Читати книгу - "Ненависть при світлі , Роза Фаєр"

Так готувала моя бабуся. Цікаво,рідні взагалі запідозрили, що я зникла...

Сподіваюся, що так і вони вже мене шукають. Бо довго так тривати не може. Мені взагалі потрібно повернутися до роботи і потрібен телефон.

Там зосереджене моє все життя і бізнес. Одним словом,з того лісу варто кудись вибиратися. Закінчивши з борщем я відставила його, щоб трішки постояв.

Мені так більше подобається. Далі я трохи вивчила будинок. В ньому була ще одна спальня і доволі велика вітальня з каміном. Вікна були панорамні і краєвид милував око.

Я затрималася трохи у тій красі. Та бачу, що тут трохи давно не прибирали. Тому, пішла на пошуки якоїсь тряпки чи бодай віника.

Не знаю для чого я почала те прибирання. Мені взагалі потрібно думати,як звідси вибиратися. А я тут підлогу мию. 

Може з вдячності за порятунок. Хоча.. ні. Він так зі мною поводиться,що я даремно все це затіяла.

Так і хочеться кинути тряпку на тому ж місці. Та я відчуваю, що вже не сама в будинку. А ще чую чиїсь кроки...

Я застигаю на місці,бо трохи несподівано все це. А ще я ж не знаю хто точно сюди ще може прийти. І якого я затіяла те прибирання.

-Нічого так зустрічаєш,-присвистує Артур.

Я ж розумію про що він. Я стою навколішки і мию підлогу. Одним словом,у мене м'яко кажучи,ну дуже відверта позиція. А якщо згадати, що білизни на мені не має,то взагалі..

Миттю встаю на ноги і вирівнююся. Правда,тряпку залишаю тримати в руках. По-перше,це зовсім не сексуально,а по-друге - нею можна відбитися.

Декілька разів дати по голові, щоб охолов, якщо що.

-Я тебе не спеціально так зустрічаю,-даю йому зрозуміти, що все це банальна випадковість.

-Ну, звісно. І прибратися ти захотіла лише тому, що брудно. Чому ж тоді ти танцюєш для чоловіків, якщо так вправно справляєшся зі шваброю?-глузливо запитує.

А я розумію, що моя міра терпіння скоро вибухне. Якого він постійно незадоволений і мене ображає. Я йому,що рабиня чи дівчинка для биття.

-А по твоєму жінка створена тільки для побуту? Не думала, що ти такий недалекоглядний і зарозумілий,-відкидаю тряпку в сторону.

Я настільки зла,що ладна йому обличчя роздерти. Тому,це знаряддя праці точно не знадобиться.

-Та що ти кажеш. Точніше,це мені каже та,яка думає, що можна отримати все і зразу,виляючи своїм гарненьким тілом,-сердито відповідає.

А я не второпала..Це що зараз був комплімент?

-Добре,що вам чоловікам нічим не потрібно рухати для успіху,-повертаюся і йду до своєї спальні.

Мене нервує лише одна його присутність в одній зі мною кімнаті. Це ж потрібно було так вляпатися саме з таким недоумком.

І як такі недотепи ще не вимерли від своєї тупості. Зі всієї швидкості падаю на ліжко. Я настільки заведена від нашої перепалки,що хочу повернутися і таки дати йому по голові.

Та стримуюсь. Не вистачало ще на такого,як він, тратити свої сили і час.

Проте,вистигла я не швидко і тільки тоді пригадала, що так ще і не їла. Мабуть,вже близько до вечері..

Я ж ще і фізично працювала. Тому, настільки голодна,що все всередині перевертається.

От..і все ж через того придурка. Та я не буду голодна,а піду поїм. Невже даремно готувала. Встаю з ліжка і гордо прямую до виходу. На секунду затримуюся біля дзеркала і поправляю одяг.

За собою потрібно доглядати завжди. Тоді зі всієї сили відкриваю двері. Та вони чомусь закриваються назад.

А потім до мене долітає дрібна лайка..Ой, здається я зі всієї сили вдарила Артура дверима...

Цього разу двері я вже відкривала повільно і обережно. Та Артур вже відійшов доволі далеко,охопивши ніс рукою.

Крові,наче не було та шкіра навколо різко синіла. Я зрозуміла, що він чудово тримається,а ще те, що це моя вина.

При тому, що ще годину тому я дуже хотіла це зробити. Та чомусь в цю хвилину мені було його шкода.

-Я по лід,-тільки і кажу,а далі мчу сходами.

Швидко забігаю на кухню і дістаю звідти шматок мерзлого м'яса. Оскільки, просто льоду там не було. А якщо чекати поки замерзне вода,то це не дасть ніякого ефекту.

Квапливо повертаюся на другий поверх,але на сходах його не має. По привідеритих дверях я зрозуміла, що він в своїй спальні.

Мені не дуже хотілося туди ще раз заходити. Та я все ж трішки відчувала свою провину. Тому,не могла так просто лишити його самого.

Одним словом,робити було нічого. Я зайшла в його кімнату і підійшла до ліжка,де він лежав, закинувши голову догори.

Отакої..кров все-таки вийшла. Я навіть подумати не могла, що в мене такий міцний удар. Опинившись біля краю ліжка,я прикладаю холодне до його ураженого місця.

Мені чомусь так важко дивитися на всю цю картину. Так як я нарешті усвідомила, що наробила.

Проте,я реально ненавмисно. І чого це він стояв під моїми дверима. Невже підглядав чи підслуховував?

Та вже як є. Потім дізнаюся,а поки потрібно якось привести його в порядок.

Артур певний час нічого не говорив. Хоча кров зупинилася,що вже добре. Шкіра більш менш поверталася до нормального кольору,але всеодно була припухла.

Я все крутила те м'ясо в нього по голові. Прикладаючи то туди,то сюди. Також, обережно витерла краплі крові з обличчя.

Та все ж одна залишилася. Я нахилилася, щоб її прибрати,але Артур перехопив мою руку.

Мабуть, від несподіванки у нього спрацював рефлекс чи ще щось у цьому роді.

Я, також,на секунду затрималася. Чомусь раніше не звертала,які чудові у нього очі. Не чисто одного кольору,а з невеликими крапельками.

Та напевно мої розглядання були занадто довгими,а дихання занадто важким,моментами нерівним..

Його рука полегшила хватку і він скоріше її просто гладив. Не знаю чим я тоді думала,коли від емоцій потягнулася до його губ...