Читати книжки он-лайн » Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️ » Мама для дракончика, Ліра Куміра

Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"

115
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 83
Перейти на сторінку:

- Щойно я її відпущу, моє життя не коштуватиме й ламаного гроша, - чорт, а він уміє думати логічно. - Мені потрібні гарантії, Ліре. Що ти можеш мені пообіцяти? - Не хотілося б втручатися, але поки вони між собою розмовляють, я можу і не дожити до тієї хвилини, коли чоловіки все ж таки ухвалять рішення.

- Слухайте, може, досить уже торгуватися? - Я сіпнулася, зміщуючи ніж убік. - Я й так вже тримаюся на одній упертості! - Ще трішки перемістила руку, а зірок в очах ставало дедалі більше.

- Лір, а пані має рацію, настав час прийняти... - у цю ж мить я з останніх сил відштовхнулася від змовника, вириваючись з ослабленого захоплення. Але в нього були на мене зовсім інші плани, тож, не впускаючи мішечок для збору крові, чоловік викинув уперед руку, збираючись проткнути свою норовисту жертву, але правитель не міг дозволити цьому статися і кинувся вперед, прикриваючи мене собою.

Час нібито сповільнився в цей момент, а я злякано вхопилася за чоловіка, який врятував мене, намагаючись утримати його на ногах. Поруч одразу ж опинився Ріан, якому вдалося скрутити нападника. Виявляється, він був у нас за спиною і чекав сигналу від Його Величності, щоб допомогти мені звільнитися, а я все зіпсувала своїм вибриком, а тепер...

- Меліріан... - опустилася на коліна, притримуючи пораненого імператора. - Ну ж бо, вставай. Ти не можеш так вчинити зі мною, - я ридала, поливаючи сорочку дракона власною кров'ю.

- "Я не хочу бути винною в його смерті! Я не зможу жити, якщо дізнаюся, що через мене не стало цієї людини", - шмагала себе подумки, а тим часом хтось відтягував мене від чоловіка. І в цю саму хвилину з моїх рук полилося м'яке світло, яке одразу ж огорнуло всю фігуру правителя.

- Відпустіть її, це істинне зцілення! - Я впізнала голос Кіріана, хоча абсолютно нікого не бачила поруч із собою.

А далі і звуки стали трохи приглушеними, і останнє, що я відчула, це ЙОГО обійми, що стали такими рідними.

Кіріан

Після того, як я відправив Ліну в сад, одразу ж зосередився на своїх супротивниках, що вишикувалися в лінію переді мною. Чоловіки помітно нервували, хоч і були в більшості, а все це тому що поруч зі мною з'явився ореол вісника. Не знаю, які в них плани, але ці інтригани цього разу вирішили виступити на правильному боці, і ось зараз я відчував незриму присутність напівбожеств поруч із собою.

Заколотники не могли відчувати того самого, що і я, але вони прекрасно бачили сяйво, яке явно було не простим відблиском або обманкою. А ще я відчув, як мій резерв знову наповнився, змушуючи мене бути більш упевненим. Ну що ж, повоюємо, якщо вже вам так хочеться.

Поки мої вороги збиралися з духом, я зробив різкий випад, відправляючи найневдачливішого з них у відключку. Убити я його не вбив, але точно вивів на деякий час із гри. Ну а далі ми закружляли в п'янкому танці бою, і я не відразу усвідомив, що вже не один тут, зі мною пліч-о-пліч стали охоронці імператора, і тоді я зробив свій вибір:

- Розбирайтеся тут, я пошукаю поки що пані Ліну, - кинувся слідом за дівчиною в бік саду, де й побачив її, що стояла поруч із Сірмаїном Арліанським, схоже, молодий герцог все ж таки вирішив піти по стопах батька і теж перейшов на бік затихлих на певний час змовників із поваленої Ради.

Я помітив, як цей смертник дістав кривуватий ніж, торкаючись ним моєї маленької, яка спробувала себе захистити. Ось тільки кинджал виявився тим горезвісним артефактом, яким колись убивали неугодних уряду драконів, а це означало...

- Сірмаїн, відійди від неї, - потрібно будь-що зробити так, щоб він переключився на мене, а самому подумки покликати сюди Ріана, він мав врятувати мою дівчинку.

- Веалірійський, ти трохи не вчасно, - посміхнувся мені змовник, заглиблюючи кинджал у руку Ліни. - Тримайте його, - після команди заколотника з кущів з'явилися маги, що ховалися там, і оточили мене, відрізаючи від МОЄЇ істинної.

Мені довелося відволіктися на магів, що атакували, але я все ж відправив подумки посил Ріану:

- "Ліна в руках у Арліанського, мені потрібна ваша допомога", - тільки б друг не зачинився і отримав моє повідомлення.

- "Йдемо", - почулися голоси обох моїх товаришів, і я полегшено видихнув, повністю вливаючись у бій.

А за кілька хвилин на вільний п'ятачок саду вивалилися стражники зі свити Драгонійського, і він сам.
З допомогою, що підійшла вчасно, я впевнено бився, краєм ока спостерігаючи за тим, як Лір намагається відволікти увагу Сірмаіна, а Ріан тим часом обходив змовника по широкій дузі, щоб опинитися якраз у того за спиною.

Момент, коли Ліна спробувала вирватися з жорсткого захоплення чоловіка, я пропустив, але зате побачив, як той спрямував тверду руку з кинджалом прямо в незахищені груди маленької. Рвонув уперед, розуміючи, що вже не встигаю, і раптом помітив Ліра, який кинувся на перехоплення і закрив собою Ліну.

Подальші події злилися для мене в низку неяскравих картинок: збоку вирвався Ріан, хапаючи Арліанського і закував того в антимагічні кайдани, а хлопці вже практично впоралися з тими бунтівниками, що залишилися. Але це все проходить повз мене, я бачив лише те, як моя дівчинка падає на коліна перед пораненим Ліром і щось шепоче йому, окроплюючи одяг імператора власною кров'ю.

Я побачив нашу з нею нитку істинної пари, але вона виявилася не єдиною, точно така сама, але трохи тонша тягнулася від Ліни до Драгонійського, і з кожною секундою вона ставала міцнішою.
А те, що сталося далі, запевнило мене в тому, що я, на жаль, не помилився.

- Відпустіть її, це істинне зцілення! - Сам не вірив своїм словам, але світло, що йшло від рук маленької, чітко свідчило про те, що вона істинна пара правителя і саме зараз намагалася його зцілити.

А далі я не зміг дивитися, як дівчина тримається з останніх сил, завалюючись просто на врятованого Меліріана. Схопивши Ліну на руки, я кинувся до найближчої карети, змушуючи кучера відвезти нас до палацу. Упевнений, імператору допоможуть і без мене, а я повинен допомогти тій, без якої вже просто не розумів свого життя.

1 ... 55 56 57 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мама для дракончика, Ліра Куміра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мама для дракончика, Ліра Куміра"