Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

8.3

 

– Якщо чесно, я уявляла його більш… Хм…

Які підібрати слова? Монструозним? Кривавим? Лякаючим? Красивим?

– Драконистим? – виручила мене співрозмовниця. – Віки багато що спотворили. Тепер не говорять, що він був звичайним долінейцем з доброю спадковістю. Люди подумки збільшують пустельних або болотних драконів разів у десять і вважають, що збагнули справжній вигляд Дракона-засновника.

– Тобто ваш Дракон – не дракон?

– Навпаки. – Роксі зупинилася біля мозаїки, що зображувала чудовисько за читанням книги. – Пустельні і болотні дракони – не дракони. Ці види відкрив Дракон-засновник, і їх назвали його ім’ям. Він був не тільки воїном, але і вченим.

– І швець, і жнець, і на дуді грець? – не змовчала я. – Вражає.

Роксі здивовано підняла брову, провела рукою по блискучих кольорових камінцях.

– Прислів’я вашої батьківщини? Цікаво. Ремісник, селянин і людина мистецтва? Ні, Дракону-засновнику це не підходить. Він був… Хм… Хм…

– Розумним героєм? – припустила я. – Повелителем і мізків, і м’язів? Тямущим воякою? Геніальним монстром? Кривавим ботаніком?

Вона аж підскочила.

– Точно! – вигукнула з такою радістю, немов почула головну таємницю Ластонії. – Це ж назва для моєї нової книги про жінку на посаді дізнавача! Дякую, Анно!

– Яка саме? – не думала, що іронія викличе відгук.

– Остання або передостання. – Роксі вела мене далі, до ще більш чудернацьких зображень і персонажів. – Гаразд, потім надивитеся на предка-Дракона. Ваша кімната в кінці коридору. Так, зліва. Стійте! Он же двері. Клацаєте пультом… Ні, у вас його поки не буде. Потім натискаєте на руку Ньепи і…

І розмальована стіна виявилася стіною із замаскованими дверима, помітити які, не придивляючись, було проблематично.

– Що вас бентежить? – Від Роксі не сховалося моє відверте здивування. – Це теж мистецтво. «Спокуса Дракона». Ґрунтується на реальних подіях.

– Дуже… Еммм… Реалістично, – підтакнула я. – А Ньепа – це блондинка, брюнетка чи руда?

– Зеленоока блондинка з волошковим вінком. Хм… Ваш тип, між іншим. Ну чи не смішно? Вам би зелені очі, й Дракон-засновник я не встояв би, ха-ха!

– Ха-ха. – Свої «зелені очі», тобто лінзи, я втратила чи в покоях шаєра, чи в лабораторії. Найімовірніший перший варіант, тому що інакше Роксі звернула б увагу на ще одну мою дивину. – Ха-ха-ха. А хіба Ньепа не негативний персонаж?

– Суща гадюка! Але Дракон кохав її більше за життя. Потім почитаєте легенди, якщо буде бажання. Заходьте! Вітальня, спальня, ванна кімната, вбиральня, кухонний ліфт. Поступово розберетеся.

Я неохоче переступила поріг. Незважаючи на розкіш і зручності, це знову була в’язниця. Якщо на те пішло, у вежі мені подобалося більше. Звідти хоча б відкривався приголомшливий краєвид на резиденцію, Далайну і околиці. Тобто напевно відкривався.

Я потрапила до вежі ввечері і забралася звідти під ранок, не встигнувши оцінити пейзажі. А ці хороми мали істотний недолік – їхні вузькі, забрані ґратами вікна нагадували бійниці. Крізь них насилу пробивалися сонячні промені. Створювалось враження, що я перебуваю в підвалі, і це нітрохи не поліпшувало настрій.

– Крайнє справа вікно відкривається. – Роксі правильно витлумачила мою сумну пику. – Можете висунути голову і дихати свіжим повітрям.

– Не можу, – відповідь пролунала різкіше, ніж було потрібно. – Хіба що ви спиляєте мені роги болгаркою.

– Вибачте, що?

Я перевела подих. Невидима штука на моїй голові – не привід грубіянити людям. Як-небудь пристосуюся. Це краще, ніж катівня або розстрільна команда. Не вередуватиму.

– Неважливо. Дякую за допомогу. Не підкажете, коли чекати гостей?

Роксі скривилася, без підказок зрозумівши, про що я:

– Я офіційно даю вам три дні на відновлення. Це зупинить Кано і його команду, але Вікард вважає себе вище правил. Він слухається тільки шаєра. Щоправда…

– Шаєру на мене начхати, тому що я некорисна?

Вона відвела погляд.

– Він зайнята людина, – пробурмотіла у невластивій їй манері, ніби виправдовуючи когось близького. – Коли у нього з’явиться час…

– Ніколи не з’явиться. Імплант зламано, я – ніщо. Одного не можу зрозуміти: чому він особисто чекав, поки я прокинусь? Що за дивина?

– Тому що я попросила, – прозвучало зовсім тихо. – Рікадор єдиний, кому я повністю довіряю. Він живе заради Долінеї. Його не можна обдурити або підкупити.

– Ясна річ, він же шаєр!

Роксі розсміялася з легким смутком:

– Відпочивайте, Аню. Слідкуйте за пов’язкою, добре їжте. Днями я зайду до вас, і ми поговоримо. І… Не бійтеся погрожувати. Навіть шаєрону.

На порозі вона обернулася:

– Ви важливі для Долінеї, пам’ятайте про це.

Звісно, я їй не повірила. Для Долінеї важливий лише вплив на ластонців, ким би вони не були. А я… Випадкова фігура на шахматній дошці. Ймовірно, за гарної стратегії від мене буде така-сяка користь, але це не давало мені права на заперечення.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍