Читати книгу - "Щастя за мільйон, Ангеліна Кріхелі"

Розділ 34

Ранок зустрів усіх напружено дзвінким мовчанням. Жоден не знав, як поводитись і що говорити.

Каті одночасно хотілося, щоб ситуація згладилася і вони залишилися погостювати. Причому всім складом. І щоб поїхали та залишили її одну.

Попри те, що зовні дівчина не дотримувалася жалоби по бабусі, за що вже неодноразово удостоїлася відкритого засудження сусідів, душа її стогнала і плакала. Кожна дрібниця в будинку та в житті самої Катерини так чи інакше нагадувала про бабусю.

Таксист майже за комір виштовхав Лева та Стаса в сад, змушуючи "через не можу" взятися за роботу і виконати обіцяне. Хоча його й самого гнобила така ситуація. Скільки років уже прожив із дружиною душа в душу і жодного разу на думку навіть не спало з'ясовувати, хто більше правий, винен, і хто вищий на зріст чи статок. А ці все гризуться чогось, ділять. Ні, не зможе він так працювати далі. Не його це справа, звісно. Але ж втягують все одно. Потішився трохи хорошій зарплаті, і вистачить. Жили якось без цього. А булочка його зрозуміє. Вона завжди розуміє. Та й найважливіше зробити встигли з новою роботою. Катерину лише шкода. Намається вона...

Лев смирно виконував вказівки водія, у всьому допомагаючи та кмітливо мовчачи. Стас бурчав, але намагався зрозуміти нову йому справу.

Катя майже не виходила із дому. А якщо треба було щось у саду, то прошмигне лякливим зайчиком повз і назад, до хати поспішає.

У чергову таку вилазку Стас не витримав, кинув інструмент і зажадав:

- Стій, Катю!

Дівчина здригнулася і завмерла біля ґанку, не обертаючись.

- Ми тут у тебе весь будинок перечинимо і не поїдемо, доки ти зі мною не поговориш, - заявив він.

Таксист хмикнув. Теж мені, погрозу знайшов! Усміхнулася і Катерина, і навіть маленький Лев. Один Стас не зрозумів, що вони смішного знайшли у його словах. Попрямував до неї розгонистим кроком.

Хлопчик збагнув, що це надовго і влучив момент для відпочинку. Сів на землю, спокійно зірвав травинку і почав її ліниво перекочувати в роті, спостерігаючи за тим, що відбувається.

Водій неподалік запихкав недорогими сигаретами, теж не зводячи очей з емоційної парочки.

- Катю, я, правда, тебе люблю, - сказав бізнесмен, притягуючи дівчину до себе однією рукою. - Але я, як виявилось, зовсім не знаю, як правильно будувати здорові стосунки.

- Так і я ж не знаю, - знизала плечима Катерина, міцно тримаючи в руці щойно зірвану на грядці моркву. - У мене жодних стосунків ніколи не було. Ти хочеш, щоб я тобі підказала? - колюче поцікавилася вона, вивертаючись із його обіймів.

Стас замовк ненадовго, буравлячи її поглядом.

- Я хочу, щоб ми були разом. А ти від мене вислизаєш весь час, прикриваючись тим, що тобі потрібен час. Зараз ми доробимо альтанку та поїдемо до міста. Тож збирайся.

- Навіщо? - здивувалася Катя.

- Побачиш, - коротко відповів Стас і, не чекаючи на її можливі заперечення, повернувся до роботи.

Дівчина знову знизала плечима, глянула на сад і майже добудовану нову дерев'яну споруду для відпочинку в ній, увійшла до будинку.

Стас напружено розмірковував. Адже в їхній з Льошею суперечці перемогла Катя. Ось їй і треба мільйон віддати. Ні, образиться, не так його зрозуміє.

Коли альтанка була добудована, Лев назбирав найкрасивіші, на його думку, травинки і дикі квіти вздовж паркану, спорудив з них невигадливий букет і поставив його посеред столика, що пахнув свіжим деревом, прямо в півлітрову банку.

Стас усміхнувся, дивлячись на його старання. І був здивований, коли дівчина, яка вийшла на заклик водія "приймати роботу", насамперед звернула увагу саме на скромний віник у банці. Хвалила, обіймала Лева. Адже за троянди йому навіть скромне спасибі не сказала. Ні, все-таки жіноча душа - таємниця.

Хлопчик ніяково вивертався з її обіймів, але більше для годиться. Дивлячись на нього, чоловік згадав, як обіймала його мама, коли він маленьким притягав їй зірвані на клумбі квіти. Адже тоді вони жили майже так само, як і Катя зараз. Тільки у квартирі, а не в будинку. І він був щасливий від цієї маминої ніжності, і вона здавалася йому найважливішою, неоціненною. Треба б заїхати до батьків. Заодно і поради у них попросити з приводу Катерини.

Задоволені та щасливі, обсипані щирою похвалою господині будинку, чоловіки вимилися і почали збиратися до міста.

Катя чекала на них у новій альтанці. Мовчки дивилася на пустир за будинками, склавши руки в замок і поклавши на стіл. Чи не господиня вона в цьому будинку. Тільки бліда тінь бабусі. Та завжди дивовижно знала, що сказати і що зробити, як вчинити.

Підняла голову, почувши галас. Поступово піднялася і попрямувала до машини, не чекаючи додаткового запрошення. Серце хоч і горіло вогнем від обману, а цікавість робила свою справу. Та й хотілося просто довше побути зі Стасом. Хай там що, але до нього тягнуло, як магнітом. Хотілося дивитися на нього, торкатися його, цілувати його. Тепер вона знала, як це на практиці. Шалено хотілося повторення. Так, що аж поколювало кінчики пальців і приємно мучилося десь унизу живота.

У місто їхали під шансон, що хрипко видавався старою магнітолою. Її замінити Стасу навіть на думку не спало. Але траплялися й дуже вдалі композиції, які перегукувались із його душевним станом.

- Стасе, чи можна мені Лева додому доставити і на сьогодні бути вільним? Сім'я чекає.

Шеф відсторонено кивнув, розмірковуючи про щось своє.

Катя милувалася його профілем, навіть не ховаючись. Наче не могла надивитись. І все намагалася зрозуміти, що в ньому є такого, що хочеться не просто пробачити, а навіть ображатись неможливо. Біль душевний є, а образи на нього немає.

Притулилася головою до його плеча, ніжно кладучи руку на його долоню.

За два дні встиг і мозолі заробити собі. Тепло посміхнулася, погладивши долоню, що швидко стала шорсткою. Це над красою працювати треба довго, а фізична праця швидко лишає свій відбиток.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍