти? Славетні кашалоти Червоного моря! Відколи ми тут, тільки й чуємо