Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"

Розділ 19. Виживуть не всі

Ліна

Дядько Кармелії не обдурив: тільки-но я звернула ліворуч, як одразу ж опинилася на вулиці, от тільки в бік господарських будівель проскочити було не реально, бо там якраз зупинилися чоловіки, які супроводжував тих, хто прийшов по мене.

Робити нічого, довелося міняти план на ходу і бігти в бік саду, який я розгледіла, звернувши за ріг будівлі. Такі необхідні мені хвилини довелося витратити на те, щоб розгледіти найкоротший і найбезпечніший шлях для себе, і, отже, коли я вискочила на відкритий простір, за рогом почулася штовханина, а потім просто за мною метрів за п'ятдесят з'явився перший із переслідувачів.

Я моментально прискорилася, але час, коли мене наздоженуть, наближався. А потім я побачила ЙОГО. Кіріан вискочив з якихось кущів і ошелешено витріщився на мене. Я радісно кинулася до нього, але побачила, як його очі розширюються від жаху.

Спробувала озирнутися і інстинктивно прикрила руками живіт, дивлячись, як у мій бік мчить одразу кілька згустків вогняної енергії. Чорт! Я не хочу вмирати! Мені рано! Мить, і переді мною опинився сивочолий чоловік, який прикрив мене своїм тілом, виставляючи перед нами щит.

Але полум'я було занадто багато, захист родича Кари луснув, і потужна стіна вдарила по живій перепоні, що врятувала мене від неминучої смерті. Дивно, адже я потрібна була їм живою, тоді чому вони б'ють на поразку?

Ці думки одразу ж змінилися іншими, коли я побачила дракона, що впав біля моїх ніг.

- Ні! - Присіла поруч, не знаючи, як допомогти чоловікові, на ньому просто живого місця не було, а я не мала ні знань, ні вмінь, щоб врятувати його.

- Ліно, пригнися! - Я розпласталася просто на землі, відчувши, як наді мною пронісся вогняний вихор, а після цього Веалірійському вдалося опинитися поруч, і шатен одразу ж прикрив мене своїм тілом. - Ти йому нічим не допоможеш, йди цією стежкою до саду, там буде Ріан, а невдовзі прибуде допомога, - казав він швидко, намагаючись побачити своїх супротивників.

- А ти? - Чи могла я залишити чоловіка тут проти натовпу магів?

- Я протримаюся до появи стражників, але мені бажано не відволікатися, - чесно зізнався Кір, і я кивнула, відступаючи доріжкою в бік саду.

- "Знайду Ріана й одразу ж йому повідомлю, де мій дракон, нехай рятує друга, а підмогу можу і я зустріти", - з цими думками й понеслася між деревами, намагаючись роздивитися знайомого чоловіка.

Позаду було чутно звуки битви, але я намагалася не загострювати на цьому увагу. Раз б'ється - значить живий. Так я себе заспокоювала в даний момент, і ледь не пропустила мага, який вискочив переді мною на стежку.

- А ось і ти, - він зупинився, дивлячись уважно на мене. - Я й не думав, що жінка може виявитися такою жвавою, адже ми ледь не купилися на твою підміну, - здавалося, мій співрозмовник абсолютно не поспішав, повністю впевнений у тому, що я нікуди від нього не подінуся.

- Що вам від мене потрібно? - Можливо, буде достатньо потягнути час і Ріан разом із підмогою знайдуть мене?

- О! Отримати в особисте користування Пробуджуючу саме по собі цінно, а якщо вона при цьому ще й виявиться істинною парою самого імператора, - простягнув незнайомець, посміхаючись. - Бачиш, Ліно, наскільки ти цінна для нас? Хіба можна було тебе упустити? - Щось його слова не зовсім сходилися зі спробою вбивства, яка сталася буквально кілька хвилин тому.

- Ви хочете позбутися Меліріана? - Висловила я свою здогадку, чим викликала справжній інтерес в очах змовника.

- А йому справді пощастило, ти ще й розумна. Хочемо, але спершу нам потрібна твоя кров, зовсім небагато. Якраз стільки, щоб вона була ціннішою за веалірійські алмази, - хм... А до чого тут родове ім'я Кіріана? Чи вони володіють алмазними копальнями? Питань ставало дедалі більше, але вони були не настільки важливими зараз.

- Жива я можу вам ще стати в пригоді, - ага, якщо мене добре годувати, то я цілком можу довгий час бути донором.

- А після твоєї смерті кров Пробуджуючої буде ціннішою за імператорський трон, - не погодився зі мною цей божевільний фанатик, чим викликав мій страх.

Але не час здаватися. Я уявила, як мої долоні вкриваються лускою, а краще, щоб і все тіло стало суперміцним, а чоловік тим часом дістав із кишені кривий ножичок і якийсь пристрій для забору крові.

- Стійте де стоїте! - вигукнула я, виставляючи перед собою пазуристі руки.

- О! А ти красуня, але тебе це, на жаль, не врятує, - одним змазаним рухом змовник опинився в небезпечній близькості до мене і чиркнув кинджалом по, здавалося б, міцній шкірі, розрізаючи ту, немов папір.

І вниз моментально заструменіла червона кров, стікаючи в шкіряний мішечок.

- Сірмаїн, відійди від неї, - перед нами з'явився Кіріан, і я полегшено зітхнула, відразу забуваючи про біль. Живий. Здоровий. А це головне.

- Веалірійський, ти трохи не вчасно, - усміхнувся йому у відповідь цей шкуродер, анітрохи не хвилюючись. - Тримайте його, - після команди змовника з кущів з'явилися маги, що ховалися там, і оточили мого чоловіка.

Я було сіпнулася в його бік, але цей Сірмаїн тримав міцно, продовжуючи зціджувати мою кров, а тіло моє немов би застигло, припинивши слухатися.

- Так-то краще, гарна дівчинко, - примовляв він, дивлячись на те, як Кір б'ється з його підопічними. - Ще трохи і можна буде закінчувати.

Слабкість, що накинулася на мене, заважала думати, а картинка в мене перед очима пливла, ще пару хвилин, і я просто впаду від втрати крові, а мені не можна, між іншим, у мене дитина! Нагадала собі, збираючись триматися з останніх сил і тоді все змінилося в одну мить.

З усіх боків на нас посипалися чоловіки у військовій формі і почали атакувати ворожих магів, деякі з них обернулися, оточуючи мого загарбника, але їх зупинив владний голос імператора:

- З цим я сам, допоможіть Його Світлості, - я підбадьорливо посміхнулася Меліріану, мовляв, усе гаразд, усього-то літр крові вицідили з мене, і він похмуро заговорив зі своїм супротивником: - Сірмаїн, відпусти дівчину, і ми поговоримо. Вам було недостатньо того, що накоїли ваші батьки? Вирішили повторити їхні "подвиги"? - Виходить, що ці двоє дуже добре знайомі, раз правитель так фамільярно говорить із чоловіком.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍