Читати книгу - "П'ята Саллі"

class="p1">— Я не про це. Я про те, щоб робити щось цікаве зі своїм життям.

Увесь час, що вона з ним говорила, Саллі роздивлялася довкола, ніби шукала очима, чи немає поблизу інших гарних чоловіків, наче Роджера поруч і не було. Господи, як же вона злостила мене. Зараз вона почала більше фальшивити.

Вистава було чудовою — мюзикл із сумним закінченням, і якби я була назовні, то, мабуть, розплакалася б. Але не Саллі. Вона постійно аналізувала сюжет, критикувала спів і танці. Мені сподобалося, але, думаю, у мене недостатньо хороший смак.

Коли він провів її додому, Саллі прошепотіла йому на вухо:

— Тобі насправді необов’язково кидати мене під дверима, Роджере. Можеш залишитися на ніч.

— Ми домовлялися, Саллі.

Я була рада, що він це сказав. Якби він купився на її лицемірну хитрість, я б справді натравила на них Джинкс. Від цього я стала поважати Роджера ще більше, коли дізналася, що він не кинеться на жінку тільки тому, що вона була гарною, розумною та сексуальною. Ну, тобто, він знав, що Саллі не має глибоких щирих почуттів. Вона не могла кохати й не могла ненавидіти, тож навіть зі всіма своїми мізками та красою все одно залишалася частиною цілісної особи — і не обов’язково найкращою.

Але Саллі була наполегливою. Коли він провів її до квартири, вона продовжувала наполягати, якщо Роджер не залишиться на ніч та не складе компанію, їй може захотітися знову вийти погуляти та знайти собі іншого компаньйона.

— Що ж, тоді лишень на хвилинку, — сказав він.

Коли вона скинула свою шаль та увімкнула повільну танцювальну музику, то очікувала, що він пригорне її до себе. Натомість Роджер витягнув дещо схоже на портсигар.

— Я відчував, що в тебе можуть виникнути проблеми зі сном сьогодні, — промовив він, — тому приніс одну річ, яка тебе розслабить.

Це її здивувало. Вона була впевнена, що спіймала його.

— Я не хочу розслаблятися, Роджере. Принаймні не таким способом.

— На сьогодні — це єдиний спосіб, Саллі.

— Я маю право вийти та знайти собі товариство іншого чоловіка, якщо захочу.

— Так, але, як твій лікар, на сьогодні я призначаю тобі відпочинок у ліжку — на самоті.

Саллі відчула, як всередині здіймається лють.

— Ти не хочеш мене, але також не бажаєш, щоб мене мав хтось інший.

— Це неправда. Я просто намагаюся вберегти тебе від небезпеки, поки в тебе цей делікатний перехідний період.

— Перехідний куди? Я задоволена собою, такою, якою я є.

— Але ти не залишишся такою. Ти досі не маєш стабільної основи. Попереду ще багато роботи, і ми мусимо бути обережними, щоб ти не розірвала себе на шматки своєю імпульсивною поведінкою.

— Те, що Роджер Еш спарував, людина нехай не — розлучить?[95] Так? Вважаєш себе Богом, Роджере?

Він витягнув шприц із чохла та занурив голку в флакон із прозорою речовиною.

— Я не хочу цього! — закричала вона, вибиваючи ін’єкцію з його рук. Вони обоє вп’ялися очима у флакон та шприц на підлозі. — Ти не маєш права робити за мене тепер моральний вибір.

Роджер витяг свою золоту ручку та грубо промовив:

— Він знає, що…

— Ні! — заверещала Саллі, затискаючи долонями вуха. — Ти не можеш робити це, щоб контролювати мене. Я не дитина, і ти сам сказав, що не божевільна. Ти знаєш, що це неетично.

Він витріщився на неї.

— Ти це робиш лише для того, щоб домінувати наді мною, — сказала вона, — то чим ти відрізняєшся від Свенґалі?[96] Я всього-на-всього лялька в руках гіпнотизера? Ти так само домінував над своєю дружиною — поки вона не вбила себе?

Йому в обличчя кинулась кров, і Роджер повільно сховав золоту ручку до нагрудної кишені.

— Вибач. Думаю, я справді не маю права керувати твоєю поведінкою, якщо вона не призведе до самогубства.

— Я не хотіла тебе образити, — сказала вона. — Але якщо я не маю права самотужки приймати рішення, робити, як мені заманеться, тоді я, виходить, твоя невільниця. А ми не над цим тут працюємо, правда ж?

Він м’яко промовив:

— Я визнаю свою помилку.

Саллі торкнулася його руки.

— Я все одно хочу, щоб ти залишився зі мною.

Роджер взяв свій піджак, підійшов до дверей, а тоді озирнувся:

— Тільки пообіцяй, що не завдаси собі ніякої шкоди.

— Обіцяю. Те, чого я хочу тепер, — протилежне смерті. Я хочу жити наповненим життям як вільна людина і самотужки робити вибір.

— Що ж, Саллі, тоді добраніч. Побачимося на сеансі завтра вранці о дев’ятій.

Після того як він пішов, Саллі залишилася стояти невпевнена в тому, що робити зі своєю нововіднайденою свободою. Щось усередині неї порадило приготувати собі попкорн та подивитися вечірнє шоу по телевізору або дочитати «Мобі Діка». Але вона відкинула обидві думки, пробурмотівши: «Я не це собі планувала».

Саллі знала, що найкращим варіантом буде залишитися вдома, та все одно неспокійно міряла кроками квартиру. Хотіла піти, та разом з тим — хотіла залишитися. Вона знала, що там нічого на неї не чекає. Прогулянка вулицями змусить її почуватися ще самотнішою й зажене в глибшу депресію. Та все одно вона могла б зустрітися з кимось цікавим. Рішення. Рішення. Раніше з ними було так просто. Саллі взяла слухавку та почала набирати домашній номер Еліота, але зупинилася. Тоді замість нього зателефонувала Тоддові. Коли він відповів, вона витріщилася на телефон і швидко повісила слухавку.

— Блядь! — нарешті скрикнула вона, вхопила сумочку та пальто і вибігла сходами на вулицю.

Почався дощ. Вона сховалася під накриттям ательє містера Ґрінберґа, витягла з сумочки пластиковий капюшон від дощу та наділа його, скориставшись вітриною як дзеркалом. Мерфі все ще стояв на місці, але з якогось дива його кийок зник. Порожня права рука була вивернута в непристойному жесті. Дурнувата ідея, подумала вона. Так, ніби грабіжника відлякає манекен у поліцейській формі.

Вона почекала на розі вулиці на таксі, але міський автобус приїхав раніше, тож зайшла всередину. Не було потреби тринькати гроші. Саллі зійшла на Третій авеню та пішла по ній, відчуваючи збудження від того, що гуляла вулицею з опівнічниками. Вона була вражена собою, відчувала ризик, і їй це подобалося. До кінця вечора могла ще пережити якусь пригоду, могла зустрітися з кимось, хто б змінив її життя. Одна випадковість, одна випадкова зустріч, і все могло б піти далі в іншому напрямку. Це було неправильно. Це було по-дурному. Але кому взагалі не наплювати? Саллі збиралася чудово провести час. Вона також була опівнічницею.

Вона почула музику з «Шендіґаф» і задумалася,