Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— У нас мат, — пояснює Соснін, — це натуральна народна мова. І це не оздоблювання, а невід’ємна її частина. Того мат уживають діти, жінка, сусіди і загалом усі і в усіх обставинах: за столом, на вулиці, де прийдеться. Я чув, що в українців мату немає. Ви багато втрачаєте. Ось дивіться, коли хтось іде і мені треба його зупинити, то я до нього звертаюся: “Стій, й… б твою мать!” Він обов’язково зупиниться, бо до першого слова додано ще троє слів, які разом мають велику силу. Без них слово “стій” немає великої наказової сили, а з ними має. А як же ви, українці, можете зупинити людину, якщо у вас немає слів для підсилення вашого прохання чи наказу?
— А у нас вистачає сили у самому тому змістовому слові. Та зрештою, у нас також є лайливі слова, тільки не такі брудні і непристойні, як у вас.
— Що ви тут балакаєте? — звертається, підходячи до нас, Володимир Юрків.
— Він, — показує Соснін на мене, — питає, навіщо ми, росіяни, пересипаємо свою мову матом. Він не розуміє, що ми не пересипаємо мову матом, а що сама мова в нас така. Сказати “пересипаємо мову” означає, що є мова і є ще щось інше, чим ми її пересипаємо. Це неправильно. Нічим ми мову не пересипаємо. У нас просто мова така.
— А що Лук’яненко на це каже? — цікавиться Юрків.
— Він не руський і просто нас не розуміє, — відказує Соснін.
— Серед москалів, кажу, я живу з шістнадцяти років і вашу так звану народну мову знаю добре, проте вона завжди здавалася і тепер здається страшно брудною й неприступною.
— Така вона є в натуральному вигляді, — пояснює Соснін.
— Який народ така й мова, — піддакує Юрків.
— От власне: некультурний, неотесаний, нецивілізований і злодійкуватий народ неспроможний помітити грубість, бруд і хамство у своїй мові, бо він сам її витворив і вона — це словесний вираз духовної суті її творця.
— А ваша мова, українці, здається мені якоюсь блідою й невиразною, — каже Соснін.
— У вас ніколи не почуєш гострого ядрьоного слова. Та он погляньте: коли ви хочете полаятися, то вживаєте наших слів. Хіба це свідчить про багатство вашої мови?
— Це свідчить, що в таборах ми до деякої міри відійшли від духу національної мови і прийняли ту, що зрозуміла і литовцям і латвійцям, і естонцям і татарам, і нам, і вам, і за інерцією починаємо вже й між собою в лайці вживати ваші лайливі слова. Це тимчасовий бруд, і ми його відмиваємо.
— Що ви, Левку, робите? — звернувся Юрків до мене. — Може, ходімо прогуляємося?
— Ходімо. Трохи є вільного часу.
Вогник у душі Володимира Юрківа
Вийшли з котельні й пішли на стежку за сушаркою.
Я звернувся до Юрківа:
— Пане Влодку, ми вже не один раз обмірковували позитивні риси й недоліки вашої національно-визвольної боротьби. Хотів би почути ваші думки чи навіть фантазії про різні способи боротьби: не тільки ті, що вже були, але й ті, яких ще не було, але які, напевне, будуть можливі в майбутньому.
— Конкретизувати стратегію важко. В нашому прагненні до самостійности, як бачите, є дві речі: ясна, непохитна й категорична остаточна вимога — повна незалежність України. І друга річ: туманне уявлення про те, як ми дійдемо до самостійности. Ця туманність зумовлена тим, що сьогодні діє й завтра діятиме вельми багато чинників у світовій, імперській і українській дійсности. Звести їх усі й виразно побачити реальний шлях, яким Україна просуватиметься до незалежности, просто неможливо. Розв’язати цю задачку неможливо, бо у ній занадто багато невідомих величин. Наш шлях можна порівняти з тим, коли подорожній іде вночі і бачить далеко поперед себе світло в вікні, а перед собою в густій темряві нічого не бачить. Далекий вогник у вікні не дасть йому збитися з правильного напрямку, але в будь-який момент він може спіткнутися об пень чи впасти в канаву. Він вилізе з канави і знову піде в правильному напрямку, але може знову наткнутися на якусь перепону, яка може примусити його зробити великий гак в обхід і тим загальмувати наближення до мети.
— У Святому Письмі сказано: шляхи Господні несповідимі. Тобто історичний рух людства в його конкретних проявах розкривається перед тим же людством поступово і нам дано бачити його безпосередньо, а не в майбутньому. Це означає, що ми не можемо своєю головою вичерпати сьогодні всі можливі способи дії завтра. Проте, якщо таких способів у Господа прибережено сто і ми тепер оволодіємо п’ятдесятьма, то тим самим ми підготуємо себе до майбутніх подій на п’ятдесят відсотків. За такої підготовки наші шанси на перемогу збільшаться наполовину.
— Ви, Левку, були в тому владному середовищі, яке в принципі виключає націоналізм і самостійщинну, — каже Юрків. — Ви ж виявилися таким. Ви — виняток для того середовища. А чого не припустити, що такий виняток знайдеться, наприклад, на посаді командира підводного човна? Уявіть собі, що ви були командиром атомного підводного човна. Залога човна — це замкнуте невелике середовище. Ви здібний командир і добрий педагог. За певний проміжок часу знаходите (а частково виховуєте) серед офіцерів ще одного щирого українця. Вивчаєте запобіжну систему на атомних ракетах і досягаєте можливости автономного запуску.
— Я чув, що існує шість ступенів запобігання випадковому запуску і що без команди з Москви жодна атомна ракета підводного човна чи й наземного атомного комплексу не може бути запущена.
— Я можу відповісти в дусі відповіді Богдана Хмельницького (коли йому показали нову козацьку фортецю і сказали, що її зруйнувати неможливо), він відповів: “Усе, що руками людськими зроблене, руками людськими може бути й зруйноване”. Так із запобіжниками на атомних ракетах: як би вони хитро не були зроблені, їх зробили люди, отже, люди й розгадати і нейтралізувати їх можуть.
— Припустимо, що командир підводного човна та інженер досягнули технічної можливости запустити атомні ракети. Що далі?
— Далі вони нейтралізують активних російських шовіністів і з нейтральних вод висувають Москві телеграмою ультиматум: випустити Україну з-під своєї влади до такого ось числа і такої години, — каже Юрків. — У разі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.