Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Томас Гоббс, для багатьох найбільший політичний філософ нової історії, пропонує вихід з ситуації. На думку Гоббса, людина народжується вже заражена злом, тому необхідно її поведінку дуже сильно коригувати та контролювати. Він пропонує рішення сильної і твердої руки правителя-тирана, який наділений сильною виконавчою владою для приборкання будь-якого зла[591].
Якщо ж цього не станеться, між вільними людьми буде ширитися свавілля, швидко розв’яжеться війна всіх проти всіх (bellum omnium contra omnes), а країною почне ширитися хаос. Мабуть, немає потреби акцентувати на тому, що ця заувага небачено впливає на розуміння економічної свободи окремих людей, які певним чином беруть участь в економічних процесах.
На противагу цьому маємо розуміння Фоми Аквінського: «Кожне зло є в якомусь добрі»[592]. Зло само по собі (саме для себе) не існує[593]. Не може бути, щоб хтось чинив чи виконував якесь зло, хіба що в тому випадку, коли переслідує певне добро[594]. Чисте зло не можна задумати, воно може статися тільки ненавмисне[595]. І хоч погані речі (погані рішення) існують[596], проте вони існують усупереч основній орієнтації людської природи[597]. Людська природа тяжіє до добра. Зрештою, подібної думки був і Сократ: «Усі, що роблять речі погані й негарні, роблять це ненавмисно»[598].
І щоб уникнути непорозумінь: ми не хочемо сказати, що людина — добра, але лише те, що її природа чи, якщо хочете, природа — добра. У кожної людини добре ядро, добра сутність, вона створювалася доброю, проте щось там перекрутилося і людина чинить зло[599]. Вона тяжіє до добра, вона не зіпсована повністю, її, по-християнськи кажучи, можна врятувати, навіть «найгіршу». А якщо в людині немає нічого, ну взагалі нічого хорошого, які тоді можуть бути підстави для спасіння?[600] Це і є основна сутність людини, до якої Господь може промовляти й адресувати їй свої заклики й звертання. Тут ніби аж проситься сказати, що людина робить погані речі лише як підмножину добра. Людина може задумати зло (вбивство), проте чинить його з іншими умислами (наприклад, задля помсти, яка в цьому випадку є її суб’єктивним почуттям справедливості, і ця справедливість стає для неї добром). Навіть найгірше зло на землі (спалювання відьом, голокост) коїлося під приводом якогось великого добра, яке стояло за цим злом (нацисти аргументували свої дії більшим lebensraum, інквізиція — що цим вчинком звільнять світ від зла). Тобто людина абсолютно помилково скоювала найгірші з усіх можливих зол на світі, проте завжди робила це, прагнучи (часом досить збочено) якогось добра. Тобто для добра не достатньо лиш намірів, потрібні ще й знання.
І у зла на цьому світі теж є своя роль: Фома Аквінський буквально вказує, що «у світі дуже багато добра, якого б могло й не бути, якби не було зла»[601]. І повністю:
Божа далекоглядність не може повністю викоренити зло... добро цілого завжди вивищуватиметься над добром частини. Тому розумний правитель може знехтувати нестачею добра в якійсь частині заради зростання блага загалом... Однак якщо очистити від зла певні частини нашого всесвіту, зникне й багато досконалих моментів цього всесвіту, краса якого полягає в упорядкованому єднанні доброго й злого, якщо зло бере початок у щезненні добра, проте все одно з нього виросте якесь добро, завдяки далекоглядності керівника, аналогічно до того, як паузи тиші роблять мелодію приємною. Тому не обов’язково, щоб зло повністю нівелювалося Божою далекоглядністю[602].
У дечому це вже починає нагадувати тезис, який пізніше з’явиться у байці Мандевіля «Байка про бджіл, або приватні вади і суспільні вигоди»[603]. Дуже добре підмітив цю закономірність Ф.А. Гайєк у своїй книзі New Studies in Philosophy, Politics, Economics and the History of Ideas, де він буквально вказує на неоригінальність рефлексії Мандевіля. «Чи не вказував ще Фома Аквінський, що multitudae utilitates impedirentur si omni peccata districte prohiberentur — не сталося б багато чого корисного, якби всі гріхи були під суворою забороною?»[604]
Ідея невидимої руки, коли несистемні й часто лихі наміри окремих осіб у суспільстві виливаються в загальне благо, була відома вже в часи античності. Першими про цей принцип заговорили зовсім не Адам
Сміт чи Бернард Мандевіль, і навіть не Фома Аквінський. Античний поет Аристофан пише:
Легенда старих часів говорить,
Що будь-які наші прагнення, запальні й божевільні,
Зрештою, суспільному добру сприяють[605].
Однак Фома спрямовує свою концепцію у дещо іншому дусі. І хоч Бог і не бажає зла[606], Фома вводить існування зла в контекст доказів Божого існування та далекоглядності на противагу тим, хто навпаки вбачає у злих вчинках доказ неіснування Бога. Парціальне зло повинно існувати заради загального блага[607]. Добро цілого вивищується над добром частини. І на підтримку цієї думки Фома наводить дві цитати з Платона:
Я, що світло формую та темність творю, чиню мир і недолю творю,
Я Господь, Який робить це все![608]
І в іншому місці:
Чи в місті засурмлять у сурму, а народ не тремтітиме?
Чи станеться в місті нещастя, що його не Господь допустив?[609]
Якщо й має існувати абсолютне добро, це точно було б уособлення Бога. Втім, з процитованого вище ми можемо побачити, що ізраїльтяни це бачать складніше: це саме Бог, хто хоч і приносить спокій, проте також «робить зло». Зрештою, саме Бог розмістив в едемському саду Дерево пізнання добра та зла, а коли люди скуштували з нього плодів, визнав, що «ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло»[610]. З іншого боку, ми ще раз продемонстрували, що Сатана, утілення зла, грає і хорошу роль; його зла роль слугує на користь певного добра. Для того, щоб могла існувати моральна категорія добра та зла, щоб могла існувати мораль, має існувати свобода, а тому про мораль ми можемо говорити лише в контексті вільного вибору. У цьому розумінні навіть добро не може існувати без зла (чи принаймні можливості існування зла). Адже й в досконалому Едемі існувала можливість зла.
Тобто зло неможливо викоренити, і робити це навіть небажано. Це розуміння прямо не легітимізує думку laissez-faire («принцип невтручання»), однак суттєво її збагачує. Це ми частково продемонстрували вже на прикладі притчі про кукіль. У будь-якому разі, так ми суттєво віддаляємося від жорстокого й послідовного знищення всіх вад панівної сили. Далекоглядність Господа не виключає існування
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи», після закриття браузера.