Читати книгу - "Казки народів світу"

ціле королівство, — тоді б до нас вернулося щастя!

— Ми врятуємо вас, дівчино! — зрадів Вітек. — Нас якраз і є дванадцять синів однієї матері, і ми будемо вартувати біля вас три ночі!

— Аби ви тільки змогли мовчати, — зітхнула принцеса.

«Брати пообіцяли, що завжди і в усьому будуть слухатися мене. Може, й пощастить нам», — втішав себе Вітек.

Вийшов він з братами у сусідню залу, розповів їм, що почув, і брати пообіцяли слухатися його у всьому. Опівночі пішли вони з принцесами до їхніх покоїв і стали на чатах. Рано-вранці дівчата встали, подякували братам і нагадали, що ті мусять вартувати ще дві ночі. Брати з радістю пообіцяли їм все так і зробити, бо в принцес уже побіліли обличчя.

Друга ніч теж минула щасливо, і вранці у принцес вже побіліли руки, а брати тішилися, що завтра зовсім їх урятують. Третього дня весело сіли вони за стіл, частувались, бажали щастя й здоров’я принцесам, тільки Вітек усе нагадував братам, щоб вони виконали свою обіцянку.

О першій годині дівчата розійшлися по покоях, але незабаром загриміли колеса, принцеси повибігали з покоїв знову чорні, як вугіль, сіли в карети і поїхали. Вітек від гуркоту прокинувся і злякався, побачивши, що наймолодша принцеса гірко плаче.

— Що сталося? — вигукнув він.

— Ти дотримав слова, — мовила принцеса, — але твої брати не промовчали, заговорили до сестер і тепер зазнали страшної кари.

I вона повела його у спальню, в якій брати провели перші дві ночі. Там лежало одинадцять камінних брил!

— Нещасні хлопці, і чого ви ке змогли втримати язика за зубами? — плакав Вітек. — А що ж сталося з твоїми сестрами? — спитав він у принцеси.

— Вони знову всі почорніли і тепер тяжко страждають.

— Але ж ти біла! Я хоч тебе визволив, — втішав її Вітек.

— Я теж іще не врятована, — мовила принцеса. — Вже за мною летить той самий чаклун, що нас закляв. Занесе він мене за море, у свій замок, утричі більший і неприступніший за наш!

Ледве вона це доказала, як розлетілися двері, у кімнату ввірвався потворний чаклун, зареготав, схопив принцесу і вилетів з нею у вікно. Вітек підскочив до вікна, щоб побачити, в який бік вони полетять. Потім повернувся до спальні і глянув ще раз на своїх скам’янілих братів: жаль йому було їх, але й гнівався він, що вони все зіпсували.

Думав Вітек, думав, що йому робити, і вирішив іти шукати наймолодшу принцесу. Пішов він із замку в той бік, куди полетів чаклун, дістався до густого лісу, і там один дідусь-пустельник надоумив його, як дійти до моря. Промандрував Вітек ще кілька місяців і зрештою ступив на морський берег. Коли побачив море, упав на коліна і голосно заплакав:

— Що мені діяти? Ноги в мене збиті до крові, пройшов таку далечінь, то невже маю тепер повертатися, тільки поглянувши на море?

Пішов Вітек берегом, сподіваючись натрапити на якийсь човен або хоч на якусь шкаралупку, та ніде не побачив ані живої душі. Раптом почув він лисяче дзявкотіння, котячий нявкіт і орлиний клекіт та й пішов у той бік. Незабаром побачив він, що орел, лисиця та кіт б’ються над мертвим конем. Ледве помітили вони Вітека, як орел гукнув:

— Іди швидше сюди, хлопче, й поділи між нами це м’ясо, а як ні, то ми тебе самого роздеремо на шматки!

— Атож, атож, — гудів комар, який теж бився за м’ясо, але якого Вітек не бачив.

— Гаразд, поділю, — мовив юнак, узяв мисливського ножа і розчетвертував тушу.

Орлові припав кінський зад, лисиці — перед, кіт дістав нутрощі, а комар — кістки, щоб смоктати з них мозок.

— Добре ти нас розсудив, — сказав орел. — Хотів би я віддячитись тобі! Ось три моїх пера, як глянеш на них і мене згадаєш, у ту ж мить перекинешся орлом!

Потім орел ухопив м’ясо, здійнявся в повітря і полетів на скелю, де було його гніздо.

Лисиця теж була задоволена, дала Вітекові три свої шерстинки і сказала:

— Як поглянеш на них і мене згадаєш, враз обернешся на лиса!

Подякувала вона Вітеку і потягла м’ясо до своєї нори.

Кіт потерся об Вітекові ноги і промурчав:

— Вирви три шерстинки з моєї спини — і ти зможеш перекинутися на кота!

Вітек схопив шерстинки, й кіт одразу ж накинувся на кінські нутрощі. В цю мить загудів у Вітека над вухом комар і тоненько пропищав:

— А що ж я тобі дам? Пір’я в мене нема, шерсті нема, та маю я багато ніг, і одна з них трохи крива. Вирви її і, коли подивишся на неї та мене згадаєш, — враз станеш комаром! Може, це тобі придасться, бо комар куди завгодно пролізе!

Вітек дбайливо загорнув у хустку все, що дістав од звірів, відпочив і вже не так журився, бо знав, що тепер перебереться через море.

Подивився він на перо, згадав орла, і відразу ж одяг його перетворився на пір’я, на ногах виросли гострі кігті, замість рук затріпотіли крила, замість носа виріс дзьоб, і раптом Вітек легко піднісся в повітря, ніби по воді плив. Довго летів Вітек через море і зрештою помітив далеко попереду, на пустельному березі, маленький будиночок.

Коли ж підлетів ближче, то побачив, що це — величезний замок з баштами, високими мурами і глибокими ровами. Навколо замку ріс ліс. Вітек опустився на старий дуб і спочинув, потім перелетів високі стіни й глибокі рови і потрапив до замку, але скрізь було порожньо і безлюдно.

Посеред двору стояла величезна башта, викладена з тесаного каменю. Вели до неї одні залізні двері, а вгорі у башті було єдине віконечко. Вітек перекинувся з орла на людину, обережно розгорнув хустку, згадав про комара, подивився на його ніжку і враз сам зробився комаром. Проліз він крізь замкову щілину у тих залізних дверях, піднявся в башту, потім проліз іще через одну замкову щілину до кімнати. Там на простій лаві сиділа його принцеса, бліда й змучена. Комар спершу облетів кімнату, оглянув усі куточки, і коли пересвідчився, що більше тут нікого немає, перетворився на людину. Принцеса трохи не зомліла, коли Вітек упав перед нею навколішки, не могла й словечка мовити, а тільки плакала. Обнялися вони, поцілувалися, але принцеса прошепотіла:

— Тікай звідси! Чаклун може повернутися кожної миті, і як знайде тебе — обом нам смерть!

Вітек перекинувся на комара і заліз у шпаринку в підлозі. За хвилину прилетів чаклун і, ледве зайшов до кімнати, вигукнув:

— Хто тут є? Я людський дух чую!