Читати книгу - "Нестерпна легкість буття"

бік» (скажімо, в Америці) і лише звідти, ззовні, як щось чужорідне (скажімо, у вигляді шпигунів) проникати у світ «гарних і кращих».

І справді, радянські фільми, що заполонили саме в ці найжорстокіші часи кінематографи всіх комуністичних країн, були пройняті невірогідною невинністю. Найгострішим конфліктом, який міг виникнути між двома росіянами, було любовне непорозуміння: він уважав, що вона його вже не любить, і вона про нього думала те саме. Під кінець вони падали одне одному в обійми і обливалися сльозами щастя.

Загальноприйняте трактування цих фільмів сьогодні таке: вони висвітлювали комуністичний ідеал, тоді як комуністична реальність була значно гірша.

Сабіна повставала проти такого трактування. Коли вона уявляла, що, світ радянських кічів мав стати реальністю, і вона мусила б жити в ньому, мороз пробігав у неї поза спиною. Вона без найменших вагань погодилася б жити в реальному комуністичному режимі навіть при всіх переслідуваннях та чергах за м’ясом. В реальному комуністичному світі жити ще можна. У світі ж здійсненого комуністичного ідеалу, в тому світі усміхнених ідіотів, з якими вона не могла б і словом перекинутися, вона померла б від жаху за якийсь тиждень.

Мені здається, що почуття, яке викликав у Сабіни радянський кіч, було подібне до жаху, який відчувала Тереза у сні, коли марширувала з голими жінками довкола басейну і змушена була співати веселих пісень. Під гладінню води плавали трупи. До жодної жінки Тереза не могла промовити й слова чи звернутися з якимось запитанням. У відповідь вона почула б хіба що наступний куплет пісні. Жодній із них вона не могла навіть таємно підморгнути. Вони одразу вказали б на неї чоловікові, що стояв у кошику над басейном, щоб він застрелив її.

Терезин сон розкриває істинну функцію кіча: кіч — це параван, що прикриває смерть.

11

В імперії тоталітарного кіча відповіді дано загодя і вони виключають будь-яке запитання. Із цього випливає, що справжнім противником тоталітарного кіча є людина, яка запитує. Запитання — наче ніж, що розрізає полотно намальованої декорації, щоб можна було зазирнути, що ж ховається за нею. Так, до речі, колись Сабіна пояснила Терезі смисл своїх картин: попереду доступна брехня, а за нею проступає недоступна правда.

Однак ті, що борються проти так званих тоталітарних режимів, навряд чи можуть боротися запитаннями та сумнівами. Їм також потрібні впевненість і прості істини, доступні якомога більшій кількості людей і які викликали б колективні сльози.

Одного разу якась політична організація влаштувала Сабіні в Німеччині виставку. Взявши до рук каталог, вона побачила на обкладинці свою фотографію з намальованим на ній колючим дротом. Всередині була вміщена її біографія, схожа на життєпис мучеників і святих: вона страждала, вона боролася проти несправедливості, вона змушена була покинути змордовану батьківщину, вона продовжує боротися. «Своїми картинами вона бореться за свободу» — була остання фраза того тексту.

Вона протестувала, але її не розуміли.

Хіба це не правда, що при комуністичному режимі сучасне мистецтво переслідується?

Вона роздратовано сказала: — Мій ворог не комунізм, а кіч!

Відтоді вона почала скутувати свою біографію містифікаціями і пізніше, опинившися в Америці, постаралась навіть приховати, що вона чешка. Це була відчайдушна мрія порятуватися від кіча, на який люди хотіли обернути її життя.

12

Вона стояла перед мольбертом із незакінченим полотном. За її спиною сидів старий чоловік і стежив за кожним мазком її пензля.

Поглянувши на годинника, він сказав: — Гадаю, нам час.

Вона відклала палітру й пішла до ванної кімнати помитися. Старий чоловік підвівся з крісла і, нахилившись, узяв спертий об стіл ціпок. Двері майстерні виходили прямо на газон. Смеркало. За двадцять метрів навпроти стояв білий дерев’яний будинок із освітленими на першому поверсі вікнами. Ці двоє вікон, з яких лилося світло у згасаючий день, зворушували Сабіну.

Усе життя вона твердить, що кіч — її лютий ворог. Та хіба сама вона не носить його в душі? Її кіч — це образ домівки, спокійної, затишної, гармонійної, де панує дух доброї матері та мудрого батькіа. Цей образ зродився в ній після смерті батьків. І чим менше її життя було схоже на цей солодкий сон, тим чутливішою вона ставала до його чарів і не раз зворушувалася до сліз, коли дивилася по телевізору сентиментальний фільм, у якому невдячна дочка обнімала покинутого батька, і вікна будинку зі щасливою родиною, з яких лилося світло у згасаючий день.

Зі старим чоловіком Сабіна познайомилася в Нью-Йорку. Він був багатий і любив живопис. Жив із своєю такою ж старою дружиною в заміській віллі. Навпроти вілли була стара стайня. Він обладнав у ній для Сабіни майстерню, запросив її туди і цілими днями спостерігав за рухами її пензля.

Тепер вони разом утрьох вечеряють. Стара пані називає Сабіну «моя донечко!», але за всіма ознаками все якраз навпаки: Сабіна тут немов мати з двома дітьми, які виснуть на ній, захоплюються нею і ладні слухатись її, тільки б вона захотіла ними командувати.

Отже, на порозі старості Сабіна знайшла батьків, із рук яких, ще дівчиною, вислизнула? Чи вона знайшла, нарешті, дітей, яких у неї самої ніколи не було? Вона чудово розуміла, що це ілюзія. Її перебування у цих старих людей не що інше, як коротка зупинка. Старий пан тяжко хворий, а його дружина, тільки-но залишиться без нього, виїде до сина у Канаду. Сабінина дорога зрад продовжиться, а до неймовірної легкості буття час від часу з глибини її душі озиватиметься смішна сентиментальна пісня про двоє освітлених вікон, за якими живе щаслива родина.

Ця пісня розчулює її, але Сабіна не сприймає свого розчулення всерйоз.

Вона надто добре, знає, що ця пісня — красива брехня. В ту мить, коли кіч усвідомлюється як брехня, він потрапляє в контекст некіча. Втрачаючи свою авторитарну силу, він стає зворушливим, як будь-яка людська слабість. Бо ж ніхто з нас не є надлюдиною, щоб цілком уникнути кіча. І хоч як би ми зневажали кіч, його не можна відділити від людської долі.

13

Джерело кіча — категорична згода з бутям. Але що є основою буття? Бог? Людина? Боротьба? Любов? Чоловік? Жінка?

Оскільки погляди на це різні, то існують і різні кічі: католицький, протестантський, юдейський, комуністичний, фашистський, демократичний, феміністичний, європейський, американський, національний, інтернаціональний.

З часів французької революції Європа розділилась на дві половини, одних стали називати лівими, а других — правими. Однак майже неможливо визначати одних і других за якимись теоретичними принципами. В цьому немає нічого дивного: політичні рухи спираються не на раціональні підходи,