Читати книгу - "Жорстоке небо"

перестрахувалися. Тому я полетів до Парижа.

Уголос Рева витиснув:

— І що?

— Усе добре, — на цей раз без натяку на посмішку повторив Шафін. Побачивши, як ущільнилися складки на лобі Захаровича, він похапцем додав: — Я переконаний, що нічого, вартого хвилювання, немає. Розслідування, яке проводить ВАЕ, не зашкодить репутації «ААРОНа 44» і не вплине на підписання контрактів з Європою.

«А хіба раніше було щось варте хвилювання?» — зиркаючи то на Шафіна, то на Авер’янова, подумав Рева.

— Скажіть мені одне: він сідав на свою смугу?

— Це не підлягає сумніву, — встряв у розмову Григорій Авер’янов.

Анатолій Захарович з виглядом «а-ти-хоч-знаєш-синку-що-таке-смуга» перевів погляд на Шафіна.

— Абсолютно точно — так, — підтвердив фінансист. Дем’ян із Григорієм обмінялись поглядами, після чого Шафін, подавшись уперед, стишив голос: — Стосовно вашої останньої розмови з Ґуеріном, — не стримавшись, Шафін зиркнув на те місце на столі, де раніше стояв телефон, — старий шахрай блефував.

Рева ніяк не відреагував.

— Переговоривши з людьми в аеропорту Париж-Північ, я впевнився, що його вимоги абсолютно безпідставні. Ви правильно зробили, що відшили його.

Очі Дем’яна бігали так швидко, що іноді Захаровичу здавалося, наче вони смикаються асинхронно. Він вигнув донизу кутик губи, висловлюючи скепсис стосовно того, що почув. Шафін роззирнувся, відшукав плазмовий телевізор на стіні біля входу до кабінету і тицьнув у нього пальцем.

— Знайдіть «Sky News», «France 24» чи «CNBC». Сподіваюсь, хтось уже підготував матеріал.

— Матеріал про що? — Анатолій Рева ввімкнув звук і швидко відшукав англомовну версію каналу «France 24».

— Жерар Пеллерін, старший диспетчер, чия зміна почалась якраз перед катастрофою і якого призна…

— Я знаю, хто такий Жерар Пеллерін.

— Він скликав пресу до аеропорту і збирався виступити із заявою з приводу деяких обставин учорашньої катастрофи через півгодини після мого відльоту до Києва. Гадаю, ви маєте почути, що він сказав.

Рева зиркнув на Авер’янова; той кивнув і сів упівоберта, щоб, повернувши голову, міг бачити телевізор. За хвилину почався десятигодинний випуск новин. Перший сюжет — про авіакатастрофу. Спочатку автори сюжету повторили відомі факти для тих, хто почув про аварію вперше, підтверджуючи їх знайомими Реві знятими на телефон кадрами з понівеченими тілами, складеними на засніженому летовищі. Потому кілька секунд транслювали нинішній стан летовища: обгорілі уламки, над якими повзуть низькі хмари. Насамкінець постало зображення зали прильотів аеропорту, порожньої тому, що Париж-Північ не відкрили після авіакатастрофи. У центрі зображення знаходився високий чорноволосий чоловік із невиспаними очима і рельєфними зморшками на щоках, настільки глибокими, що здалеку вони скидались на шрами від порізів ножем. Із нижньої частини екрана до обличчя чоловіка тягнулись різнокольорові мікрофони. Зліва і справа його обступили газетярі з диктофонами і блокнотами. Внизу екрана — підпис: «Жерар Пеллерін, старший диспетчер аеропорту Париж-Північ».

Пеллерін говорив англійською, тому перекладати не доводилося:

— Нам ще належить дізнатися, чому саме снігоочисник опинився на активній смузі. Я особисто віддавав розпорядження водію «Øveraasen’а» і чітко вказав номер закритої смуги, — Жерар кашлянув. Відчувалось, що намагається говорити впевнено. — Це підтвердить запис переговорів між мною та водієм снігоочисника. Я вважаю, що зіткнення сталося передусім через снігопад. Ви не уявляєте, як було жахливо. Сніг сипав феноменально щільно, що дезорієнтувало водія і позбавило пілотів можливості розгледіти перешкоду на смузі. Втім, я…

— Тобто ви стверджуєте, що пілоти не винні? — перебив один із журналістів.

Жерар насупився, виказуючи невдоволення, що йому не дали закінчити думку:

— Панове, поки що я нічого не можу стверджувати, остаточні відповіді на всі запитання можна буде дати після отримання підсумкового звіту слідчої групи з ВЕА. Нам варто почекати результатів розшифрування бортових самописців, але, на мою думку, вини пілотів у катастрофі немає. — (Журналіст, по-старомодному схилившись над блокнотом, похапцем записував почуте). — Насправді я мав на меті повідомити інше. Під час радіопереговорів з водієм снігоочисника я запідозрив щось недобре. Голос шофера звучав незвично, не так, як завжди. За кілька секунд після того як назвав йому смугу для очищення, я вирішив знову викликати водія і запитати, чи в хлопця все гаразд, чи він нормально почувається. На що отримав ствердну, однак невпевнену відповідь. Записи нашої розмови збереглися, я особисто передав їх слідчому з ВЕА, — Пеллерін зробив паузу. — Можливо, водій просто втомився — закінчувалась його зміна, а можливо… — і він театрально замовк.

— Можливо, що? — заохотив Жерара Пеллеріна інший репортер.

— Припускаю, підкреслюючи, що це моя особиста думка, яку не слід розцінювати як офіційну заяву, що водій «Øveraasen’а» знаходився в стані інтоксикації. Ймовірно, це стало безпосередньою причиною того, що снігоочисник опинився на діючій смузі.

— Інакше кажучи, водій був п’яним? — голос із натовпу.

— Так… — диспетчер повернув голову в напрямку, звідки надійшло запитання. — Так, саме це я мав на увазі.

Обличчя Шафіна та Авер’янова сяяли від задоволення: ніхто не згадував про літак. Рева, не стримавшись, піддався лоскітливому розслабленню, що затопило груди. Отже, не все так погано. Він не знав, що Пеллерін, прикриваючись снігопадом і неадекватним станом водія «Øveraasen’а», насправді рятує власну шкуру. Диспетчер усвідомлював, що, формально, його не можна в чомусь звинуватити: він справді вказав правильну смугу, — й у той же час його гризло почуття вини, оскільки він здогадувався, чому Ноель Леґрас виїхав на ліву смугу. Хай там як, але така позиція (та ще й озвучена перед прес-конференцією месьє Ґуеріна) цілком влаштовувала українську сторону.

«Треба буде зателефонувати й розповісти Ельдару Юліановичу. Негайно!»

— Це твоя заслуга чи він сам вирішив виступити? — вигнув брову Захарович.

— П’ятдесят на п’ятдесят, — удавши скромність, відказав Шафін.

Рева повернувся до Авер’янова і наказав:

— Перепиши прес-реліз з урахуванням нової інформації.

— Буде зроблено, Захаровичу, — кивнув росіянин.

Розуміючи, що інших подробиць поїздки Шафіна йому не дізнатися, Анатолій Рева змінив тему:

— Тепер скажи мені, Гришо, де твоя Столяр і чому ми досі не відправили офіційного представника до Франції?

— Я телефонував їй десять хвилин тому. Проїжджала в таксі Шулявку. Думаю, вона вже чекає в моєму кабінеті.

— Приведеш, щойно з’явиться. Якщо її не буде протягом десяти хвилин, збирайся сам — полетиш замість дівки, — чоловік жестом дав зрозуміти, що на цьому розмову завершено.

Дем’ян і Григорій підвелись й вийшли.

Менш ніж за три хвилини Авер’янов повернувся і не стукаючи зазирнув до кабінету начальника:

— Вона тут, — сказав росіянин.

Рот Анатолія