Читати книгу - "Ґоморра"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На Маріано була спортивна куртка з капюшоном та рюкзак за спиною, і на кожному з цих двох предметів красувався напис «Калашников». Генерал урізноманітнив свої інвестиції і перетворювався на талановитого бізнесмена. Його ім’я знають в усьому світі, тому якийсь німецький бізнесмен налагодив випуск речей з биркою «Калашников». Генералові сподобалося поширювати власне ім’я; він навіть почав співробітничати з компанією, що виробляла вогнегасники. В розпал своєї історії Маріано раптом зупинив фільм, побіг до свого авто, вихопив з багажника гевелику військову валізку, швидко повернувся і поклав її на стіл. Я перелякався, що він остаточно схибив від своєї автоматної містики і роз’їжджав по Європі з АК-47 у багажнику свого авто, радий показувати його кожному зустрічному. Та натомість він витягнув з валізки кришталевого «калашникова», наповненого водкою і закоркованого в кінці ствола. То був жахливий кітч, позбавлений найменшого смаку. Після його подорожі до Росії в кожному місцевому барі, куди Маріано постачав товари, стала продаватися водка «Калашников». Я вже уявив собі, як ця кришталева копія займає почесне місце на полиці кожного бару від Тевероли до Мондраґоне. Відео майже скінчилося, а мої очі боліли від примружування, яким я намагався компенсувати свою короткозорість, вдивляючись в малесенький екран. Але завершальна сцена була варта того, щоб її побачити: двоє стариків у капцях стоять на порозі, дожовуючи буйволячий сир і махаючи на прощання своєму молодому гостю. Біля мене та Маріано утворилася групка дітлахів; вони витріщалися на мого приятеля як на одного з обраних, як на героя, що зустрівся із самим Михайлом Калашниковим. Маріано навмисне поглядав на мене так, наче ми з ним — заодно, хоча це було неправдою. Знявши гумову стрічку зі стосу фотографій, він швидко полистав їх. Передивившись кільканадцять, подав мені одну:
— Це — тобі. І не кажи, що я ніколи про тебе не думаю.
На портреті старого генерала чорним фломастером було написано: «То Roberto Saviano with Best Regards. M. Kalashnikov»[3].
Міжнародні дослідницькі інститути з економіки постійно потребують даних, котрі вони постачають наче щоденний хліб газетам, журналам та політичним партіям. Наприклад, знаменитий показник Біг-Мак оцінює заможність країни, виходячи з вартості гамбургера в «МакДональдсі». Для того ж, щоб оцінити стан справ у сфері прав людини, аналітики виходять з ціни автомата АК-47. Чим менше він коштує, тим більше порушуються права людини; низька ціна вказує на те, що інститут громадянських прав загниває, а соціальна структура розпадається. В західній Африці АК-47 можна інколи придбати всього-на-всього за 50 доларів. А в Ємені можна знайти старий чи дуже старий автомат взагалі за смішну ціну — шість доларів. Найкращим ресурсом для торговців зброєю є клани Казерти та Неаполя, котрі разом із калабрійською мафією, з якою вони підтримують постійний контакт, наклали свої пазурі на збройні склади занепадаючих країн колишньої Східної Європи, що колись належали до соціалістичного табору.
Фактично ціну на АК-47 визначає Каморра, якій належить великий шматок міжнародного ринку озброєнь; у такий спосіб вона стає непрямим чинником впливу на стан прав людини на Заході. І рівень людських прав поволі погіршується, витікаючи краплина за краплиною, як рідина з катетера. В 1980-х, коли кримінальні групи в Америці та Франції користувалися МІ6, штурмовою автоматичною гвинтівкою морської піхоти США, сконструйованою Юджином Стоунером, — цим незручним важким пристроєм, який треба постійно змащувати та чистити, щоби уникнути заїдання, — АК-47 уже йшов переможною ходою в Сицилії та Кампанії, від Чінізі до Казаль-ді-Прінчіпе. 2003 року Рафаеле Спінелло, pentito дженовезького клану, який контролював Авелліно та прилеглі території, розповів про зв’язок між баскською ЕТА і Каморрою. Дженовезький клан поєднався із сім’єю Кава та кланами Казерти. Хоч він не був «першокласним» кланом, тим не менше він постачав зброю одній з найвідоміших войовничих організацій Європи. За всі тридцять вісім років своєї боротьби ЕТА розглядала різні варіанти придбання зброї, але клани Кампанії були їхніми привілейованими переговірними партнерами. Згідно з даними розслідування, здійсненого 2003 року прокуратурою Неаполя, Хосе Міґель Аррета і Грація Морілло Торрес, двоє бойовиків ЕТА, або etarras, як їх називають, десять днів вели переговори з каморристами в номері люкс одного з міланських готелів. Про ціни, маршрути постачання та взаємовигідні обміни. Вони досягли домовленості: кокаїн в обмін на зброю. ЕТА пообіцяла безперервно знижувати ринкові ціни на кокаїн, отримуваний через їхні канали зв’язку групами колумбійських партизан, а також покривати вартість та забезпечувати безпечність доставки наркотиків до Італії — бойовики ЕТА пішли на серйозні поступки заради збереження міцних зв’язків з картелями Кампанії, які, мабуть, були єдиними, хто постачав їм обширні арсенали. Але ЕТА були потрібні не лише АК-47. Тому ця організація зажадала важкі озброєння, потужну вибухівку, а найголовніше — гранатомети.
Стосунки між Каморрою та партизанами завжди були інтенсивними. Навіть в Перу, країні, облюбованій неаполітанськими наркобаронами. В 1994 році, після убивства кільканадцяти італійців у Лімі, неапольський суд попросив дозволу перуанської влади здійснити розслідування. Розслідування, спрямованого на викриття зв’язків, здійснюваних через братів Родрігес, між неаполітанськими кланами та MRTA, партизанами з червоно-білими пов’язками на головах. Розслідування зв’язків кланів Маццарелли з Сомалі йшло кількома напрямками, основним з яких було, звісно, постачання зброї. Навіть місцеві ватажки ставали сумирними, коли потребували зброї від кампанійських кланів.
Арсенал, виявлений у березні 2005 року в Сант-Анастасії, місті біля підніжжя Везувію, був вражаючим. Викрили його частково випадково, частково — через брак дисципліни серед торговців зброєю: клієнти та постачальники вчинили стрілянину прямо
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ґоморра», після закриття браузера.