Читати книгу - "Наслідування Христа"

Дай мені себе, і буде з мене. Бо крім Тебе, ніяка втіха нічого не варта.

Я не можу обійтися без Тебе і без Твоїх одвідин не можу жити.

Тому мені треба часто приступати до Тебе і приймати Тебе для мого спасіння, щоб я часом не знемігся в дорозі, коли хто видре від мене хліб небесний.

Бо Ти, наймилосердніший Ісусе, коли навчав єси народи і зціляв усякі недуги, одного разу сказав: «Не хочу відправляти їх додому голодних, щоб не знемоглися в дорозі» (Мт. 15, 32).

Зроби ж так тепер зі мною, коли Ти лишив себе в таїнстві на втіху вірним.

Бо Ти єси мила осолода душі, а хто достойно споживатиме Тебе, той буде мати свою частку і спадкоємство у вічній славі.

Принаймні для мене, що так часто впадаю і грішу, так хутко холону і слабну, конечно треба чистими молитвами, сповідями і святим прийманням Твого Тіла обновлятися, очищатися і зігріватися, щоб я часом, якщо на довший час занедбаю це, не кинув своєї святої постанови.

Бо змисли людини вже змалку мають нахил до злого і, коли Божий лік не поможе їм, вони зразу ж падають у ще гірші гріхи.

Так Святе Причастя відвертає від злого і скріпляє в добрім.

Бо якщо тепер я так часто буваю недбайливий і байдужий, коли причащаюся або служу, то що було б зі мною, якби я не приймав того ліку і не шукав так великої підмоги?

І хоч я не є щодня гідний святої відправи, ані як слід приготовлений, однак буду старатися при нагоді приймати Божі таїнства і ставати учасником такої великої благодаті.

Бо доки вірна душа в смертнім тілі мандрує далеко від Тебе, для неї єдиною найважливішою втіхою є те, що, пам'ятаючи про свого Бога, може побожним серцем приймати свого Улюбленого.

Яка дивна ласкавість Твоєї любови до нас, що Ти, Господи Боже і Творче, який усі духи оживляєш, зволяєш приходити до маленької душечки і з цілим своїм божеством і чоловіцтвом її голодну насищати. О, щасливе те серце і блаженна та душа, яка гідна того, щоб Тебе, Господа Бога свого, побожно прийняти і, приймаючи Тебе, натішитися в повну розкіш духовними радощами!

О, якого великого Господа вона приймає! Якого миленького гостя вітає! Якого приємного товариша пригощає! Якого вірного приятеля знаходить собі! Якого гарного і чесного жениха обіймає — жениха, котрого повинна любити більше за всіх милих і за всі любі бажання!

Перед обличчям Твоїм, найсолодший мій милий, хай замовкне небо і земля з усією своєю красою; бо вся та хвала і окраса, яку вони мають, походять із щедрої ласкавости Твоєї, і вона ніколи не досягне величности Імени Твого, мудрість якого незмірна.

Глава 4
БАГАТО ЛАСК НАБУВАЮТЬ ТІ, ЩО ДОСТОЙНО ПРИЧАЩАЮТЬСЯ

Слова учня

Господи Боже мій, поблагослови слугу свого наперед своєю солодкою благодаттю, щоб я був гідний достойно і побожно приступити до Твого величного таїнства.

Заохоч моє серце до себе і визволь мене з тяжких лінощів. Завітай до мене спасінням Твоїм (Пс. 105, 4), щоб я духом скуштував Твоєї солодкої любови, що в цім таїнстві, наче в джерелі, переховується.

Просвіти також очі мої, щоб я міг споглядати на таке велике таїнство і скріпи мене, щоб я непохитною вірою вірував у нього.

Бо це Твоє діло, а не людська сила; Твоя свята постанова, а не людська видумка.

Ніхто не може сам собою збагнути і зрозуміти того, що навіть перевищує ангельський розум.

То як же ж я, негідний грішник, земля і попіл, зможу збагнути і зрозуміти таку високу і святу тайну?

Господи, в простоті серця свого, в добрій і сильній вірі та на Твоє веління приступаю до Тебе з упованням і поклоном і вірую по правді, що Ти перебуваєш тут у таїнстві, яко Бог і чоловік.

Таким чином хочеш, щоб я прийняв Тебе і в любові з'єднався з Тобою.

Тому благаю Твою ласкавість і молю Тебе, дай мені особливішу благодать для того, щоб я розчинився в любові і весь уплив у Тебе, і вже більше не дбав ні про яку іншу втіху.

Бо це найвище і найсвятіше таїнство єсть спасіння для душі й тіла, лік на всяку духовну неміч; воно зціляє мої хиби і гнуздає мої пристрасті, перемагає або зменшує натиск спокус, вливає більше благодаті, збільшує початки чесноти, скріпляє віру, підсилює надію, запалює і поширює любов.

Бо велику силу всякого добра дав єси своїм улюбленим, що побожно причащаються, і все ще частіше даєш, мій Боже, опікуне моєї душі, зцілителю людської немочі і подателю всієї сердечної втіхи.

Бо на всякі журби Ти наливаєш їхні серця великою втіхою і піднімаєш їх з глибини розпуки до вповання на Твою поміч, оживляєш і просвічуєш їх новою особливою ласкою.

Так, що ті, які спершу були неспокійні і перед Причастям не чули в собі тепла любови, пізніше, підкріпившися хлібом і питтям небесним, бачать, що зайшла в них переміна на краще.

Тому ти з таким помислом обходишся зі своїми вибраними, щоб вони справді пізнали і очевидячки пересвідчилися, скільки немочі вони мають самі по собі, а скільки доброти і благодаті вони дістають від Тебе.

Бо самі по собі вони холодні, тяжкі і нежадні молитви, а з Твоєї ласки стають ревними, охочими і побожними.

Бо хто, приступаючи покірно до джерела солодкої втіхи, не зачерпне з нього хоч трохи тепла любови?

Або хто, стоячи коло великого вогню, не зігріється хоч трохи?