Читати книгу - "Війна Калібана"

незрозуміло? Чи втратила мову?

- Ні, мем, - відповів Сорен.

- Боббі? Ти мене розумієш?

- Т-так, сер.

- Добре. Тоді забирайтеся з мого офісу і займіться вашою роботою. Боббі - читати. Сорен – чай.

Боббі розвернулась аби вийти, але побачила що Сорен дивиться на неї з безвиразним обличчям. Що, свого роду сильніше збивало з пантелику аніж невеличка, гарно пещена лють.

Коли вона йшла повз нього, Крісьєн озвалася знову:

- Сорене, зачекай. Передай це Фостеру у службу даних, - вона передала хлопцю щось схоже на стік пам’яті, - упевнись, що зробиш це раніше, аніж він зникне на день.

Сорен кивнув, посміхнувся і узяв від неї невеличкий, чорний квадратик: - звісно.

Коли він з Дрейпер вийшли з офісу і парубок прикрив за ними двері, Боббі випустила довгий, з присвистом подих і посміхнулась йому.

- Йой, це було ніяково. Пробачте щодо… почала вона, але зупинилась, коли Сорен підняв руку, мимоволі відкинувши її стурбованість.

- Нічого страшного, - сказав він, - в неї взагалі-то достатньо непоганий день.

Поки вона стояла періщилась на нього, Сорен від неї відійшов і швиргонув стік пам’яті на свій стіл, на якому він закотився від недоїдену пачку печива. Він сів, надів гарнітуру і почав на настільному терміналі скролити крізь список телефонів. Якщо він продовжував помічати її присутність, то знаку не подавав.

- Знаєте, - нарешті мовила морпіх, - мені просто дещо почитати треба, тож якщо ви зайняті, я

могла б віднести цю штуку тому хлопцеві зі служби інформації. Ну тобто якщо ви зайняті іншими речами.

Молодик нарешті глянув на неї допитливо.

- Навіщо мені потрібна ви, аби це зробити?

- Ну, - відповіла Боббі зиркнувши на годинник в терміналі, - вже майже вісімнадцята нуль нуль за місцевим часом, і я не знаю о котрій, у вас, люди, закриваються магазини. То я собі подумала…

- Не турбуйтесь про це. Штука в тому що головна моя робота полягає у тому, аби робити її, - він махнув головою в бік зачинених дверей, - спокійною і щасливою. Всі її розпорядження на першому місці. А так нічого, розумієте? Я зроблю це коли прийде потреба. До того сука може трохи погавкати, якщо це зробить її щасливішою.

Боббі відчула холодну хвилю сюрпризу. Ні, не сюрпризу. Шоку.

- Ви щойно назвав її сукою?

- А ви б як назвали? – запитав хлопчина з посмішкою що обеззброювала. Чи це було кривлянням? Все це для нього жарти, Авасарала, Боббі і монстр на Ґанімеді теж? В голові у неї з’явилася картинка як вона дістає його з крісла і згинає його літерою z. Її руки автоматично ворухнулись.

Намісто цього вона сказала:

- Схоже що мадам секретар вважає це досить серйозним.

Сорен знову повернувся до неї:

- не хвилюйтеся про це, Боббі. Серйозно. Я знаю як робити мою роботу.

Вона мить стояла мовчки.

- Зрозуміла. Прийняла.

 

Боббі вирвало з мертвого сну раптовою, галасливою музикою. Вона перекотилася вправо у незнайомому ліжку у майже непрозорій кімнаті. Єдиним джерелом світла було слабке пульсуюче світіння з її ручного терміналу, що лежав у іншому кінці кімнати. Музика раптом перестала звучати немов атональна какофонія і перетворилася на пісню, яку вона поставила на вхідні дзвінки звечора. Хтось телефонував. Жінка лаяла цю людину на трьох мовах і намагалася підповзти через ліжко до терміналу.

Край ліжка трапився раптово і кинув її обличчям на підлогу, її сонне тіло не компенсувало важкої земної гравітації. Вона вирішила уникнути відкритої травми голови ціною пари розчавлених пальців правої руки.

Ще більше лаючись, вона продовжила шлях по підлозі до все ще блимаючого терміналу. Нарешті вона доповзла до нього, відкрила зв’язок і сказала:

- Якщо ніхто не помер, то помре.

- Боббі, - сказала людина на іншому кінці. Боббі знадобилась мить запаморочення аби згадати голос. Сорен. Вона глянула на годинник терміналу і побачила там 04:11. Вона міркувала чи не телефонує він її п’яним аби докоряти чи вибачитись. Певно це не буде найдивнішою річчю що сталася за останні двадцять чотири години.

Боббі зрозуміла що він продовжує говорити, і піднесла слухавку до вуха, - тебе очікують якнайшвидше, тож вмотуйся.

- Можеш повторити ще раз?

Він почав говорити повільно, немов уколисував дитину:

- Босс бажає щоб ви прибули до офісу, добре?

Боббі знову глянула на годинник: - прямо зараз ?

- Ні, , - відказав Сорен, - завтра у звичний час. Вона просто попросила мене зателефонувати о четвертій ранку аби впевнитись що ви прийдете.

Спалах люті допоміг їй проснутися. Боббі перестала скрипіти зубами задовго до того аби сказати: - перекажіть їй що я буду прямо зараз.

Намацала шлях до стіни, потім по ній до панелі, яка засвітилась від дотику. Другий дотик увімкнув в кімнаті світло. Авасарала надала їй маленькі, вмебльовані апартаменти розмірами з офіс. Не сильно більші за дешеву діру на Церері. Одна велика кімната, що була і вітальнею і спальнею, менша кімнатка з душем і туалетом, і ще менша, яка вдавала з себе кухню. Її речовий мішок лежав горою в кутку, пару речей випало з нього але все інше було всередині.

Вона до часу ночі читала, потім не потурбувалася зробити нічого крім чищення зубів, потім опустила зі стелі ліжко і впала в нього.

Стоячи і оглядаючи кімнату в намаганні прокинутись, з Боббі стався момент раптового прозріння. Це було немов темні окуляри, про які вона геть забула, допоки їх не вкрали, лишивши марсіянку кліпати очима на світлі. Ось вона, щойно виповзла з ліжка після трьох годин сну аби зустрітися з однією найвпливовіших жінок Сонячної системи, але все про що вона думає це те як дати лад її кімнаті і що найбільшим бажання є забити до смерті колегу латунним письмовим набором.

Ой, а ще вона була професійним морпіхом, яка погодилась працювати в уряді найсерйознішого противника, через те, що хтось з флотської розвідки погано з нею повівся. І на не найостаннішому місці стояло бажання повернутися на Ґанімед і вбити когось, правда без жодної, найгуманнішої думки кого саме.

Раптове і кристально-прозоре бачення як далеко з рейок зійшло її життя продовжувалось декілька секунд, а потім туман і недосип повернулися, лишивши її наодинці з єдиним турбуючим почуттям того, що вона забула щось важливе.

Вона вдягнула парадний однострій, обполоскала рот і пішла до дверей.

 

Скромний офіс Авасарали був вщерть