Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона міцніше стисла коліньми швабру й чимдуж погнала прямо на соколів.
— Ірко, що ти робиш, вони і його втоплять, і нас заклюють! — крикнула Тетянка їй услід.
Ірка озирнулася на льоту, і Тетянка зрозуміла, що зупиняти подругу — справа марна. У місячному світлі зблиснули Ірчині вишкірені ікла. А на обличчі горіли божевільним азартом очі.
— Ну все, привіт, мізки знову відключились, — безнадійно буркнула Тетянка.
Немов у відповідь на її слова, Ірка задерла голову до місяця й грізно, переможно завила. Соколи на мить застигли, розпластавши крила, і відьма їх наздогнала. Руків’я швабри з розгону врізалось передньому соколу в груди. Ударом його відкинуло вбік, а в міцно стиснутих пазурах залишилися жмутки вовчої шерсті. Непритомний вовкулака повис униз мордою. Ірка заричала й знову пішла на таран. Іще двох соколів буквально змело геть, вовк завис, теліпаючись на самому тільки хвості. Останній сокіл гучно залопотів крильми… розтиснув пазурі й випустив свою здобич.
— І хто його тепер утопив? — зойкнула Тетянка, споглядаючи, як непритомний вовкулака, перевертаючись у повітрі, падає у воду. — Лови його, псино безмозка! — закричала вона, женучи свою швабру до місця подій.
Чи то Ірка почула її голос, чи то до неї таки повернулася здатність нормально мислити, але, швидко нахиливши швабру, відьма помчала йому навперейми. Важке вовче тіло впало у воду, здійнявши фонтан бризок, і на мить зависло над водою — Ірка встигла схопити його за холку, проте вовкулака відразу ж почав тонути. Легкий пластик швабри прогнувся, і дівча потягло в глибину слідом за вовком.
— Голову йому над водою тримай! — крикнула Тетянка, знижуючись, і схопила вовкулаку за холку з іншого боку. — Так і буксируємо!
Вони тягли важке тіло перевертня до берега. Раптом позаду залунало гучне лопотіння крил. Тетянка озирнулася.
— Та коли вони вже вгамуються?! — пробелькотіла вона, помітивши соколів, що їх наздоганяли. — Тягни його, Ірко! — Тетянка випустила мокру вовчу шкуру.
Сильно відкинувшись назад, вона вмочила свою швабру в дніпровську воду й, розвернувшись задом до птахів, спрямувала в них губку.
— Дніпровська водице, чиста кринице, капай та бризкай, нам допомагай! — вигукнула відьма й натисла на швабрі ручку для віджимання губки.
Нічого не сталось. Тетянка нервово засмикала ручку, а та байдуже заклацала у відповідь.
— Невже швабра поламана? — у розпачі вигукнула дівчинка.
Соколи наближалися. Вони були вже зовсім близько. Тетянка озирнулася.
Ірка відчайдушно тягла вовкулаку, але до берега було ще далеко. Важке вовче тіло чіплялося то за пучок гнилих водоростей, то за драний целофановий пакет, що пропливав мимо, то натикалося на дохлу рибу.
— Дніпровська водице… Зрозуміла! Брудна, брудна кринице! — вигукнула Тетянка.
Із губки швабри, немов із брандспойта, ударив потужний струмінь води із запахом бензину, упереміш із прілою ряскою. Відьмочка спрямувала швабру на птахів, і сильний струмінь води захлеснув їх, наскрізь змочуючи пір’я.
Хрипло скрикнувши, соколи розлетілися в різні боки. Ледь тримаючись над рікою й насилу змахуючи важкими мокрими крилами, вони попрямували до берега. Їм було вже не до переслідування.
— Курчата мокрі! — свиснула їм услід Тетянка й полетіла на допомогу подрузі.
Задихаючись, дівчатка витягли вовкулаку до підніжжя водного комплексу, що був на березі.
— Важкий, зараза, — процідила Тетянка й, ухопивши вовка обома руками, щосили його заторсала. — Ну давай, прочунюйся, вовчара поганий! Ми до вашої лазні наосліп не поліземо!
З тваринячого рота вихлюпнулось добре відро води. Не швидко, як зазвичай, а важко й ривками, сірий із рудуватими плямами вовк почав вивертатися навиворіт, немов шуба. За мить назовні визирнула людська голова з дивним попелясто-рудуватим волоссям, а скиглення обернулося на стогін.
Тіло скорчилося, потім вигнулось, шкура на вовчих грудях здибилася. І за якусь мить на березі, страшенно кашляючи, лежав уже знайомий відьмочкам кремезний хлопець. Тільки замість звичайного камуфляжного комбінезона зараз на ньому були лише вузькі плавки.
— От тобі й лазня! Накупався досхочу! — захрипівши й спльовуючи рештки води, прошипів рудий вовкулака, схоже, той самий Рудий, котрий не встиг забарикадуватись разом із іншими вовками. — Привіт, дівчатка, а ви звідки тут узялися?
— З неба впали, — правдиво відповіла Тетянка.
— А командир де? — вовкулака повільно звівся на ноги й мерзлякувато обхопив себе за плечі.
— Мчить із усіх лап, незабаром буде, — заспокоїла його відьмочка.
— Нам не можна чекати! — тривожно сказав Рудий. — Хлопці в сауні забарикадувались, а якщо соколи виб’ють двері — кінець! Їх там повно, ціла хмара!
— А ще люди в приміщенні є? — спитала Ірка, яка досі весь час мовчала. — Чи ви там самі парилися?
— О, нарешті заговорила! Мізки на місце повернулися, із чим нас усіх і вітаю, — буркнула Тетянка собі під носа.
— Та чого б ми… самі там… — забелькотів у відповідь вовкулака. На його синій від холоду пиці з’явилися плями рум’янцю, утворюючи на шкірі оригінальну колірну гаму. — Хлопці дівчат із собою прихопили. Ну й сторонні відвідувачі там теж є. Соколи їх у кафетерії замкнули, а мене топити потягли.
Ірка підвела голову, розглядаючи будинок, що височів над рікою.
— Он є прочинене вікно, це де? — спитала відьма.
— А, саме у нього мене й витягли! Там щось на зразок холу. А звідти — коридор до кафетерію.
І сходи до виходу. Трохи далі — сауна, де наші хлопці.
— Якщо ми тебе назад у вікно затягнемо, ти зможеш людей випустити й униз вивести?
— Принаймні спробую… А як же хлопці?
— Хлопцям ми самі допоможемо! І годі язиком плескати, роби, що тобі кажуть! — командирським тоном гаркнула Ірка.
Рудий зіскочив з місця й швидко кинувся до будинку.
— Пояснили зрозумілою мовою, — кивнула Тетянка. — А ми його затягнемо?
— Звісно, ні, он який здоровило! Сам залізе! — рішуче сказала Ірка. — Давай, Рудий, став ногу на стінку… Так, а тепер хапайся за наші швабри! Тетянко, на рахунок три — вгору! Раз, два, три!
Дівчатка полетіли вгору до прочиненого вікна. А рудий вовкулака, міцно тримаючись за обидві швабри й спритно перебираючи ногами, швидко-швидко побіг по стінці будинку.
Пластикові руків’я швабр прогиналися під вагою рудого, а його босі ноги почали ковзатись по матовому склу фасаду… Зробивши останній ривок, відьмочки здійнялися й кинули вовкулаку на підвіконня. Хлопець підтягся й важко гепнувся досередини холу.
Зависнувши перед вікном, Тетянка відхекалась і підозріло поглянула на потрісканий пластик руків’я:
— Ось що я тобі скажу, — процідила вона, — сучасні швабри для польотів зовсім не годяться! Треба дерев’яні на базарі брати.
— Готуйся, починається, — тихо сказала подрузі Ірка, поглядаючи вниз, на вихід, і уважно дослухаючись.
У будинку здійнявся шарварок… Вхідні двері із силою прочинилися…
На вулиці почулося тупотіння безлічі ніг і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ірка Хортиця приймає виклик», після закриття браузера.