Читати книгу - "Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Накуда теж розповідав нам про одного кашалота, який «сів на мілину» під час відпливу. Він був такий великий, що його тушу розбирали багато днів, а печінка ледве вмістилася в сто п'ятдесят бочок. З його хребців «один поважний тип» зробив собі стільці — дуже потішні.
Не можна марнувати жодної хвилини! Коли нам вдасться познайомитися з найкрупнішими мешканцями Шостого континенту, значить довгий шлях до Гурум-Шашу цілком виправданий.
Два моторних човни одчалюють від «Форміки». За лоцманів правлять зграї чайок та інших морських птахів, які кружляють над тим місцем, де показався і зник кашалот. Птахи кинулись навздогін за його тінню, яка вже зникла в пучині, і тепер білими цяточками посідали на воду. Ми довго пливли, поки не опинилися серед них.
Уважно оглядаємо море… Адже ми не знаємо, де випливе морська тварина цього разу, невідомо також, чи попередять нас чайки про її появу.
Мотор працює на холостому ходу, очі невідступно нишпорять по морській поверхні.
Раптом загаласували і злетіли вгору морські птахи і тепер носяться над водою, чиркаючи по хвилях загостреними крилами. Їх тягне до якогось, відомого тільки їм, місця.
Вперед! Пристроюємося до них у кільватер. Зненацька метрів за сто від човна море надимається, вкривається піною, угору летять фонтани бризок, і, нарешті, з'являється лискуча, абсолютно чорна спина. Вона піднімається з води на півметра і кілька секунд швидко пливе по поверхні. З води витикається частина плавця, теж чорного. Я кажу «частина», але вона не менше двох метрів завдовжки.
Наш двоциліндровий моторчик видавлює з себе все, щоб хутчіш доставити човен ближче до того місця, де випливає чудовисько.
Тепер зрозуміло, чому чайки кружляють саме над тим місцем, де з'являється на поверхні кашалот.
Великі зграї до смерті переляканих тунців (голубі смужки вздовж тіла, довжина — сантиметрів п'ятдесят, великі очі) кидаються врозтіч. Пантагрюелівський шлунок змушує кашалота невпинно гнатися за ними, і велетенська його паща поглинає десятки риб кожного разу, коли хвіст зграї тунців опиняється поблизу неї. Бідолахи тунці, шукаючи порятунку, тікають ближче до поверхні…
У цей момент і піднімаються в повітря чайки! Вони чують клекіт під собою, — зараз тварина буде «таранити» поверхню моря. Ще хвилька, і в тому місці, над яким юрмиться птаство, випливає кашалот.
Тунці, перелякані небезпекою позаду себе, мов несамовиті, вискакують з води. Вони не думають в цей час про чайок та фрегатів, а ті каменем падають на свою здобич.
ВПЕРЕД, НА КАШАЛОТІВ!
Зграю тунців переслідує не один, а кілька кашалотів різних розмірів. Ми опинилися приблизно в центрі еліпса, який вони прочісують.
Нам з Мазіно пощастило вчасно підскочити до «пункту виплиття». Кашалот виходить з води боком, і ми добре бачимо всю нижню частину його тіла… Ось приплюснутий циліндр голови, під нею розкривається широкий і надзвичайно довгий рот (він схожий на якусь позбавлену форми щілину з дряблими краями). Зразу за пащею починається бруднувато-біле черево, перетяте чорними смужками, які на кінцях відливають трохи червоним.
Тварина занурюється у воду і чорною тінню мелькає під хвилями. Мазіно ворожить над мотором, треба, щоб човен перерізав шлях кашалоту, коли він випливе ще раз. Таким чином ми зможемо підійти зовсім близько до нього.
— Давай, давай! Повний. вперед!
— І так уже самий повний! А куди правити?
— Держи правіше, правіше!
Джорджо стовбичить на носі. Правою рукою тримає «Роллейфлекс», а лівою владно показує напрямок. Мазіно теж підводиться, намагаючись ногою керувати важелем мотора, але ця спроба ледве не закінчилася загальним купанням.
— Дивись, дивись! Попереду нас!
— Та де, він ліворуч! Ти не туди дивишся!
— «Крути» — він поруч!
— Ось він!
«О-о-о», зітхаємо усі разом, побачивши перед самим носом човника велетенську голову кашалота. Вода кипить довкола нас, у повітрі носяться сотні чайок… Так, нам хотілося подивитись на кашалота зблизька, але це вже занадто!
Джорджо забуває про зйомку і, вчепившись руками за борт човна, падає на коліна, наче готуючись до катастрофи.
Мазіно теж перелякався, але не розгубився і широким півколом відводить наш човен трохи назад. Якби не він, я не певен, що все обійшлося б гаразд.
Женемося й далі за кашалотом, щоб не втратити можливості продовжувати спостереження. Помічаємо, що велика кількість чайок не кидається на тунців, а чекає височенного фонтана води та повітря, який раз у раз випускає кашалот через особливий клапан у центрі голови. Очевидно, разом з водою кашалот викидає рештки «ласих шматочків», які він проковтнув.
Більше двох годин тисячі чайок та два човники з людьми женуться за кількома кашалотами. Нарешті, звертаємо увагу на те, що немилосердно гаряче сонце знесиліло і спека вже не дошкуляє. Легкий бриз розкидав зморшки по гребенях хвиль. Дивимося на північ і бачимо, що велетенське простирало камші знову вкрило обрій; ще трохи — і воно обрушиться на воду.
Не можна втрачати ні хвилини. Залишаємо кашалотів, тунців та чайок і повертаємо назад до «Форміки». Вона тривожно гуде, попереджаючи нас про небезпеку. Змагання з камші на швидкість виграємо ми: перший шквал розжареного лютого вітру вдарив лише тоді, коли поліспасти майже витягли човни на борт «Форміки».
Блискавично піднімаються якорі, і ніс судна повертається на північ. На борту «Форміки» чути вигуки, точиться збуджена розмова про несподівану і таку важливу для нас зустріч, лунають прокльони на адресу підступного камші, який став нам на перешкоді біля Акулячого острова й тепер не дозволив як слід познайомитися з велетенськими кашалотами і зняти їх на короткій відстані та під водою.
Висловлюючи обурення, ми й думки не мали, що море вирішило подарувати нам
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі», після закриття браузера.