Читати книгу - "Пастка"

Коли ви дасте робітниці одного-єдиного рушника, це буде одразу помітно. Кладіть трохи менше крохмалю, от і все, гаразд? Ґуже не вважає за необхідне вбиратися по-панському.

Тим часом вона взяла зошит і взялася викреслювати принесені речі. Усе було добре. Впорядковуючи рахунки, вона побачила, що Жервеза поставила шість су за чепчик. Пані Ґуже спершу обурилася, але зрештою мусила визнати, що це, порівняно з іншими, не так уже й дорого. Так, п’ять су за чоловічу сорочку, чотири су за жіночі панталони, півтора су за наволочку, су за фартух — це недорого, зважаючи на те, що чимало прачок беруть за такі речі на два ліари чи навіть на су більше. Тоді, перерахувавши брудні речі, які старенька записала, Жервеза поклала їх до кошика, але не йшла, соромлячись висловити прохання, що крутилося в неї на язиці й дуже її муляло.

— Пані Ґуже, — врешті мовила вона, — якщо вас це не обтяжить, цього разу я хотіла б отримати гроші за прання.

Саме того місяця речей було випрано чимало, тож і сума, яку вони щойно нарахували, дійшла до десяти франків і семи су. Пані Ґуже якусь мить серйозно дивилася на Жервезу, а потім відповіла:

— Дитино моя, нехай буде так. Я не можу вам відмовити, особливо коли ці гроші вам дуже потрібні... Однак навряд чи таким робом ви розрахуєтеся зі своїми боргами. Зрозумійте, я кажу це лише заради вас. Вам, далебі, треба бути трохи обачнішою.

Жервеза, похиливши голову, вислухала це напоумлення і пробурмотіла, що коли вона докладе ці десять франків, їй вистачить грошей, щоб оплатити вексель, який вона підписала продавцеві вугілля. Але пані Ґуже, коли почула слово «вексель», враз посерйознішала. Для прикладу заговорила про себе: відколи платню Ґуже врізали з дванадцяти франків до дев’яти, вона скоротила свої витрати. Коли замолоду бракує мудрості, то на старості помреш з голоду. Щоправда, вона стрималася й не сказала Жервезі, що віддає свою білизну їй лише для того, щоб та змогла повернути борг; колись вона все прала сама і знову так робитиме, якщо й далі через прання доведеться трусити гаманцем. Узявши десять франків і сім су, Жервеза подякувала й швидко пішла геть. А на сходах, відчувши полегшення, ледь не затанцювала з радості. Вона вже помалу звикала до прикрощів і заморок, що стосувалися грошей, і з цих неприємностей до наступного разу запам’ятовувала лише те, яке то щастя з них викрутитися.

Саме тієї-таки суботи, спускаючись сходами від Ґуже, Жервезі трапилася дивна зустріч. Їй зі своїм кошиком довелося притиснутися до поручнів, щоб пропустити високу простоволосу жінку, що несла в руках загорнуту в папір свіжу скумбрію із закривавленими зябрами. Аж раптом вона впізнала Віржіні, дівчину, яку колись відшмагала була в пральні. Вони впритул поглянули одна на одну. Жервеза, злякавшись на мить, що дістане рибою в обличчя, заплющила очі. Але ні, Віржіні лише ледь усміхнулася. Тоді прачка, кошик якої загороджував прохід, аби видатися ввічливою, сказала:

— Пробачте, будь ласка.

— Пусте, — відповіла висока чорнявка.

Вони й далі стояли посеред сходів і говорили, забувши про колишні чвари, не згадуючи бодай натяком про минуле. Віржіні, якій уже виповнилося двадцять дев’ять років, була тепер гарною жінкою, ставною, з трохи продовгастим лицем і чорним як смола волоссям. Вона одразу похвалилася своєю історією: була одруженою, навесні вийшла заміж за колишнього майстра-мебляра, що відслужив у війську і наразі подав клопотання про місце в поліції, бо така посада певніша й поважніша. Саме для нього вона й купила скумбрію.

— Він обожнює скумбрію, — мовила Віржіні. — Цих капосних чоловіків треба таки балувати, чи не так? А може, ви зайдете до нас? Побачите нашу домівку... Що ж ми з вами стоїмо тут на протязі?

Коли Жервеза, розповівши їй, своєю чергою, про своє заміжжя, сказала, що жила саме в цій квартирі й навіть народила там доньку, Віржіні почала наполягати ще сильніше. Завжди приємно повертатися до тих місць, де колись зазнав щастя. Протягом п’яти років вона мешкала на другому березі Сени, в Ґро-Каю, де й познайомилася зі своїм чоловіком, коли він служив у війську. Але там їй було тоскно, вона мріяла повернутися у квартал Ґут-д’Ор, де знала геть усіх. І от уже два тижні, відколи вони оселилися в кімнаті навпроти Ґуже. Ох! Усі речі досі безладно розкидані, але мало-помалу все впорядкується.

Потім, на сходах, вони нарешті назвали свої імена.

— Пані Купо.

— Пані Пуасон.

Відтоді вони так поважно одна до одної й зверталися — пані Пуасон і пані Купо, — лише для втіхи називатися паніями, оскільки познайомилися вони тоді, коли становище обох було досить непевне. Щоправда, Жервеза не зовсім збулася сумнівів. Цілком можливо, що висока чорнявка помирилася з нею задля того, щоб помститися за те шмагання в пральні, втілюючи якийсь лихий задум, як та лицемірна тварюка. Жервеза постановила триматися сторожко. Цю чверть години Віржіні поводилася аж надто люб’язно, тому й Жервезі годилося бути привітною.

Нагорі, у кімнаті, за столом біля вікна сидів і працював Пуасон, тридцятий’ятирічний чоловік із землистим обличчям, рудими вусами та імператорською борідкою. Він майстрував якісь маленькі скриньки. З інструментів у нього були лише складаний ножик, пилка, завбільшки з пилочку для нігтів, та горнятко з клеєм. Матеріалом йому слугували тоненькі дощечки з необробленого червоного дерева від старих ящиків з-під сигар. На тих дощечках він робив усілякі оздоби та надзвичайно вишукані візерунки. Отак цілими днями, рік за роком, Пуасон виготовляв однакові скриньки, усі розміром вісім на шість сантиметрів, і лише по-інакшому їх прикрашав, вигадував нові форми для віка, приладновував перегородки. Це було йому за забавку, спосіб згаяти час, чекаючи призначення на місце поліціянта. Зі свого колишнього фаху в нього лишилася тільки пристрасть до маленьких скриньок. Своїх виробок він не пускав у продаж, а дарував їх своїм знайомим.

Пуасон підвівся, люб’язно привітався з Жервезою, яку його дружина відрекомендувала як давню подругу. Але він був небалакучим, тому одразу ж знову взявся за свою пилочку, лише час від часу поглядаючи на скумбрію, що лежала скраю комода. Жервеза була дуже рада побачити свою колишню оселю; розповідала, де стояли їхні меблі, показала місце на долівці, де вона народила дитину. Який же, врешті, дивовижний збіг! Зникнувши колись із поля зору одна одної, вони ніколи б не повірили, що зустрінуться ось так, що житимуть по черзі в тій самій кімнаті. Віржіні додала нових подробиць про свого чоловіка: йому від однієї