Читати книгу - "Четверо в яхті"

Андрійко лише через хвилину зрозумів страшний сенс того, що сказав їх новий кумир. Рум'янець залив йому обличчя, хлопець потупився, пішов повільніше і залишився позаду. Незабаром Здісь теж приєднався до нього.

Так вони і йшли: попереду красуня з кінським обличчям, тягнучи своїх кавалерів, потім самотня, бо нехороша, Люцина, за нею — пара недотеп і, нарешті, небезпечна Суламіф. Усі мовчали, за винятком прекрасної Неллі.

— У нас, в Гожиялках, дуже, дуже мило! — щебетала вона вібруючим голосом. — Ми живемо в чудовому палаці. Тут жив майже барон. Ганс Хауз… чи щось таке. Я зайняла його кімнату! Казік не хотів, але я його переконала. Бо він шалено мене кохає! І взагалі це чарівна людина! Всі його дуже люблять! Що ти кажеш, люба? — Неллі обернулась до Люцини.

— Та нічого, нічого! — пирснула та.

— А мені здалося… У Казіка, звичайно, є й вороги. Що в цьому дивного? Враховуючи його казкову кар'єру… Він дуже молодий. І де хтось тільки завалить роботу, туди зразу Казіка! Він уже в дванадцяти відомствах працював. Бо, панове… — тут Неллі понизила голос, але так, щоб усі її чули, — його знають у міністерстві! І коли в Гожиялках знову завалили роботу, там уже не знали, кого взяти. Тоді він сам попросився. Я казала йому: «Божевільний, це така діра!» А він нічого, тільки ці Гожиялки! Каже: Сикуси завжди там, де труднощі! Такий милий!..

Завдяки цьому базіканню хлопці навіть не помітили, як з пристані вони вийшли брукованою колись доріжкою на континент, обминули кілька верб біля огорожі і, нарешті, підійшли до цегляних господарських будівель, розташованих широким прямокутником.

— Оце і є наш палац! — сказала красуня з кінським обличчям. — Прошу, заходьте, панове!

До звичайного цегляного житлового будинку було приліплено кілька добудов, прибудов і надбудов. З лівого боку і зверху височіла невелика готична башта.

Її надмірну сухість компенсувала рококова іграшка у вигляді маленького бельведера, спорудженого на даху будинку з правого боку. Вхід був типово маврітанський, а вікна першого поверху прикривались ренесансовими навісами. На наших мандрівників цей ансамбль справив надзвичайне враження.

— Хлопці! — сказав Куцик, зупиняючись на хвилину. — Як тут красиво!

— Правда? — засяяла прекрасна Неллі. — Тут був головний архітектор з Пішу. Дуже милий! Він казав, що в усьому повіті нічого такого не знайдеш. А це, — жінка показала на бельведер, — це, кажуть, унікум. На всю Польщу! А може, й ще більше! Звідси Снярдви, — як на долоні! Ну, прошу! Будь ласка!

Зарослою доріжкою вони обминули будинок, по сходах зійшли вниз. Цей клапоть землі колись відібрали у» води. З півтора десятка величезних старих лип і тополь прикривало озеро. Тільки високий очерет виднівся між деревами.

Були тут навіть доріжки, викладені цеглинами, мальовничо посаджені купки декоративної зелені. Але кущі вже перетворилися в зарості, а на газонах буйно росли будяки й лопухи.

Облуплені цементні східці привели їх, нарешті, до жилої частини палацу. Красуня на високих каблуках з удаваною легкістю газелі вбігла наверх, вигукуючи:

— Ну й зрадіє Казік! Казіку! Казіку! Іди сюди! Я привела тобі гостей! Такі милі! Казіку! Алло!

Коли хлопці ввійшли до темнуватої їдальні, заставленої дуже старими стільцями і плющовими диванами, прекрасна Неллі вже прибігла з глибини дому.

— Немає його! Ах, у нього стільки роботи!

— Певно, жнива… — вирвалось у Войтека.

Красуня з кінським обличчям презирливо махнула рукою.

— Де там! На щастя, тут немає орної землі.

— Ах, значить, сінокоси…

— Теж ні. Зрештою, це дрібниці! Не будемо говорити про них! Ви голодні? Му, певно, після такої подорожі. У вас якась справа до Казіка? Так? Ну то й чудово! Зметикуємо щось, а тим часом і Казік прийде. Правда?

Хлопці надто швидко і голосно підтвердили її правоту, тому Неллі відразу сказала:

— Тільки заздалегідь попереджаю: у мене — ніяких ласощів! Я не чекала милих гостей. А крім того, знаєте, оті чудеса з курами, коровами… Ви, напевне, чули? Ні?

— Е, бабське базікання! — посміхнувся Куцик.

— О ні, зовсім ні! Навпаки! Таємниця природи! Люди кажуть, що це прокляте місце. Казікові навіть не радили. Але він такий відважний! Сам на прокляте місце попросився. А я за ним. Куди чоловік, туди й жінка… Люцино, іди скажи Агнешці. Хай приготує, що там є…

— Грудинку?

— Яку грудинку? Її давно вже немає. Галушки ви любите? От і добре.

Люцина зникла в темному коридорі. Суламіф, яка досі нахабно ластилася до красуні з кінським обличчям, тепер встала, спідлоба глянула на прекрасну Неллі і тихенько вислизнула за Люциною.

Сикусова не помітила цього. Наставали пізні, липневі присмерки, ця найкраща пора дня для жінок її віку.

Сівши так, щоб не багато останніх сонячних променів падало на її принади, Неллі почала довгу, манірну розповідь про надзвичайне місце на земній кулі, яким є Гожиялки.

Так хлопці дізналися, що тут справді не можна держати ні курей, ні корів. Пси теж дохнуть. Тільки свині і коні виживають. Тут були вже три ветеринарні комісії, але нічого не виявили. В зв'язку з цим колишній профіль держгоспу — тваринницький — скасовано, а нового ще не встановлено. Місяць тому сюди приїхав Сикус, який сам запропонував визначити найвідповідніший профіль для цього господарства.

Тут знову почався ліричний відступ на тему відваги Казіка, його любові до прекрасної Неллі і симпатії до молоді.

Невідомо чому, хлопці пригадали дивовижний прийом, який їм влаштували студенти в сусідньому селищі. Куцик навіть щось сказав про це.

— Ах, ті! — крикнула Сикусова. — Які це хами! Казік був цілком правий, що їх вигнав. Начебто приїхали на сінокіс, а самі швендяли по всій садибі, залазили без дозволу навіть сюди, словом, поводились жахливо! А крім цього… — вона замовкла, і мліюча посмішка прикрасила її кінське личко. — Казік втовкмачив собі, що… знаєте, він такий ніжний, такий ревнивий. Справжній Отелло!

— Ах, он що! — прикидаючись дурником, сказав