Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

діти хаосу, здібні лише руйнувати. Культура — це краса, а нас вона ображає, як кожна нерівність. Краса — це світло життя, а нам, москвинам, вона здається грішною, і ми навіть боїмось її. Боїмось і ненавидимо. Пощо нам краса? Що може сказати вона нашому розумові і серцю? Адже ми звикли оглядати не життя, що є красне, але — смерть, що є гидка. Зрештою, культура — це істина, а ми, москвини, не хочемо її, бо боїмось її височини. Наша думка не йде далі низьких, невиразних, хаотичних півістин. Крім того, культура завжди є талант і дар Божий, а ми, москвини, не любимо Бога і не стерпимо таланту. Ми не стерпимо нічого, що підноситься над плоску, тупу і мертву мірноту, пересічність. Та й, взагалі, ми, москвини, не можемо любити. Ми вміємо лише ненавидіти. Як же ж ми можемо зрозуміти і засвоїти культуру, що є сама любов?..

Ми не розуміємо порядку ані в сфері ідей, ані в сфері соціяльній. Ми ненавидимо всяку форму, бо хаос безформний, а ми ж, москвини, діти хаосу. Всяка форма — це життя і краса, а ми не любимо ані краси, ані життя, Ми не знаємо міри ніде; всяка міра нам видається примусом, всякий порядок — насильством, всяка влада — сваволею. Справді, ми не розуміємо ані влади, ані свободи, і тому–то «душа душі» нашої є сваволя. У наших, московських, верхах культури завжди є щось і примітивно–варварське. І істотно, ми ставимось з презирством до самої праці, до героїзму, до слави. Чи ж не сказав Ф. Достоєвскій, що найспокусливішим для нас є право на безчестя?» (А. Салтиков. «Двє Расіі»). Чи маємо не вірити московському патріотові, що так гірко, з таким душевним болем уболіває над своєю нацією?

Той самий А. Салтиков пише: «Московська імперія будувалася не власними силами москвинів, не творчим духом московської нації, але представниками західноєвропейської психології, культури та ментальности — остерманами, альбрехтами (а ми додамо: і прокоповичами, ягужинськими, безбородьками, гоголями. — П. Ш.). Ця будова вимагала сили примусу, і цією силою була «дубінка» Пєтра. Золотий вік московської літератури, епоха А. Пушкіна, була і епохою Нікалаєвских жандармів» (А. Салтиков. Там же). Ми ж додамо, що не лише їхню державу будували НЕмосквини, але будували ВСЕ, що москвини видають за «русскую культуру», її творили не москвини, а змосковщені чужинці, а в найліпшому випадку люди, що в їх жилах текла якась кількість немосковської крови. Список їх дуже довгий; його можна знайти в кожній енциклопедії, а ми наведемо тут малу частинку для їх ілюстрації.

Українці малярі, різьбарі, ритівники: О. Тарасевич (XVIII ст.), М. Голяховський (XVIII ст.), Д. Левицький (1735–1822), К. Головачевський (1735–1883), В. Боровиковський (1757–1825), І. Саблучок (1735–1777), А. Лосенко (1737–1773), Л. Долинський (1750–1824), В. Тропинін (1776–1857), О. Венеціанів (1779–1847), І. Мартос (1754–1835), М. Козловський (1753–1802), К. Климченко (1816–1849), І. Айвазовський (1817–1900), І. Крамський (1837–1877), Г. М’ясоєдов (1835–1911), С. Зорянко (1818–1870), А. Куїнджі–Шаповал (1842–1910), Н. Ярошенко (1846–1898), О. Литовченко (1835–1890), К. Маковський (1839–1915), М. Маковський (1842–1888), В. Маковський (1846–1920), Р. Судковський (1810–1883), О. Ківшенко (1851–1896), Г. Кондратенко (1865–1894), М. Врубель (1856–1910), П. Ковалевський (1843–1903), М. Гриценко (1856–1900), М. Пимоненко (1862–1912), М. Мурашко (1844–1909), його сини Степан (1875–1919) та Олекса, П. Зубило (1830–1890), П. Левченко (1859–1917), Л. Скадовський (1846–1892), М. Сосенко (1875–1920), Я. Станиславський (1860–1907), М. Ґе (1831–1894), Л. Пастернак, В. Бродський, Ф. Каменський, Л. Позен, Б. Беклемишів, Ф. Белавенський, Д. Безперчний, Р. Судковський, А. Сабатовський, С. Васильківський, О. Козачківський, К. Трутовський, С. Милорадович, М. Ткаченко, В. Орловський, І. Головачерський, П. Котляревський, В. Замирайло, Т. Гапоненко, В. Конашевич, К. Федорченко, О. Кравченко, А. Родченко, М. Курилко, А. Могилевський і багато інших українців. Німці: К. Брюллов, Ф. Бруні, В. Перов, М. Клодт, І. Клевер, Л. Бакст, Н. Реріх, Н. Альтман, А. Екстер. Французи: А. Бенуа, Е. Лансере, І. Трузе, І. Пуні, М. Шагал. Жиди: В. Антокольський, І. Левітан, М. Кац, І. Кляйн, А. Тишлер, Б. Йоґансон, Е. Шацман. І це лише з одної царини — малярства, і лише частинка.

З інших царин життя не наводимо, лише згадаємо кілька, напр., письменників: Т. Прокопович (укр.), А. Кантемір (волох), М. Херасков (волох), І. Хемніцєр (нім.), Д. Фонвізін (нім.), А. Жуковскій (син туркені), А. Пушкін (мати муринск. походження, батько нім. — волоськ. роду), М. Лєрмонтов (шотландець), М. Гоголь (укр.), А. Герцен (нім.), В. Загоскін (татар.), Мей (нім.), А. Фет (голланд.), К. Аксаков (татар.), Р. Зотов (татар.), А. Грібоєдов (польськ.), Салтиков–Щедрін (нім.), Шиллер–Міхайлов (естонець), Саліков (грузин), В. Авенаріус (нім.), Я. Надсон (жид), В. Короленко (укр.), О. Міллер (нім.) Ф. Тютчев (італ.), Ф. Достоєвскій (татар.) і т. д.

XIV

ДУХОВІСТЬ МОСКВИНА

Сплашнова зла стаіт твердиня,

Царіт бєссмислєнная лож!

І. Аксаков

Поперед ми говорили, як формувалася вдача, характер московського народу. Вдача ж і характер народу є основою, на якій розвивається його культура. Як оцінювали московську культуру європейці — ми наводили. Культура ж народу у великій мірі визначає його історичний шлях, впливаючи вирішально на політику його провідної верстви. Або, як каже Д. Донцов: «Політика народу випливає з духа того народу, з духа його провідної верстви» («Від містики до політики»).

Отже, щоб глибше зрозуміти політику москвинів, мусимо бодай коротко сказати ще щось про дух провідної верстви московського народу, про московські ідеали: культурні, соціяльні, економічні, політичні — та про московський месіянізм.

Національний інстинкт нової московської націоналістичної еліти (большевиків) врятував їхню імперію від розвалу та привів до казково неймовірних перемог, що виявилися не лише в зовнішьому поширенні кордонів імперії, але ще в чомусь, далеко гіршому для людства.

Національного інстинкту вистачає для рятування імперії, але ми є свідками далеко більшого явища. Ми бачимо, що московські національні ідеї просякають чимраз більше нації європейської християнської культури. Ми бачимо, що тепер майже кожна нація поділена на два табори: табір визнавців московських ідей і табір визнавців європейських, християнських. Іншими словами — табір визнавців диявола і табір визнавців Бога. Отже, стоїмо перед питанням надзвичайної ваги; питанням, що вже коштувало Україні 15 мільйонів трупів, тотальної матеріяльної руїни та морально–духового каліцтва двох поколінь. Питання це є: звідки той дикунський, бездарний і хаотичний московський нарід черпав і черпає ту величезну силу, якою він опанував уже півсвітом? На це питання давно вже дав відповідь Д. Донцов та повторив в останній своїй книзі «За яку революцію».

Дальше в цьому розділі ми наведемо