Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"

        - Хлопці, а дістаньте но свої навушники, будь ласка.

Влад одразу прохання виконав, Давид мені з усміхом підморгнув в дзеркало заднього вигляду і теж вуха затулив.

        - Сварити будеш? – запитав Гліб і мою руку до своїх губ підніс.

        - Буду.

      - Сварити нема причин – треба було завітати, давно не був, тож дорогою і зазирнули, - прикусив мені кінчик пальця і пішов по інших губами мандрувати.

        - Ти мене не відволічеш, і не сподівайся, - та руку не забрала, голочками приємними вкриваючись. - Хіба тобі не ясно, попереджати про такі візити це нормально?

       - Не обов’язкого. Сама бачиш – візиту менш ніж на годину, а нервувала б всі вихідні, вигадувала б щось даремно.

     - Все одно, то мені вирішувати, чи вигадувати, чи як інакше готуватись. Не смій так до мене ставитись! Я наче меблі! Може і улюблені, та пересувають без спросу, як зручно.

Гліб уважно на мене глянув, зітхнув – складає конструкцію зі слів аргументованих, бачу це.

        - Вибач, хотів як краще, та бачу що навпаки вийшло. Моя помилка, визнаю.

     - Та не аналізуй ти все впідряд, просто розмовляй зі мною як з живою людиною! Не вгадуй і прораховуй, а цікався моєю думкою! Сам казав, що тобі вона важлива! То може доведеш мені це? Мама – це людина яка важить в житті більше інших, а ти так якось механічно все…

       - Моя мама такий самий андроїд як і я. Так же ти про мене казала? Колись іншим був, а потім перейняв всі риси, як гарний учень. Ми можемо довго не бачитись, можемо часто розмовляти, та інших відносин ніколи не буде – тільки такі. Не схочеш – не бачитимешся з нею взагалі, хочеш – навідємо якось за містом. Якщо тебе оберігаю, то не від байдужості, а навпаки, Аня. Якби тебе про Францію питав, а не прораховував – як би все пішло?

Риторичне питання – не відповідатиму. Відвернулась до вікна, є про що подумати і сам хай подумає про те саме. Бачу, ці дивні  родинні стосунки наслідки давнього конфлікту,  та сам же і слова не зронить! Знаю, що та хижачка другою дружиною була, а про першу – лиш кілька слів в біографії, просто «була» і все. Та і про себе багато не розповідала, тому і у нього нічого не допитувалась. Він сам колись казав – наші шрами то наша історія. Мої частково відкриті погляду, його всі всередині. Захоче – сам колись розповість, мабуть.