Читати книгу - "Притулок пророцтв"

під’їзної доріжки невеличкого будинку. Алексі почекав, поки лікар перевірить пошту й увійде досередини. Внизу загорілося світло. Добре, тепер він знає, де живе цей лікар Кайл.

Тепер треба заткнути Нікі, доки її не екстрадували до Греції. Алексі поїхав назад до університетського мотелю.

Нічний адміністратор відклав «Плейбой» і підскочив до стійки реєстрації.

– Так, сер.

– Мені зателефонувала сестра й сказала, що залишить для мене повідомлення. Лікар Кайл зареєстрував її тут.

Адміністратор повернувся до коробок позаду. В усіх, крім коробки з ярликом С-06, лежали якісь конверти.

– Поки нічого.

– Дякую. Вона, мабуть, телефонувала з вулиці.

Алексі походив туди-сюди, доки не знайшов секцію С, кімнату 6. Краще не користуватися відмичкою. Вона точно замкнулася на засув і ланцюжок. Він підійшов до вікна. Зламати запросто. Зараз тихо, головне – не злякати її. Він хотів застати Нікі в ліжку й зірвати ковдри до того, як вона усвідомить, що він тут.

Він ще ніколи не мав нагоди займатися з жінкою коханням і одночасно ламати їй шию. Нікі краще померти швидко, сповненою пристрасті, аніж повільно, під тортурами.

Алексі тихо підняв вікно.

РОЗДІЛ 50

Вейбридж, штат Огайо

Лікар Мартін Кайл закінчив із запитаннями після своєї ранкової лекції про розрив між Фройдом і Юнгом. Поки його аспіранти і докторанти виходили, він не без утіхи слухав уривки гарячих суперечок про різницю між психоаналізом та аналітичною терапією.

Він збирав свої нотатки, коли якийсь чоловік і темноволоса жінка підійшли до його столу.

– Професоре Кайл, я Френк Дуґан, спецагент ІМП.

– ІМП?

– Імміграційна і митна поліція, – він указав на жінку. – Це агентка Тія Еліаде з відділу питань боротьби з тероризмом поліції Афін.

– Еліаде? Капітан Еліаде вже допитав мене в Афінах. Що вам іще від мене потрібно?

Дуґан почав пояснювати:

– Посол Греції через їхнє консульство подав офіційне прохання на наше центральне управління в Сполучених Штатах, щоб ми знайшли втікачку, якій ви позавчора допомогли незаконно потрапити в Америку.

– Не розумію, про що ви.

Агентка озвалася:

– Потрібно, щоб ви відповіли на кілька запитань.

– У мене через півгодини семінар.

Вона продовжила:

– Чи були ви вчора на рейсі 241 авіакомпанії «Геллас» із Афін до «Порт-Колумбуса»?

– Так.

Дуґан уважно його роздивлявся.

– Нам потрібні деталі про те, як ви повернулися в Америку.

– Кому потрібна ця інформація?

– ЦОРоДіВіР.

– Перекладете?

– Центр оперативно-розшукової діяльності відділу розслідувань, – відповів Дуґан.

– Коли я покинув Афіни, то обміняв усі свої євро, менше п’ятиста доларів, і задекларував усе, що купив у Греції.

– Йдеться не про вас, – сказала жінка. – Стюардеса повідомила, що ви покинули борт разом з білявою жінкою в інвалідному візку.

– У неї була істерика, галюцинації. Я психіатр і заспокоїв її на прохання стюардеси. Стюардеса бачила, як та жінка дозволила мені це зробити.

Втрутився Дуґан:

– І ви провели її, поки вона була без свідомості, через митний і паспортний контроль.

– Так. Увесь цей час я піклувався про неї.

– Паспорт і водійські права, з якими вона потрапила в країну, ця жінка вкрала в Марші Вудс.

– Я не знав.

– Лікарю Кайл, ідеться про можливу терористичну загрозу для США, – сказала агентка Еліаде.

– Не можу повірити своїм вухам.

– Повірте, – додав Дуґан. – Пункт 53.1(б) Акту про національну безпеку стверджує, що для будь-якого громадянина США перетинати кордон у будь-якому напрямку або намагатися це зробити без чинного паспорта є незаконним.

– Кажу ж, я не знав, що вона вкрала паспорт.

– Ми дізналися, що в Греції вона перебувала під кодовим ім’ям, – сказала Тія.

– Кодовим ім’ям? Якісь шпигунські штуки.

– Певним чином так і є, – зауважив Дуґан. – Ви, мабуть, дізналися або її ім’я-прикриття, або справжнє за час, що були з нею. Що можете про це сказати?

– Ну, взагалі-то лікарська таємниця не дозволяє мені розкривати особисті дані, якщо людина перебувала під моїм наглядом і сама не дала на це дозвіл.

– Нацбезпека перекриває медичну конфіденційність.

– Я не розумію, про що ви. На мене можуть подати в суд, і я втрачу ліцензію на медичну практику. Мені потрібне рішення судді.

– Ми були готові до такого, – сказав Дуґан. – Перед тим як навідатися до вас, ми організували невелике одностороннє судове слухання про видачу.

– Я не юрист. Що означає «одностороннє», яку «видачу»?

– Дізнаєтеся, коли ми разом стоятимемо перед федеральним суддею в суді Колумбуса. Як тільки ми прочитали звіт стюардеси, відразу зателефонували прокуророві штату й організували екстрене слухання про екстрадицію. Суддя Кармен Родріґес очікує нас за годину.

– Я не можу пропустити семінар.

– НБПС.

– Тобто..?

– Національна безпека перекриває семінари.

– Агенте Дуґан, чи можу я сходити до вбиральні перед тим, як ми поїдемо?

– Уперед. Не хотілося б зупинятися у дорозі.

У чоловічому туалеті він зайшов в одну з кабінок. Руки трусилися, поки він набирав номер на мобільному.

– Американська спілка захисту громадянських свобод. До кого ви б хотіли звернутися? – пролунало у слухавці.

– Брюс Коулмен, – прошепотів він. – Це терміново.

– Це Коулмен, слухаю, – відповіли йому за мить.

– Брюсе, це Марті Кайл. Мені потрібен адвокат. Агент ФБР і грецька агентка з питань боротьби з тероризмом забирають мене в Колумбус на одностороннє слухання. Що це означає, що воно одностороннє?

– Це означає, що судовий процес проводить одна сторона, без повідомлення чи допуску іншої. Ти там не потрібний.

– Не я інша сторона.

– А хто..?

– Жінка, яку я загіпнотизував на літаку, коли повертався додому з Афін. Вони забирають мене до судді Кармен Родріґес у Колумбус.

– Це федеральна суддя. Звучить серйозно.

– Видача – це те саме, що й екстрадиція?

– Не зовсім. Видача означає передачу в країну, де – неофіційно, звісно, – часто проводять агресивний допит, те, що ми не можемо дозволити собі провести тут, у Штатах.

– Брюсе, ти можеш мені якось допомогти?

– Мій офіс неподалік від будівлі суду. Я там буду.

Почувши, що відчиняються двері чоловічого туалету, Кайл швидко запхав телефон у кишеню. Змив воду і вийшов, демонстративно змахуючи руками і витираючи їх паперовими рушниками.

– Мусимо їхати, містере Кайл. Не хотілося б, щоб суддя Родріґес на нас чекала.

Він пішов за агентами до чорного «Мерседеса». Коли вони сіли всередину, грецька агентка запитала:

– Між іншим, містере Кайл, як дослідник Юнга, ви ж маєте справу з різними міфами й легендами, правда?

– Так.

– Чули колись про богиню без обличчя?

– А як це стосується цієї так званої втікачки?

– Досить побіжно, – відповіла агентка Еліаде.

Він попорпався в пам’яті.

– Ну, є Лінт, що