Читати книгу - "Поєдинок у Чорному лісі"

— Я так і знав, що ти споганилась біля того Колиби, — прохрипів Тетеря, лихоманно вирішуючи, як бути. — Немає в мене ніякого золота!

— Як пес брешеш… Скажеш?

— Гелю, отямся… Адже ми у церкві вінчані, — спробував він приборкати її бодай цим нагадуванням.

— Довго берегла я зброю, щоб помститись тобі, кровопивцю, за мою занепащену долю… Кажи мерщій, де золото ховаєш?

— Отямся, Гелено! — крикнув він. — Це ж наше спільне золото — твоє і моє, удвох же втікатимемо за кордон…

— Ти не вийдеш з цієї хати, доки не скажеш, де золото, — мовила Гелена. — Ну?! Не мені воно потрібне, а людям… Колибі маю сказати…

— Ти не стрельнеш, — підвівся Тетеря. — У тебе ген руки тремтять. Не така вже й проста справа — убити чоловіка… Ти не стрельнеш, — рушив він до неї.

— Ні з місця! — скрикнула Гелена, відступивши на кілька кроків. — Стрельну! І за себе, і за Мишка і Тимка…

— Ти не стрельнеш! — наступав на неї, намагаючись загіпнотизувати її поглядом.

Він метнувся до неї, зовсім повіривши, що їй не вистачить рішучості стрельнути в нього.

Гримнув постріл. Бандит важко грюкнув на підлогу.

Гелена закрила рот рукою, щоб стримати дикий крик страху, що вирвався їй з грудей. Не тямлячи себе, вискочила в сіни. Замкнула двері. Стояла, важко дихаючи, прислухаючись, що коїться там, у хаті. Може, вона його лиш поранила?

Одімкнула двері і обережно, навшпиньки, зайшла до світлиці. Посеред кімнати лежало незрушне тіло.

Постояла, боячись ступити бодай крок ближче до вбитого. Несамовито галаснувши, знову вискочила з хати, замкнула двері і наосліп подалася вулицею.

«Я не мала права на самосуд, але я помстилась йому за все, — лихоманно думала вона, пересікаючи широку площу. — Він покараний моєю рукою, бо я найбільше звідала од нього кривди… Куди я біжу? До Симона… Стривай, я ж нічого не знаю про золото… Хто мені повірить, що я нічого не знаю? Може, спочатку вернутись обшукати хату?.. Адже він збирався втікати вночі, отже, золото було вже наготові… А що як воно десь закопане? Таємницю забрав таки душогуб на той світ… Де тепер шукати скарб?»

Вона спіткнулась і впала на бруківку. Довго лежала розпростерта серед площі, не хотіла підводитись. У пам'яті раптом зринула розпростерта, мов біла птиця, дівчина серед жовтого кленового листя на мокрім лискучім асфальті. То було миттєве видіння з незабутніх літ молодості, коли вона, вражена мужністю незнайомки, єдиний раз спитала себе відверто: «Чи змогла б і вона не коритись чужій злій волі?»

Відповідь віднайшлась надто пізно…

Оглавление Степан Рев'якін Поєдинок у Чорному лісі   Один замість десяти   Неспокійна Гончарівка   Зустріч у колибі   Перевірка   Бунт   На прийомі у Хмари   Свої стають «чужими»   Відступництво Жигайла   Герасим називає пароль   Гелена   Дикий веде розслідування   Герасим   На вузькій стежині   Постріл Гелени Моравської