Читати книгу - "Пасажири вільних місць"

всі знали, що він прийшов з притулку для вбогих. Це, звичайно, невелика шана, але він надолужував ваду свого походження особистими якостями і завоював собі загальну повагу й першенство серед хлопців частково завдяки своїм невблаганним, твердим кулакам, а частково тому, що на такі витівки, як він, ніхто більше не міг зважитись. У ньому текла кров стародавніх вождів, він завше був перший.

Улітку нашим збірним пунктом був майдан перед гаванню або пляж коло південних пагорбів, а взимку — театр. Ми, немов щури, набивалися в темну комору, де виступала міська трупа, — під поміст, на горище, всюди. Ми знали кожну дірку в темних льохах, залазили з старих садків у вікна до підвалів і вигулькували нагору через люки й суфлерську будку. Не було жадної вистави, яку б ми не подивилися безкоштовно. Коли часом контроль підсилювали, ми з такої скрути скидалися по два ере й купували один квиток на галерію. Одинадцятипалий Ларс брав той квиток і поважно простував у головні двері в супроводі півсотні заздрісних очей. Він свято присягався відщіпнути запасні двері — і відщіпав попри всі перешкоди. Ні на кого з нас не можна було твердо покластися, проте Ларс мав славу найбільшого шибайголови в нашому товаристві, до того ж людини честі.

Приїжджі трупи часом були дуже прискіпливі, тоді нам доводилося пропускати першу дію. Але в антракті, коли простоволосі городяни виходили покурити і безцеремонно окуповували поближні мури, ми ховали шапки під куртки і теж сміливо заходили разом з ними, докінчуючи на ходу свій туалет, так само як і вони.

Якось узимку містечко до підвалин сколихнула чутка про те, ніби феноменальне явище природи — магнетизер з таємничим хистом — ушанує острів своїми відвідинами і дасть у міському театрі три вистави. Про це сповіщав герольд, ходячи з барабаном по вулицях, і поналіплювані на кожному розі оголошення, а газети водно кричали про світову знакомитість. Їм легко було підбирати гучні слова: магнетизер їхав зі столиці, де вся преса підносила його до хмар.

Цього разу всі наші хитрощі виявилися зайві. Перше, що зробив магнетизер, — це зайшов у стосунки з кількома найзаповзятливішими театральними зайцями, і в неділю вранці всі ми, десь із двадцятеро чи тридцятеро, зібралися в театрі. Вперше в житті ми мали самі виступати на кону і врочисто провадили генеральну пробу. Магнетизер умів дати раду з хлопчаками. Вивчивши з нами ролі, гладкий бородань виголосив наостанці нам невеличку проповідь: нагадав про чесноти правдивого хлопця — бути спритним і трима-ти язика на припоні. Цього він міг нам і не казати, кожен і так готовий був виконати свій обов’язок.

Усі ми отримали по квиткові і мали розпорошитися серед глядачів; коли їх викликатимуть на кін, нам — звісно, цілком випадково — належало опинитися серед них. Ото було свято для кожного шибеника — пошити в дурні ціле місто!

Удень просто з церкви люди посунули до театру, а другий показ таємничого мистецтва був призначений на восьму годину вечора. Зала була повна-повнісінька, знакомитість найперше звернулася до глядачів з промовою, пояснила, в чому полягає його незвичайний хист, навела приклади своєї феноменальності. Часом він просто не зважується думати — боїться, мовляв, щоб знавкола не зробили так, як йому роїться в голові, й не занапастили себе. Наприклад, якось у Гібралтарі він давав велику виставу на набережній, де були присутні багато значних осіб, і серед них син одного індійського раджі. Поки магнетизер морочився з медіумами, йому шибнула божевільна думка: «А що, якби вони пострибали у воду?» Він зараз-таки відігнав ту безглузду гадку, проте індієць уже встиг перебігти набережну й скочити в море. Потім приголомшені глядачі довідалися, що приблизно дві третини присутніх улягають магнетизмові — здебільшого чоловіки, бо з жінками тут, як і всюди, важко впоратися. Знову ж таки — серед чоловіків найподатніші підлітки.

Магнетизер кілька разів повільно змахнув руками, наче хотів погамувати в собі всевладні сили, і почав запрошувати всіх, хто бажає, на кін:

— Вам нема чого боятися! Анітрохи!

Від переднього ряду стільців до рампи прокладено місток. Кілька наших зайців вибираються містком на кін, за ними совбаниться вайлуватий Стрем-водолаз, що не боїться ані бога ані чорта, і, нарешті, Кнуд — довготелесий крамар, улюбленець цілого міста. Де є він, туди можна піти й іншим, і невдовзі кін уже повний люду. Можна починати виставу.

Кожний з пас дістав чорне кружало, в яке вправлено посередині алмаз, що ним ріжуть скло; ми маємо сидіти й дивитися на нього, аж поки нас здолає гіпнотичний сон. Штукар зосереджено походжає по кону й перевіряє наслідки, відсилаючи непридатних медіумів, — за таємничий критерій править легеньке покліпування повік. Скоро на кону залишається тільки його виборна гвардія, і розвага починається!

Один хлопець позіхає і — о диво! — не може стулити рота, аж поки великий чарівник торкається своїм магічним пальцем його щелепи. Другому доводиться сидіти з висолопленим язиком, третій удає, що заснув і ось-ось упаде з стільця. Глядачі раді-радісінькі. Тоді магнетизер береться до найбільшого й найдужчого хлопця. Це Ларс: він лягає потилицею на один стілець, а п’ятами на другий. Магнетизер сідає йому на живіт. Глядачі затамовують віддих.

— Він не може зігнутися! Хіба що переломиться! — каже магнетизер і злякано схоплюється з Ларса, бо в хлопцевому тілі щось лускає, і центр ваги його починає осідати.

Врешті нам починає набридати така одноманітність, можна ж бо зробити все цікавіше. Один із тих, що сплять, починає хропти, а ми, решта, йому вторуємо, аж гай гуде, хоч у гіпнотичному сні такого й не чувано. Магнетизер на хвильку бентежиться, потім рішуче приєднується до гри, бо іншої ради не бачить. Він бігає від одного до другого, і тільки-но помітить, що котрийсь хоче встругнути якусь штуку, відразу опиняється коло нього, вдаючи, що все те відповідає його потаємним задумам. Так він гасає по кону і грає на нас, двадцятьох чи тридцятьох шибениках, мов на клавішах, але потихеньку лається і всяко нам погрожує, а;к нарешті нас посідає спокійний гіпнотичний сон.

— Ось мій тріумф! — знеможено звертається маг до глядачів і витирає з чола піт. — Прошу вас завважити, як то тяжко, навіть коли маєш незвичайну волю, втримати одночасно тридцять медіумів у різному стані гіпнозу.