Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Сорок Третій запалив усі необхідні йому символи трансформації. Він мав вивчити їх лише через рік, або через два, він уже заплутався з цими книгами старших хлопців. Сині піктограми по спіралі закружляли, проходячи крізь дерева і розрізаючи яскравим світлом сутінки. Світло від них, світло від ліхтарів та будь-яке інше, що потрапляло на Сорок Третього, переломлювалося в і темніло біля його долонь. Чорна плашка вбирала світло в себе, роблячи його густим і темним, як сама ніч. Звір загарчав, мотаючи головою за піктограмами, що кружляли довкола.

- Краще просто йди. - погрозливо але спокійно сказав хлопчик, рухаючи підборіддя ближче до грудей і вискалюючись.

Зубочистка кинулася в атаку. Два дрібні кроки, щоб підібрати лапи і стрибок. Високий, гарний, точний. Сорок Третій приклав плашку до кам'яної вулиці. Звір уже навис над ним. Високий і гострий шип, що миттю виріс прямо під звіром, пробив тому голову. Звірюга навіть не пискнула. Миттєва смерть. Тіло зубочистки безпорадно повисло на шипі, смикаючи ногами в конвульсіях.

- Ух! - промайнуло рядами тих, хто спостерігав з безпечної відстані.

Хлопчик обернувся обличчям до двох інших супротивників. Вони знаходилися досить далеко. Він створив нові піктограми. Глибоко вдихнув та приклав плашку. Камінь здригнувся і на вулиці з’явилися горби з тріщинами. Хвиля бруківкою покотилася до звірів, розрізаючи нічну тишу шаленим скреготом. Підкинула тварин у повітря. Наступної миті кам'яні вежі почали виникати в різних місцях, ударяючи звірів. Зубочистки дістали болючі удари, не маючи жодної можливості ні захищатися, ні нападати перед лицем алхіміста. Камінь рухався швидко, наче він був живим драйтлом і махав руками. Звірі отримали рани та, ймовірно, чисельні переломи. Вони гарчали, скавчали, але почали задкувати і, зрештою, відступили. Незабаром одна з зубочисток розвернулася і втекла, інша, недовго думаючи, помчала за нею. Сорок Третій зітхнув.

- Двадцять Сьомий, злазь давай. Усе скінчилося.

- Я Тридцять Дев'ятий. - долинуло з верхівки дерева.

Сорок Третій завмер із відкритим ротом. Що?

- Ззаду! - долинув крик зі сходів поліота.

Хлопчик обернувся якраз вчасно. Звір мчав на нього. Страху Сорок Третій не відчував. Однак учень розумів, що викликати зараз піктограми, і тим більше застосувати їх, він не встигав. Хлопчик підкорився інстинкту і низько припав до каменю, щоб зубочистка пролетіла над ним. Він схопився на ноги, викликаючи потрібні символи. Звір не дав йому можливості встигнути завершити розпочате. Він уже злетів у повітря в черговому стрибку. Хлопчик відкрив рота, розуміючи, що його вже ніщо не врятує. Але звір промахнувся. Пролетів зовсім поряд. Сорок Третій втягнув повітря у груди і ошелешено озирнувся. Тільки тепер він зрозумів, що сталося. Хтось у чорній накидці врізався у звіра та збив його з наміченої траєкторії.

- За мене, швидко! - скомандував цей хтось.

Сорок Третій належав до того виду драйтлів, якого у разі смертельної небезпеки двічі просити не треба. У два стрибки він опинився за спиною у хлопця. Що це в його руках? Два мечі? Хлопчик відступив назад.

- А ти своєю трансформацією не збираєшся мені допомагати? - не повертаючись до нього, кинула темна постать.

Сорок Третій схопився за плашку. Піктограми, які можуть стати в нагоді, закружляли в каруселі над їхніми головами. Звір не нападав, натомість він почав обминати їх стороною, маючи намір обійти з флангу і мати перевагу при нападі. Темна постать почала рухатися за ним, щоб позбавити звіра такої можливості. Сорок Третій тримався за спиною чорної накидки. Звір кинувся в атаку, і хлопчик приклав плашку до каменю. Драйтл у чорній накидці відстрибнув, розтинаючи зубочистці лапу своїм мечем. У цей час могутня вежа вирвалася з каменю, завдавши нищівного удару. Тварина відлетіла і впала на бік. Секунду вона не рухалася. Потім прийшла до тями, повільно стала на ноги і втекла у ніч. Сорок Третій не зводив з тварини очей, поки її ще було видно

- Хто ти? - хлопчик думав, що задав питання чорній накидці, а вийшло, що одній лише темряві.

Він озирнувся, але вже нічого не зміг розгледіти. На сходах корпусу переможно закричали. Всі раділи та підбадьорювали Сорок Третього. Дехто вже спускався, не побоюючись нового нападу звірів. Інші воліли ще трохи постояти нагорі. Сам хлопчик допоміг злізти з дерева тому учню, що все ще сидів на дереві. Він навіть його номер не запам'ятав, так був приголомшений тим, що це не Двадцять Сьомий.

- Дякую, дякую, дякую тобі величезне. Я б помер. Він би мене з'їв. Дякую. - безперервно тараторив хлопчик.

Сорок Третій абияк відійшов від нього і пішов шукати Восьмого.

- Ось це так! Ти просто… просто… молодець! Красень! Воїн! Як один із тих, що ти увесь час малюєш! Ось це так! Двадцять Сьомий таке пропустив. - Восьмий біг йому назустріч.

Ага. Прям таке пропустив. Не побачив, як одного з них живцем зжерли. Сорок Третій багато б віддав, щоб теж таке пропустити. Увесь натовп тік у бік Сорок Третього. Деякі хлопці схвально кивали, чи щось говорили. Дехто плескав по плечу. Багато хто питав, який його номер. Сорок Третій не особливо звик перебувати у центрі уваги, тож Восьмий чемно й терпляче усім відповідав за нього. А Сорок Третій спостерігав за двома вчителями, які досліджували шпильку, що він створив, і порожні місця в кам'яній кладці, які утворилися, коли він витягував матеріал. Поки тут було гамірно і людно, Сорок Третій хотів піти. Але зрозумів, що не вийде. Незабаром драйтлів ще побільшало. Весь поліот стояв на вухах. Навіть ректор прийшов. І тільки після нього прибув Двадцять Сьомий. П'ять хвилин пішло на те, щоб пояснити хлопцю, що тут сталося. Восьмий розповідав усе в таких деталях, що однієї половини Сорок Третій і сам не пам'ятав, а інша половина, він був у цьому певен, була вигадкою. Ректор увесь час розмовляв з іншими вчителями. Потім Серафеїм підійшов до Сорок Третього. Шум навколо них одразу вщух.