Читати книгу - "Червона Офелія"

стосунків, я знемагав! Невдоволення моїх пристрастей губило мене, нищило як митця! Я шукав, прагнув натхнення, і ось натхнення завдяки Беллі знайшло мене! Сприйняв це як знак нашого з нею взаємного примирення… Та як я помилявся!

Після кількох невдалих театральних репетицій я Беллі так і сказав, що з Олексія артист ніякий. Проте вона наполягала, вимагала, погрожувала…

Зрештою, я намагався давати Трегубові невеличкі невиразні ролі, та хлопець хотів більшого при абсолютній відсутності таланту. Я зрозумів, що мене вкотре обвели навколо пальця. Що за доручення Трегуб виконував для Белли, ніколи не цікавився.

Єдине, що я сказав Олексію незадовго до того, як він учинив самогубство, що актор він ніякий, але, незважаючи на це, ми можемо продовжувати наші стосунки. Олексій розлютився, плюнув мені в обличчя і сказав, що, якби не Белла, він ніколи б не став на таку гріховну дорогу, і що усе, що він робив, робив з кохання до неї… Це просто вбило мене, Марку.

Через кілька днів до мене дійшли чутки, що викрали кліше для друку українських грошей. Я дізнався, що на варті стояв саме Олексій Трегуб. Я кинувся до Белли, кричав на неї, запитував, навіщо вона втягнула у ці неподобства мене та нещасного Трегуба.

А потім… Олексій наклав на себе руки.

— Ясно… — промовив Марко, відчуваючи, що від усього почутого його нудить. — Як гидко, одначе, те, про що ви розповідаєте, пане Крамовський… Ну а «Гамлет»? Ця постановка польською… Навіщо вам вона була?

— Мені? — Крамовський ткнув собі у груди пальцем. — Мені — ні в життя, тим паче польською мовою. Я мав гарні стосунки з Петлюрою, мені дали можливість працювати у чудовому театрі, став поважною людиною, навіть завів собі коханку, аби ніхто не здогадувався про мої уподобання! Зрештою, був ухожий у найвишуканіше товариство… Пане Шведе, мене усе задовольняло: п’єси Котляревського, вишиванки, національна ідея, українська мова… Міг би почуватися, як вареник у маслі, якби не страх перед викриттям, яким мене на короткому повідку весь час утримувала Белла. Я ні за що б не погодився на таку авантюру… «Гамлет» польською — то була її ідея, пане Шведе! Не моя!

— І на гастролі до Волочиська, як я розумію, теж вас підбила вона? — проказав Марко, не зводячи з Крамовського погляду.

— Підбила? Змусила! Змусила випросити дозвіл у Петлюри, добитися усього супутнього ангажементу… Вже у потязі, з вашої присутності, пане Шведе, я зрозумів, що то не просто закоханий юнак супроводжує даму серця… Однак відганяв ці думки, як міг. І тільки тут, у Тарноруці, коли мене заарештували, зрозумів, що мені кінець. Белла, нарешті, задумала мене погубити. Що це чергове її завдання, з якого вона знову вийде сухою, а я… Хто повірить мені, коли всі сліди ведуть до мене?

— А «чорнява красуня»?

Крамовський сумно усміхнувся. Поправив ковдру, якою вкривався, облизав пересохлі губи.

— «Чорнява красуня», мій друже, псевдо Белли Караєвої. Під таким іменем її знають у Москві.

— Як ви сказали? — перепитав Марко, відчуваючи, як холодіють кінчики його пальців. — Белли Караєвої?

— Так… Олеся Біличенко — не справжнє ім’я. Його для неї вигадала пані Євгенія Бош. У Харківському театрі їй була потрібна прима — щира українка. Так само, як в українському уряді. Там цю роль справно виконував її зять, Юрій. Погодьтеся, Белла Караєва звучало занадто грубо для українського вуха, а тим більше — для миловидного личка Белли. До того ж, її батько, Георгій, уже встиг прославитися численими звірствами проти українців. Тож Белла стала Олесею Біличенко. Дуже милозвучно, ніжно, трепетно… Це ім’я і вказував я на усіх театральних афішах… Ну а псевдо «Чорнява красуня» виникло зовсім не через шекспірівські сонети, Марку. Ви занадто романтизували й ідеалізували свою кохану.

Пояснення цього псевдо вельми просте: Белла — «прекрасна», Караєва — у перекладі з тюркської — «чорна». От і все, мій друже. От і все… Вона пошила вас так само в дурні, як і мене.

Марко слухав ці одкровення Крамовського і відчував, як на нього невидимо валиться всенький всесвіт. Як його гострі уламки з силою падають, упиваються в душу, в шкіру, як біль пронизує серце і свідомість.

— Белла Караєва… — повторив Марко. — Отже… Белла Караєва…

— Так, пане Швед, — Крамовський важко ковтнув повітря. — Наскільки мені відомо, по батькові вона — росіянка татарського походження. Батько її десь з-під Казані. Мати — з Рязані. Вона вдалася у матір, тому не схожа на татарку. Псевдо «чорнява красуня» ніяк не пов’язувалося з її тендітним образом, а я із своїм фанатичним захопленням Шекспіром, так виглядало, у всякому разі прекрасно підходив на роль безжального дивакуватого керівника більшовицької агентури… Вона, Белла, використала мене, як і вас, Марку.

— А мова… Звідки вона так чудово навчилася розмовляти українською? — запитав Швед. — Її вимова бездоганна…

— Цьому при бажанні можна навчитися, — розвів руками Крамовський. — Белла завжди була старанною ученицею, бо хотіла перевершити свою шефиню, пані Бош, скинути її з п’єдесталу, відомстити за Кам’янець, який вважала жалюгідним засланням. Я гадаю, Бош теж відчувала у ній конкурентку і боялася Белли. У Харкові ж вона мешкала і брала уроки в однієї української пані, яку усім видавала за свою тітоньку. Через певний час Белла уже могла грати в україномовних спектаклях, виконувати головні ролі. Актриса вона геніальна. А хто запідозрить молоду, чарівну жінку у вишиванці, що грає в театрі Наталку-Полтавку, у приналежності до московської влади? Звичайно, якщо уважно придивитися до рис її обличчя, то можна помітити непритаманний українкам розріз очей і ніс… І цей гортанний голос, який іноді проривався у неї на сцені… Але завдяки своїй чарівності й умілому застосуванню косметики Белла гарно приховувала всі ці маленькі підказки. Ідеальна агентка, пане Шведе. Не те, що ви… У вас на лобі написано: ви — щирий українець і патріот, працівник Розвідочної управи УНР! Такий чесний погляд, таке відкрите обличчя… — Крамовський торкнувся Маркової щоки і Швед з несподіванки аж відсахнувся. — Якщо я залишуся живим, обов’язково дам вам кілька уроків лицедійства. З таким виразом обличчя, мій друже, — проказав Крамовський, — до того ж, працюючи у Розвідочній управі, ви довго не проживете…

Марко піднявся. Голова від почутого працювала, як поганий годинник, у якому заїдають коліщатка. Олеся Біличенко. «Чорнява красуня». Вона ж Белла Караєва. Вона ж безжальна вбивця, совєцька агентка, що планомірно працювала просто під носом у Петлюри! І він спав із нею, будував плани на спільне сімейне життя, мало шлюб не взяв…

— Я стримаю дане вам слово, пане Крамовський, — проказав Марко. — Розповім, що ви