Читати книгу - "Брама"

Повз нас пройшли дві жінки, в яких я невиразно упізнав членів групи техобслуговування. Вони несли скручені зйомні крила.

— Здоров, Кларо, — привіталась одна з них. — Була все­редині?

Клара кивнула й відповіла:

— Дуже гарно.

— Насолоджуйся, поки можна, — сказала друга жінка. — Наступного тижня це задоволення коштуватиме сто доларів. Завтра ми запустимо телефонний курс лекцій, записаних на плівку. Перед тим, як тут з’являться інші туристи, буде урочисте відкриття.

— Воно того варте, — відповіла Клара і глянула на мене.

Я зрозумів, що, попри все, я палив одну з її цигарок. Я не міг собі багато дозволити, оскільки пачка коштує п’ять доларів, але вирішив, що купуватиму бодай одну пачку зі своєї денної норми і буду намагатися давати Кларі стільки ж, скільки вона дає мені.

— Не хочеш іще походити? — запитала Клара.

— Можливо, трохи пізніше, — відповів я, замислюючись над тим, скільки жінок і чоловіків загинули, щоб зробити чудові знімки, які ми споглядали. Ці думки з’явилися в мене, бо я знову розумів, що рано чи пізно знову доведеться зіграти у смертельну лотерею з кораблями гічі або здатися. Також я міркував про те, чи змінять ситуацію ті відомості, що їх дав мені Мєчніков. Усі зараз це обговорювали; Корпорація запланувала оповіщення по всіх п’єзофонах на наступний день.

— Згадав, — промовив я. — Ти казала, що бачилася з Мєчніковим?

— Я думала, коли ж ти нарешті запитаєш, — відповіла Клара. — Звісно. Він зателефонував і розповів, що показував тобі всю ту штукенцію з кольоровими кодами. Ну?

Я загасив цигарку:

— Мені здається, тепер кожен, хто живе у Брамі, буде битися за гарні рейси. Ось що я думаю.

— Так, можливо, Ден щось знає. Він працював на Кор­порацію.

— Не сумніваюся.

Сидячи, я простягнувся та відкинувся дещо назад, хитаючись через низьку гравітацію і розважаючи.

— Кларо, він не такий вже й добрий. Можливо, він нам повідомить, якщо наклюнеться щось вигідне… знаєш, якщо у нього будуть якісь особливі знання стосовно цього. Але він запрагне щось натомість.

Клара вишкірилася.

— Він би сказав мені.

— Що ти маєш на увазі?

— А-а, він мені іноді телефонує. Хоче запросити на побачення.

— Нехай тобі чорт, Кларо!

На цей час я вже був досить роздратований, не тільки через Клару, Мєчнікова, а й через фінансове питання, через те, що коли за тиждень я знову схочу навідатися до імітаційної зали, це коштуватиме половину мого бюджету. Мене охопив дурний страх того, що скоро мені доведеться ухвалити рішення, невідхильність прийняття якого бовваніла переді мною в недалекому майбутньому як темна і небажана картина.

— Я не довіряв би тому сучому синові, оскільки…

— Робе, не переймайся. Він не такий вже й поганий, — відповіла Клара, запалюючи ще одну цигарку і кладучи пачку в таке місце, звідки я, якби схотів, зміг би її дістати. — Гадаю, він цікавий у сексуальному плані. Дикуватий, грубуватий, брутальний Телець — у будь-якому випадку, ти йому можеш запропонувати те саме, що і я.

— Тобто?

Вона справді здивувалася.

— Я думала, ти знаєш, що він бісексуал.

— Але він жодного разу цього не показував…

Я зупинився, пригадуючи, як Ден любив близько підходити до мене під час розмови і як незручно мені було впускати його до свого особистого простору.

— Можливо, ти не до його смаку, — вишкірилася Клара, але доволі агресивно. Двоє проспекторів-китайців вийшли з музею, зацікавлено подивилися на нас, а потім ввічливо подалися геть.

— Кларо, ходімо звідси.

І ми пішли до «Блакитного пекла» й, певна річ, я наполягав на тому, що сам заплачу за свою випивку. Сорок вісім доларів на вітер за одну годину, хоча особливо повеселитися не поталанило. Ми повернулися до її кімнати, незважаючи на те, що від випитого у мене розболілася голова. Біль не минув навіть після того, як ми закінчили. А час спливав.

Є люди, які досягають певного рівня емоційного розвитку й зупиняються. Вони не можуть довго жити простим і компромісним життям зі своїм сексуальним партнером. Усередині вони не терплять щастя. Чим краще вони живуть, тим більше воліють зруйнувати це.

Тиняючись по Брамі разом із Кларою, я почав підозрювати, що я теж такий. Клара точно була такою людиною: вона не мала взаємин із чоловіками, які тривали більше ніж кілька місяців; вона сама розповідала. Водночас її стосунки зі мною були найдовшими, але ставали проблемними.

У багатьох випадках Клара була набагато дорослішою й відповідальнішою, аніж я. Передовсім, це показує той спосіб, яким вона вперше потрапила до Брами. Клара не виграла гроші на дорогу в лотерею, а заробляла і назбирала їх тяжкою багаторічною працею. Вона була висококваліфікованим водієм вантажівки, що перевозила камери з повітрям, мала ліцензію гіда та інженерну освіту. Клара жила як власник рибного господарства й одержувала такий дохід, який давав їй змогу купити трикімнатну квартиру в тунелі гічі на Венері, проводити відпустку на Землі та мати Основну Медицину. Вона знала про вирощування їжі на вуглеводневих субстратах більше за мене, попри те, що я провів поважнішу частину свого життя у Вайомінгу (Клара інвестувала до харчової фабрики на Венері, а за все життя вона не вклала жодного долара в те, на чому не розумілася повною мірою). Під час польоту Клара була старшим членом екіпажу. Це Мєчніков захотів, щоб вона, а не я, стала його напарником у рейсі — якщо взяти до уваги, що зазвичай він ні з ким не бажає спілкуватися. Вона була моїм