Читати книгу - "Ілюзія Бога"

гени, добре навчені співпрацювати між собою. У той самий час у генофондах травоїдних тварин перевагу здобувають інші комплекти взаємосумісних генів, які також добре співпрацюють між собою. Усі ми добре знаємо, що окремий ген здобуває перевагу в процесі добору за сумісність свого фенотипу із зовнішнім середовищем, у якому живе вид: пустелею, лісом чи іншою екосистемою. А я зараз підкреслюю, що вони також добираються за сумісністю з іншими генами свого конкретного генофонду. Ген м’ясоїда не закріпиться в генофонді тварин-травоїдів і навпаки. З погляду генів, генофонд біологічного виду, тобто сукупність генів, які раз у раз перетасовуються у процесі статевого відтворення, становить генетичне середовище, у якому кожен ген добирається за своєю здатністю співпрацювати з іншими. Хоч мемофонди не так жорстко й чітко організовані, вони становлять важливу частину «середовища» для кожного мема, що входить до складу мемплексу.

Мемплекс — це сукупність мемів, які, не завжди будучи добрими у виживанні поодинці, чудово виживають завдяки співпраці з іншими мемами свого мемплексу. У попередньому підрозділі я висловив незгоду з думкою, що окремі деталі еволюції мов визначаються своєрідною формою природного добору. Натомість вони підпорядковуються процесу, що називається випадковим дрейфом. Звісно, можна припустити, що якісь окремі голосні або приголосні звуки краще підходять для гірського довкілля, тому набули поширення, скажімо, в швейцарських, тибетських і андських діалектах, тоді як інші кращі для перешіптування в дрімучих лісах, тому поширилися серед пігмеїв та жителів Амазонії. Проте єдиний наведений мною приклад можливого природного добору — великий зсув голос­них, який, мабуть, мав функціональні причини, — пояснюється зовсім по-іншому. Визначальним для нього було не фізичне середовище, а підлаштовування мемів один до одного в їхніх взаємосумісних мемплексах. Спершу з якихось невідомих причин відбувся зсув з одним голосним звуком — можливо, під впливом моди наслідувати вимову якоїсь знаменитої або могутньої особи (так, до речі, пояснюють виникнення іспанської шепелявості). Але не має значення, з якого саме звуку почався великий зсув голосних. Суть цієї теорії в тому, що, коли він стався з першим голосним, іншим довелося також змінюватися за його зразком, аби запобігти багатозначності. На цій другій стадії процесу меми добиралися за сумісністю з уже наявним мемофондом, формуючи новий мемплекс взаємосумісних мемів.

Тепер ми нарешті маємо всі компоненти, щоб узятися за розробку меметичної теорії релігії. Деякі релігійні ідеї, як і деякі гени, можуть виживати завдяки своїм питомим перевагам. Вони закріпляться і збережуться в будь-якому мемофонді в поєднанні з будь-якими іншими мемами. (До цього мушу знову додати критично важливе уточнення, що під «перевагою» в цьому випадку мається на увазі винятково «здатність виживати в своєму мемофонді», яка не передбачає жодної цінності чи користі). Деякі релігійні ідеї виживають тільки завдяки тому, що сумісні з іншими мемами, які вже набули поширення в мемофонді, і приєдналися до одного з мемплексів. Нижче наведу частковий перелік релігійних мемів, добре пристосованих до виживання в мемофонді завдяки чи то своїй питомій «перевазі», чи то сумісності з наявним мемплексом:

• Ви не зникнете після своєї смерті.

• Померши мученицькою смертю, ви опинитеся в надзвичайній частині раю, де зможете тішитися з сімдесятьма двома незайманими дівчатами (кого ж турбує доля самих дівчат?).

• Єретиків, святотатців і відступників слід убивати (або карати в інший спосіб, наприклад вигнанням із сім’ї).

• Найвища можлива чеснота людини — це віра в Бога. Якщо відчуваєте, що ваша віра похитнулася, не покладаючи рук відновлюйте її та моліть Бога, щоб розвіяв ваше невір’я. (У контексті обговорення ставки Паскаля я вже згадував про дивне припущення, нібито Бог понад усе хоче від нас саме віри. Тоді це здалося дивацтвом, а тепер ми маємо йому пояснення.)

• Сліпа віра (яка нехтує доказами) — це чеснота. Що непоступливіша ваша віра перед доказами, то більшою чеснотою ви наділені. Найбільша винагорода чекає на досконалих вірян, які зуміють вірити в чудернацькі, необґрунтовані й безпідставні речі всупереч усім можливим доказам.

• Усі люди, навіть ті, які не вірять, повинні автоматично й беззастережно поважати релігійні вірування більшою мірою, ніж будь-які інші вірування (із цією вимогою ми стикалися в першому розділі).

• Нам не дано зрозуміти деякі дивовижні речі (наприклад, Трійцю, переісточення, втілення). Тому навіть не зазіхайте на це, бо будь-яка спроба їх зрозуміти може призвести до їх руйнування. Назвіть їх таїнством і навчіться вдовольнятися цим.

• Гарна музика, картини й література — все це прояви релігійних ідей, які почали жити власним життям41.

Деякі з позицій цього списку здатні виживати самостійно, тому процвітатимуть у будь-якому мемплексі. Зате інші, як і деякі гени, можуть вижити тільки в колективі інших, підхожих їм мемів, через що формуються альтернативні мемплекси. Дві різні релігії можна вважати двома альтернативними мем­плексами. Наприклад, іслам можна порівняти з комплексом генів м’ясоїдних тварин, а буддизм — травоїдних. Ідеї будь-якої релігії нічим не «кращі» за ідеї інших релігій у якомусь абсолютному сенсі, як гени тварин-м’ясоїдів нічим не «кращі» за гени тварин-травоїдів. Не обов’язково всі релігійні меми здатні виживати самостійно; деякі живучі завдяки тому, що здатні процвітати за підтримки інших мемів своєї релігії, але не мемів іншої релігії. Цей підхід не передбачає, що релігії, наприклад католицтво й іслам, свідомо створюються своїми засновниками; натомість вони поступово еволюціонують окремими шляхами як альтернативні поєднання мемів, що процвітають за наявності інших мемів свого мемплексу.

Організовані релігії називаються так, тому що їх організували живі люди: священики та єпископи, рабини, імами та аятоли. Але, повторюючи думку, яку я висловив щодо Мартіна Лютера, з цього не випливає, що їх задумують і створюють конкретні індивіди. Навіть попри випадки, коли релігію використовували в маніпулятивних цілях могутні індивіди, можна з високою ймовірністю припускати, що окремі деталі всіх релігій формувалися в процесі еволюції, не підпорядкованої свідомій волі. Але не під впливом генетичного природного добору, котрий діє занадто повільно, щоб бути задовільним поясненням стрімкої еволюції та розмаїтості релігій. Роль генетичного природного добору в цій історії обмежувалася тим, що він створив мозок із його потягами й нахилами — фізичну основу та системне програмне забезпечення, яке задає рамки меметичному добору. У цих рамках меметичний природний добір здається мені цілком правдоподібним поясненням окремих деталей еволюції конкретних релігій. На ранніх стадіях еволюції релігії, тобто ще до того, як вона набула організованої форми, прості меми виживали завдяки своїй універсальній привабливості для людської психіки. На цій стадії об’єднуються меметична теорія релігії та теорія релігії як побічного продукту людської психіки. Подальші стадії — коли окремі релігії набувають організованого вигляду, вишуканості та довільної відмінності від інших релігій — цілком добре пояснюються теорією мемплексів — угруповань взаємосумісних мемів. Вона не заперечує, що священики та інші зацікавлені сторони вдавалися до свідомих маніпуляцій релігією, але ці свідомі втручання відігравали лише допоміжну роль. Релігії принаймні частково формувалися під впливом свідомого задуму — так само, як художні напрямки та мода в мистецтві.

Єдина відома мені релігія, яка була свідомо спроектована майже в усій повноті своїх деталей — це саєнтологія, але гадаю, інших таких випадків немає. Ще один претендент на таке звання — мормонізм. Підприємливий і нечестивий засновник цього руху Джозеф Сміт зайшов так далеко, що написав цілу нову священну книгу — Книгу Мормона, — вигадавши для неї нову фіктивну історію Америки, викладену фіктивною староанглійською