Читати книгу - "Мелодія кави в тональності сподівання"

почуватися бажаною, гарною, звабливою жінкою і знати, що на світі є мужчина, якому небайдуже до неї.

Врешті Анна почала навіть очікувати листів від Тадеуша, перечитувала їх і впродовж дня думала про нього частіше, аніж це дозволялося вдові. Але хіба це аж такий великий злочин? Вона ще надто молода, щоб ставити на собі хрест і жити лише дітьми та господарськими клопотами. Що взагалі заважає їй покохати вдруге? Адам теж колись дуже кохав Дару, важко переживав її смерть, проте він таки зумів покохати ще раз. І це аж ніяк не означало, що його друге кохання було гіршим. Ні, вона цілком ясно бачила, що він любив по-справжньому. Просто друге його кохання було інакшим, аніж перше, і прийшло у зрілому віці. Тоді і відчуваєш глибше, і знаєш чітко, чого хочеш, і є розуміння того, що саме відбувається.

Анна замислено глянула на лист, який вранці отримала від Тадеуша, тоді склала його учетверо і заховала в рукав сукні. Зараз вона теж цілком чітко усвідомлювала, що з нею і чим це може для неї обернутися. Вона ризикує закохатися в Тадеуша і цим доволі серйозно ускладнити собі життя. Наразі, щоправда, ще не закохалася, проте його увага була приємна і сам він теж подобався дедалі дужче. Після смерті Адама таке з нею вперше. Невже зараз їй по-справжньому хочеться закохатися знову?

Так, щоб до туману в голові, до непам’ятання себе самої і так сильно, щоб нічого і нікого не бачити, окрім людини, яку любиш. Пам’ятала той стан закоханості в Адама з минулого і зараз понад усе на світі бажала повернутися до нього знову. Невже їй не судилося ще хоч раз відчути таке ж сильне кохання? Інші ж відчувають. Чим вона гірша? Абсолютно така сама, як всі жінки, і так само, як і вони, гідна справжнього кохання.

Просто в її віці вже не варто летіти назустріч почуттю так, як летить метелик на світло свічки. Можна обпалити крила і розчаруватися. Якщо взагалі не доведеться повзати у багнюці з поламаними крилами, намагатися вибратися на сухе і заліковувати рани. Далеко не кожен мужчина такий, як Адам, і не кожен гідний кохання, уваги та часу. Треба таки більше довідатися про Тадеуша, бо того, що їй про нього відомо, явно недостатньо. Він виглядає порядною людиною, проте як воно є насправді, невідомо. Іноді люди мають доволі відразливе подвійне дно. Анна підвелася з крісла. Сьогодні засиділася в канцелярії допізна, бо мала трохи роботи та листів, проте до вечора впоралася з усім. Не обійшлося й без прикрощів. Занепокоїв її дуже сильно лист від Терези. Та повідомляла, що Войцех знову взявся за старе. Грає в карти на гроші, а декілька днів тому Терезі довелося з власних заощаджень повертати його картярський борг. Щоправда, не надто великий, проте така ситуація і поведінка пасинка Анні не подобалася. Таки доведеться їй їхати до Львова та забирати Войцеха до маєтку. Тут, під наглядом, менша ймовірність того, що він наробить дурниць, боргів і проблем. Здається, підійшла до цієї проблеми впритул. Таки доведеться витратити декілька днів на поїздку до Львова. Такої гарячої пори року це недобре. Маєток залишиться без нагляду. Але що вдієш? Треба. Добре, що нарешті спромоглася написати листа сусідові, з яким у неї передбачалася тяжба за землю. Щойно наказала Касі занести цього листа йому додому і прослідкувати, щоб вручили особисто в руки. Початок покладено, а там дасться чути. Якщо сусід розумний чоловік, то прислухається до її аргументів і, можливо, справа не дійде до суду. У її не надто стабільному фінансовому стані судитися – це божевілля. Краще все залагодити миром.

Анна старанно поскладала на столі письмове приладдя, відставила вбік каламар, поправила стос книжок, тоді акуратно підсунула крісло ближче до столу і розправила трохи зім’яті після довгого сидіння спідниці. Проминув майже тиждень відтоді, як нарешті наважилася зняти траур, проте досі не могла звикнути до світлих суконь і незвично легковажних як на вдову фасонів. Надто багато мережива, оздоблення та шовкових стрічок, а ще ж довелося взяти світлі рукавички, таку ж парасольку та розшиту яскравими шовковими квітами літню шаль. Зараз аж не вірилося, що вона все це колись спокійно носила. Тепер кожного ранку, коли вдягала якусь зі своїх кольорових суконь, Анну охоплювало незрозуміле сум’яття і тривога. Не сказати, що сумувала за звичним трауром чи їй не подобалися світлі сукні. Радже почувалася в них незахищеною і вразливою. Так само, напевно, чувся б середньовічний лицар у незнайомому місці без звичного для нього обладунку та зброї. Неясно, чим це обернеться в майбутньому, незрозуміло, чи зуміє він захистити себе від ворожого нападу, проте неймовірно легко йти, не так часто доводиться зупинятися для перепочинку і хочеться радіти кожному доторку сонячного проміння та вітру до незахищеної шкіри.

Анна зняла зі спинки крісла шаль і накинула на плечі. Досі почувалася трохи дивно у сукні з тонкого полотна. Не те щоб мерзла в ній. Надворі було справжнє літо, і вдень сонце пекло немилосердно. Просто призабулися відчуття, коли тіло прикрите лише делікатним полотном, а в сукні є виріз. Весь її траурний одяг був із цупкої непрозорої тканини і наглухо закривав її аж по саме підборіддя. Повертатися до інакшого стилю життя непросто.

Анна акуратно зав’язала стрічки капелюшка під підборіддям, зазирнула у дзеркало на стіні, поправила волосся, тоді на мить завмерла, уважно розглядаючи себе в дзеркальній поверхні. Ні, світла бузкова сукня їй таки пасує. У ній вона виглядає значно молодшою, аніж у чорній. Аж не віриться, що через два роки їй виповниться тридцять років. У юності жінки такого віку здавалися їй такими солідними і зовсім не молодими, а зараз підходила саме до цього віку й анітрохи не почувалася ані поважною, ані старою. Здається, ніби ще гори могла б звернути і все почати спочатку, проте розуміла, що жінка її віку мусить критично оцінювати себе та свої можливості. Старші колежанки, які повиходили заміж у п’ятнадцять-шістнадцять років, тепер замислюються над тим, щоб вдало видати заміж доньок, а промине ще три-чотири роки – і вони внуків бавитимуть. Уявити страшно, що й вона могла б отак. Добре, що її Еля ще замала для такого. А Адась то й взагалі нещодавно з немовлячого віку вийшов. Доки діти маленькі, почуваєшся теж молодою.

Знаючи, що Адась набігався за день та спить у своїй кімнаті під наглядом няньки, яка любила куняти з вишивкою в руках при його ліжку саме