Читати книгу - "Щастя за мільйон, Ангеліна Кріхелі"

Розділ 35

Стас від радості на мить забув, як дихати. Обережно поклав другу руку поверх її тендітної долоні. Хоча встиг переконатися, що тендітна вона тільки на вигляд. А так сильна, витривала. Він і раніше не уявляв, як вони удвох живуть із бабусею у тому будинку, а тепер тим більше. Обережно стиснув руку, схиляючись до її маківки для поцілунку.

Лев вдав, що зосереджений на дорозі, а водій і зовсім думками вже був удома. Втомили його чужі пристрасті, хотілося тихого сімейного вогнища. Діти зараз знову на ньому радісно повиснуть. Треба їм ласощів купити дорогою.

Приїхали вони до бізнес-центру ближче до кінця робочого дня. Стас подякував усім за допомогу, розпрощався і потяг за собою Катерину. Піднялися на поверх із його кабінетом.

Він квапливо і трохи з острахом попросив її почекати, боячись, що передумає та втече. Поспіхом відкрив сейф, витяг заготовлену ще на початку парі валізу і вилетів до неї. Чому готував? Не вірив у свою перемогу, підсвідомо закоханий у неї з першого погляду? Чи то звичайна відповідальність і бажання бути готовим до усього?

- Ходімо, - сказав розгубленій Каті, заводячи до кабінету друга.

Стас шмякнув на робочий стіл Олексія валізу, відкрив її. Катя охнула, мигцем глянувши на вміст. Льоша тільки хмикнув розуміюче.

- Вітання! Я тут тобі мільйон заніс, - весело заявив Стас, плюхаючись у крісло і тягнучи себе на коліна Катерину.

Вона зніяковіла, але вириватися не стала. Їй така поведінка здавалася розбещеною. Разом з тим, по всьому тілу від кожного його дотику мчали мурашки блаженства. І вона божеволіла від внутрішніх розбіжностей, що роздирали на частини.

Винувато глянула на, як виявилося, двоюрідного брата. Мовляв, я не знала, що затіяв ваш... твій друг.
Льоша відкрито засміявся.

– Гроші я бачу. А привід?

- Я програв цю суперечку! - урочисто проголосив Стас, переможно дивлячись на Катерину у своїх обіймах. - З радістю визнаю поразку, плачу за рахунками й цим же парі обнуляю.

Олексій обвів поглядом трохи дивну пару.

- Не продаються таки люди? – уточнив він.

- Продаються, - впевнено заперечив Стас. - Але не всі. Обіцяю більше ні про що не сперечатися. Вибач мені, Катю.

Він проникливо подивився їй у вічі, повернувши до себе обличчям.

Катя моргнула, щосили відганяючи сльози, що загрожували политися. Він же має рацію. І Настя, і Влад, і частково вона сама – яскраві тому підтвердження.

- Ти краще пообіцяй не ображати мою сестру, - тихо попросив друг.

Катя здригнулася від цих слів. Ось чого вона так боялася: нових втручань у своє життя. З нібито добрими намірами. Адже для них все її життя - одна суцільна гра, розвага, щоб розвіяти нудьгу вседозволеності та безмежних можливостей.

Але і Стас, і Олексій дивилися несподівано серйозно та дбайливо.

- Я обіцяю. Льошка, я люблю Катюшу. І я щасливий.

Тихо, скромно і дуже серйозно промовив чоловік, ніжно погладжуючи Катю по спині.

Друг нагородив його уважним поглядом і побаченим, здається, залишився задоволеним.

Катерина мовчала. Розуміла, що все це зроблено зараз заради неї. Дуже щира, але таки демонстрація. Її мучили сумніви та тривожні передчуття.

Проте вечір пролетів майже непомітно. Їй вдалося розслабитися і геть-чисто забути про всі тривоги й хвилювання. Стас возив її по своїм улюбленим місцям. Показував мальовничі куточки природи у місті, яке, їй здавалося, добре знає. Вони ласували солодощами, пили коктейлі, каталися на атракціонах та живих конях. Малювали пальцями на якійсь стіні, відведеній для цього на центральній вулиці міста, обійшли майже всі фотозони та помилувалися заходом сонця на березі річки.

Їдучи додому на таксі, Катя ловила себе на щасливій посмішці, знову і знову прокручуючи в голові всі події.

Водій зрозуміло посміхався, дивлячись на незнайому дівчину в дзеркало заднього виду. Йому довелося двадцять хвилин чекати, доки молоді попрощаються, а поцілунки та спекотний шепіт закоханих усі не закінчувалися. Тож він наважився посигналити, щоб нагадати про себе, і уточнити, чи не передумали вони їхати.

Увійшовши в сад, темний і порожній, Катя вкотре здивувалася, як швидко люди проникають у життя і серце, і як безглуздо без них сприймається те, що було дорого. Втім, ця альтанка прекрасна, але зовсім не та, де в дитинстві вона допомагала бабусі чистити вишні для пирогів, пишаючись кожним зловленим черв'ячком і новою цяткою на фартуху. Допомагати завжди було відповідально, але весело.

Коли в неї будуть діти, у них з новою альтанкою зв'яжуться вже зовсім інші почуття та спогади. Якщо, звісно, вони будуть.

Катя втомлено присіла на ґанок, всіляко відтягуючи момент, коли доведеться зайти до темного будинку, де її зустріне тиша.

Сама не помітила, як набрала телефонний номер юриста. Віктор відповів майже одразу.

- Здрастуйте, Катю!

- Добрий вечір. Вікторе, ви казали, що можна дзвонити вам у будь-який час, - винно пробурмотіла дівчина, запізно глянувши на годинник.

- Так і є, не соромтеся, - не за віком бадьоро відповів чоловік. - У вас щось трапилось?

– Ні. Але я хотіла б знати більше про розробку моїх батьків.

- А, - виразно протяг юрист. - Патент уже отримано. На ваше ім'я. Видана мені вашою мамою довіреність дозволила діяти від вашого імені. Вже є кілька компаній, які бажають придбати права на розробку ліків.

Він замовк, чекаючи на відповідь.

- Чи можете привезти мені більше інформації? - несміливо уточнила Катерина.

Її, як і раніше, більше хвилювало відкриття батьків, ніж прибуток, який воно обіцяло. Однак і про насущне забувати не варто.

- І ще мені хотілося б поглянути на свіжі виписки за моїм банківським рахунком.

Вона гадки не мала, чи має право на такі запити та що безпосередньо входить до кола його обов'язків. Але судячи зі спокою, з яким він обіцяв обговорити все завтра при особистій зустрічі, нічиї почуття вона все ж таки не зачепила.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍