Читати книгу - "Калейдоскоп часу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Знаєш, проявом великої довіри до мене, його кроком назустріч і моїм кроком назустріч є те, що він хотів познайомити мене зі своєю дівчиною, для нього це було вкрай важливо. Та це прорив! Я навіть уявити собі такого не міг, щоб він мене з кимось познайомив, я ж тобі кажу, що такого ніколи не траплялося, хоча він міг розповідати про свої захоплення, але дуже стисло. Шкода, що вона десь поділася, я думаю, що він більше через це засмучений, ніж через появу твоєї світлої постаті. Я так думаю, що їй стало незручно: була тут господаркою, аж повертається батько її хлопця, вештатися тут буде постійно в трусах, втручатися в їхні стосунки та стиль життя; ще може він, себто я, – мудак? Могло б таке бути?» – «Цілком вірогідно», – відповідаю я розважливо. У нас такі серйозні пики, це дуже незвично, і ми регочемо.
«Слухай, я тебе дійсно дуже поважаю, ціную та люблю…» – «Ой-ой-ой. Не треба нас дурити! Я зараз почервонію, потім запалаю і зникну у вогнищі, як піонерський спів». – «Та чекай, Шу! Чого ти така пихата? Це я зізнаюся у дурному смакові…» – «Ах ти ж гад!» Я лупцюю його по потилиці, він ухиляється, раптом кидається на мене, я падаю, і ми вовтузимося на килимі. «Хей, ну, чекай, правда, я серйозно». Ми такі захекані та щасливі. «Добре, давай своє зізнання». – «Це, власне, прохання. Можна?» – «Можна, якщо воно не надто нахабне». – «Я б тебе просив будувати самотужки свої стосунки з Максом. Якщо це дійсно тобі потрібно. Але я ще б просив, щоб ти не крала цеглини з побудови моїх стосунків із ним, нам це важко далося, а зруйнувати завжди легко, ти сама знаєш. Тільки здається: зараз візьму одну цеглину, воно ж не розвалиться, згодом – іншу, не встигнеш побудувати своє, а інше вже зруйноване… Ти обіцяєш мені?» – «Обіцяю. Хоча мені буде важко утриматися, я з дитинства лиходію по крамницях».
Цієї ж ночі до мого сну завітав чоловік, якого я бачила тільки раз, у дитинстві. Але я впізнала його. Я впізнала б його за будь-яких умов. Він крутив у руці свою улюблену квітку – конвалію. Навіть попри страх, який панував зараз у мені, я знову подумала: який же він гарний!.. «Вітаю. А я просто не змінююся», – промовив він до мене. «Е… о…» – привіталася я. «Не треба лякатися, варто тобі розплющити очі, і мене тут не буде. Я – марево». – «Мареву простіше. Воно навряд чи колись боялося людей». Він усміхнувся. «Знаєш, чого я завітав?» Я хитнула головою. Звідки мені знати, що в марева на думці, я й у своїх мудруваннях не щоразу впевнена. «Думаю, що знаєш, просто не хочеш зізнаватися – ні мені, ні собі. А це вже гірше». – «Не знаю», – відрубала я. «Взаємини дитини та батька дуже крихкі, їх можна знищити навіть подихом. І мені не хотілося б, щоб то був твій подих. Ти – хороша дівчина, не треба. Пам’ятаєш, я тобі вже про це казав?» Я мовчала. «Ти пообіцяєш мені, що не будеш втручатися?» Я подумала, що протягом доби давати однакові обіцянки двом чоловікам – це непорядно. «А я не чоловік, я марево». Він примружив одне око. Я примружила своє. Потім заплющила очі, а коли відкрила – його не було. «Добре, Вітовський, дай мені поспати, я ж тобі вже одного разу пообіцяла, то пообіцяю вдруге. Обіцяю нічого не руйнувати, я все розумію, слухай! Відчепися, добраніч!» – уперто прошепотіла я. – «Звісно, це все він. Вітовський. От причепа! А ти все правильно говориш! Саме так все і є. Ти – молодець, крихітко». І я прокинулася.
Я прокинулася та пішла на кухню чогось випити. Терміново. Краще – віскі. І начхати на те, застукає мене хтось із Вітовських чи ні. Я проковтнула віскі, і стало трохи легше. Світло на кухні було занадто яскраве, від нього боліли очі, але я боялася їх заплющувати. Мені здавалося: якщо я їх потім розплющу, Актор з’явиться напроти. Я налила собі ще трохи, на два пальці, всілася у фотель, підтягнула під себе ноги і згадувала випадок, який стався зі мною давно, у дитинстві.
Один випадок із мого дитинстваЇї матері я боялася, утім, не тільки я. Мені здавалося, такі страшні ляльки бувають тільки в лялькових театрах. Такими ще можуть буду маски, у яких лякають дітей, та відьми з книжок-жахалок. Саме так я уявляла собі тітоньку з історій про цвинтар, яка прикидалася спокійною, щось лагідно шепотіла
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Калейдоскоп часу», після закриття браузера.