Читати книгу - "Клас пані Чайки"

при цьому не знудило».

Мацек засміявся, а тоді зиркнув на обкладинку.

— Ого! Навіть якась газета рекомендує! Візьми! Треба це почитати. Уривок такий дурний, що мене це навіть зацікавило.

— Але воно аж у трьох томах, а я ще хотіла… — завагалася Малгося, але не договорила, бо бібліотекарка дозволила їй узяти аж п’ять книжок.

Зараз Малгося вже прочитала третій том. Книжка читалася швидко, але із суперечливими почуттями. По-перше, усе відбувалося в Нью-Йорку. Малгося там ніколи не була й, схоже, не побуває. Хіба що пані Леськевич запросить, але це просто нереально. По-друге, усе описане там — суцільна вигадка. Дівчина — принцеса з якоїсь європейської держави, якої насправді не існує. Та було там те, що Малгосю справді зацікавило — поцілунки, розмови про секс, кохання. Тепер уже вона знала, чому Каська так цим зачитувалася. «Хоча це дивно, — подумала Малгося. — Каська без кінця розповідає, яка вона в цих справах досвідчена, носить стринги до куценької міні-спіднички, ліфчик, у якому помістилися б чималенькі дині. І все-таки читає про дівчину, в якої немає грудей, котра гризе нігті й ніколи не цілувалася…» Малгося нігтів не обгризала, проте також ніколи не цілувалася. А груди? Та наче ростуть. У порівнянні з минулим роком навіть помітно. Щоправда, вона не виглядає так, як Каська чи бодай Каміла, перед котрою точно не стоїть проблема: «Я схожа на пральну дошку», але щось там починає бубнявіти під светром. На щастя, Малгося прочитала, що в інших теж такі самі проблеми. Але на цьому спільні риси із принцесою Мією закінчувалися. Малгосю ця книжка просто розсердила. Бо країна вигадана, щоденник несправжній, як можна день за днем писати, наче там справді щось відбувається. Вона це що, на ходу писала? Але Малгося радо б із кимсь поговорила про те, що там було. Про поцілунки, про кохання… Але з ким? Каміла за кордоном. А Мацек? О ні! Йому цього читати не можна… «Не дай Боже, подумає, що я теж так само боюся поцілунків», — зітхнула Малгося і, не подумавши, що все це правда, почала складати книжки на полицю.

За цим заняттям її й застав Мацек. Захеканий, засмаглий під час роботи на дачі, він упав на ліжко й зойкнув.

— Спину собі спалив! — і, помітивши, що Малгося ховає книжку, підскочив. — Стоп, я ж збирався прочитати!

— Е-е-е, тобі не сподобається.

— А от і ні! — Мацек простягнув руку, але Малгося сховала книжку за спиною.

— Облиш, — попросила вона й стала спиною до стелажа. Мацек наступав на неї й сміявся.

— Дай! — Мацек простягнув руку по книжку, але Малгося встигла перекласти її до іншої руки.

— Ну, візьми…

— О пані! Я нічого іншого не прагну! — Мацек заговорив жартівливим тоном, як завжди, коли видурнявся.

— Мацек!

Вони стояли впритул, аж раптом книжка впала на підлогу. Мацек поцілував Малгосю якось так несподівано. Сміючись, наблизив вуста до її губів і, споважнівши буквально на мить, поцілував дівчину. «Зовсім, як у книжці», — подумала Малгося, розтуливши губи. І те, що Мацек може прочитати цю книжку, зробилося раптом неважливим.

Спалена садиба

— Каміло! Каміло! — луна несла Малгосин голос лісом. Дівчина марно силкувалася розгледіти в темряві постать подруги. Заплакана Каміла десь зачаїлася.

— Облиш її, — почувся за спиною Мацеків голос. — Мабуть, їй хочеться побути на самоті.

— Я не можу її так залишити! Це моя найкраща подруга!

Помовчали, а тоді Мацек озвався першим:

— Ти чула, що казав Міхал?

Малгося не відповіла. Міхалові слова весь час відлунювали їй у вухах і завдавали болю.

«Вона з тобою дружить, бо вигідно від тебе відрізняється! Багатством і шмотками! А якщо виявиться, що ти в чомусь її випередила, то або покине тебе, або примусить опуститися до свого рівня». Як це жахливо!

Бо тоді вона й Каміла — це як мама і пані Леськевич, яка спершу вдавала близьку подругу, а тепер мама вимушена сплачувати її борги? Ой леле!

— Ти ж не віриш цьому, правда? — запитала вона в Мацека, але він не озвався. Не хотів її ранити. Може, тому, що сам доволі пізно щось помітив?

— Знайдеться, — мовив він перегодом, обіймаючи Малгосю за плечі. Але дівчина відштовхнула його руку.

— Я хочу, щоб вона відшукалася негайно!

Вона не могла зізнатися Мацекові, що хоче знайти подругу передусім, аби запитати в неї самої, чи Міхал казав правду. І мусить зробити це нині. Зрештою, завтра вони звідси поїдуть.

* * *

В Урлах над Ливцем опинився майже весь клас пані Чайки. Перші канікули, під час яких вони по-справжньому можуть перезнайомитися!

«Цікаво, чи наша дружба з Камілою витримає випробування табором?» — часто запитувала себе Малгося. А все через те, що за кілька днів до поїздки Каміла виглядала набурмосеною й супилася чимраз більше. На питання «що сталося?» не реагувала. Не розповіла, що трапилося там, куди вони їздили з Олеком та його батьками. А Малгосі було чим поділитися! Поцілунок із Мацеком, книжки, які вона поглинала довгими літніми дощовими днями. Особливо хотілося розказати про «Кораліну» Ніла Геймана, яку вони з Мацеком прочитали вголос, сидячи рядком на її ліжку. Може, все тому, що, звіряючись Камілі, Малгося не помічала заздрих поглядів подруги, які та кидала на неї, коли Мацек цілував її, вітаючись або прощаючись.

У перші дні в таборі знайомилися з місцевістю. Планували купу ігор, хлюпання в мілкому Ливці, у якому, проте, можна було організувати безліч забав, наприклад водне поло. Змагалися, хто більше ягід назбирає. Влаштовували велосипедні прогулянки, бо ж приїхали сюди, аби покататися. Лише один раз пані Чайка погодилася,