Читати книгу - "Вічний календар"

різне: «Якщо він читає, то звідки в нього гроші?» Один хасид, який приїхав із Садгори з ребе, оповідав таку пригоду — мовляв, Нахум із Штепінешта сказав про ребе таке: «Коли Довид Моше торкається обкладинки Книги псалмів, а тоді, розгорнувши книжку, починає її читати, то сам Господь звертається до нього, кажучи: «Сину мій, Довиде Моше, прийми у свої руки світ, який я тобі передаю, і твори з ним усе, що тобі спаде на думку»». «І що ви гадаєте?» — запитував той оповідач у присутніх. І, не дочекавшись відповіді, казав: «Наш ребе такий вірний слуга Господа, що поверне світ у первозданному вигляді, яким його прийняв».

Одного разу вибирався чортківський цадик до Митниці. Було це навесні, щойно ворони й сороки встигли позмітати крилами і хвостами брудні сніги, які від пригрітого сонця, змішавшись із відталою землею, утворили баюри на всьому шляху. Виїхав із Чорткова в супроводі кількох хасидів, хоча їхати Довиду Моше до Митниці не було особливої потреби: ребе щойно закінчив свою працю про Шабат і Хануку, на яку чекали інші цадики, щоби потрактувати, що важливіше: свічки, запалені у Шабат, чи — ханукальні. Бо інколи Ханука припадала на Суботу. І тоді поставало питання про ті свічки. Син ребе Ісроель, побачивши, що батько не виходить зі свого кабінету кілька днів, якогось дня прочинив двері, просунув голову, а потім увійшов до тиші, у якій скрипіло перо. Так дряпали голуби по ринвах палацу, особливо навесні, коли облаштовували там свої гнізда. Довид Моше запитав Ісроеля, чи щось трапилося? Ісроель відповів батькові, що нічого не трапилося, але хасиди Чорткова занепокоєні тим, що ребе тиждень не виходить із палацу. Так пояснив свою присутність у кабінеті батька Ісроель. «Я мусив написати про Шабат і Хануку, — сказав Довид Моше. — І хотів закінчити до часу, коли поїдемо до Митниці». На столику лежало кілька жовтих аркушів паперу, списаних рукою старого цадика. Ісроелеві кортіло взяти ті папери до рук, але поки батько сам не розповість, про що він написав, на язик сина не скотиться жодне слово, вимащене у слині. Тоді Довид Моше запитав Ісроеля, що той думає про світло Суботнє і світло Ханукальне. Питання було таке просте, що Ісроель подумав, що батько хоче, аби той напружив свою пам’ять і пригадав уривки з усіх книжок, де написано й пояснено гебреєві, що означає світло Суботи і світло Хануки. Тоді Довид Моше поставив друге запитання перед Ісроелем: «А якщо збігаються Субота з початком Хануки, то які свічки купувати в крамниці, щоби вони освітлювали дім?» А третє запитання, яким Довид Моше притиснув Ісроеля до книжкових шаф, було таким: «Що означає це світло, яке ми можемо бачити оком? І навіщо воно нам?» Перед Ісроелем постали ці три запитання. Лежали вони, наче суботні страви на столі, покритому білосніжним обрусом, до яких йому належало торкнутися рукою й вустами. І не знав майбутній цадик чортківського двору, з якого ж розпочати відповідь. «Ісроелю, — порушив мовчанку Довид Моше, — якщо ми дивимося на світло, яке випалює навколо себе темряву, то не в білий же день воно нам знадобиться, а лише тоді, коли ніч? І одне світло нам осяє все, що нас оточує навколо, а інше — висвітлить усе, що всередині нас. І не просто висвітлить легені, стравохід, кишки, жили і кров, а те, навколо чого тримається наше тіло. А тримається воно не на хребті й кістках, а на душі. Тому світло Ханукальне, яке опромінює нас зсередини, потужніше за Суботнє».

Частина митницьких гебреїв належала до бучацького кагалу, а частина до чортківського. Не було їх аж так багато в тій місцевості, але саме тому, що ізраелітів там було мало, і вирішив Довид Моше навідатися до них. Митницю гебреї заселяли з обох боків. Одні приходили з Язлівця і Бучача та околиць, а інші — з околиць Чорткова. Не було в Митниці синагоги, найближча — у Язлівцях. Про чортківську божницю Фрідманів, як і про самого Довида Моше, митницькі гебреї не могли не чути. Слово про неї сіяло, наче коштовний камінь персня, який Довид Моше носив на підмізинному пальці лівої руки. А про самого цадика й казати годі, бо побачити, почути чи торкнутися поли його шовкового халата, — було неабияким щастям для будь-якого хасида. Лейба Ґольдштейн, управитель дібрами Волянських, уперше почув новину, що цадик бажає відвідати митницьких хасидів у шинку Перетца. Почув це під час розмови Перетца зі служкою синагоги. Останній на запитання Перетца про цадика розповів, що Довид Моше вибирається відвідати хасидів Ягільниці, Митниці та Язловець, а також заїде до Бучача, куди його віддавна кличуть. Ґольдштейн наздогнав служку на вулиці. Схопив за руку. Той повторив те, що сказав Перетцові та те, що чув минулої суботи в синагозі. Ґольдштейн, повернувшись до митницького фільварку, розповів дружині про почуте від Перетца. Берко Альтман, орендатор млина, був прикликаний Ґольдштейном одним із перших. Почали вони радитися й перебирати всіх митницьких гебреїв, і тих, що прийшли сюди з чортківського боку, і тих, хто прийшов із язловецького. Нарахувавши всього вісім родин, Лейба з Берком почали думати-гадати — як прийняти славного цадика в Митниці, де немає синагоги й навіть микви. Після зустрічі Ґольдштейна з Альтманом у саду за будинком Волянських про прибуття ребе знали всі чоловіки гебрейських родин: знав різник, власник крамнички, корчмар, два міняйли і служка дому молитви, бо в одній хаті, що належала митницькій громаді, гебреї облаштували дім молитви й найняли до нього служку.

Тим часом цадик, перечитавши своє письмо й переписавши з чернетки набіло, надіслав його поштою до амстердамського видавництва.

За кілька днів сонце підсушило землю. У дворі ребе почали готувати бричку й пакувати скрині та валізи. В одні скрині складали книжки, з якими Довид Моше не розлучався ніколи, а в інші його одяг — халати, штремпеле, взуття, спідню білизну.

Багатий внутрішній декор наробив слави синагозі по всій Галичині та Буковині. З’їжджалися сюди хасиди помолитися й роздивитися красу божниці. Було багато й тих, хто хотів почути чортківського ребе чи принаймні його побачити.

Світ за Довида Моше в Чорткові не був надто ворожим до хасидів. Зазвичай сини Ізраїлеві, зайшовши до будь-якого краю, обживали його, наче тут народилися, але водночас поводилися наче гості, які колись попрощаються та поїдуть додому. Так на початку нашої історії поводилися язловецькі гебреї, збаламучені вістками про Саббатая Цві. Так само жили біля двору чортківського ребе й хасиди на переломі століть. Ребе, розмовляючи з Господом, чекав на Месію. Хасиди ж чекали, коли ребе скаже їм, що Месія прийшов. Але не всі в Чорткові чекали на юдейського Месію, про якого сповістив би містечку Довид Моше, інша половина схиляла свої голови в молитвах перед Ісусом Христом і вірила в його друге пришестя.

Огорожею відділили палац від