Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

31.

Андрій

Я просидів у своїх думках майже весь тиждень і ніяк не можу зрозуміти: що штовхнуло Сашка Вербицького почати спілкуватися з моєю дружиною?

В принципі, все логічно. Він тепер працює у фешн-індустрії та з легкістю запросив Олесю на знімання у якомусь новомодному проєкті, вона ж фотограф. Але він стовідсотково знав, хто вона така. На відміну від самої Олесі, Сашко чітко розумів, з ким він спілкувався.

Питання в іншому: навіщо це йому потрібно було і чому він їй не розповів, що ми виросли разом? І чому, власне, ми тепер не спілкуємося?

Хоча останнє я й сам не розумів, яка кішка пробігла між нами? Можливо, наші з ним стосунки не витримали конкуренції й те, що добре спрацьовувало в дитинстві, у дорослому житті не може? І, що важливо, Сашко пішов проти мене, коли хотів забрати завод.

Припустимо, це був його завод, який по суті відтиснув я, але навіщо йому потрібні потужності, коли немає потенціалу? Це бізнес, де я точно знав, на які кнопки натискати, а він просто здавав в оренду приміщення. Якби не його ресурси, взагалі не взяв би його на частку, але хто ж знав, що так для нього все обернеться?

Не варто було лізти туди, де він ні чорта не тямив, от і довелося забрати в нього те, в чому він був мені потрібний і відпустити у світ.

Добре, що у нього дружина була моделлю, долучила до свого світу і він зміг зробити кар'єру. Там ще й мама з вітчимом допомогли. У нього все добре склалося, тим паче за завод я розрахувався, в образі Саша не був, принаймні фінансовій точно, а ось його чоловіче самолюбство я покалічив. Але невже це спричинило налагодження контакту з Олесею? Нісенітниця якась.

Сиджу у себе в кабінеті й дивлюсь у вікно на зливу. Що характерно для цього міста, та й для багатьох інших, що коли крапля дощу спускається з неба, рух машин стає настільки скрутним, що пересуватися автомобілем містом — ще те задоволення. Суцільні затори, навіть у години, коли їх не повинно бути.

Мені подобається відчувати себе вдома, немов я знову господар життя, в якому крутяться великі гроші.

Згоден, поїхати до Таїланду було не розумним рішенням, але тепер у мене з'явився там готель і, що приємно, старі добре перевірені зв'язки, завдяки яким я привніс у свій дохід кілька нулів.

Вести бізнес через інтернет нехай не найлегше, але за той час, що мене не було в місті, з'явилися нові ідеї, і я радий, що з новими силами знову вступаю в бій, мені це зараз потрібно.

Коли в тебе багато грошей, ти можеш собі дозволити зимувати в будь-якій точці світу, але коли в тебе великий бізнес, то вести справи з будь-якої точки світу складно, але можна знайти спосіб. Я і знайшов, все було наче нормально, але варто було моєму літаку приземлитися, як усі налетіли як стерв'ятники. Дивно, думав, буде навпаки, коли тільки покину місто, а воно он як буває.

— Мені сподобалося керувати твоєю компанією, відчув смак влади, — усміхаючись, каже Паша, відпиваючи свій коньяк. — Судячи з ремонту та розбору польотів на нараді, ти назавжди повернувся?

Зрозуміло, що ми друзі, але більше я йому подобався, коли мешкав в Азії, а він від мого обличчя керував компанією. Нелегко буде моєму фінансовому директору знову повернутися до колишнього життя, але він у будь-якому разі розумів, що це не назавжди.

— Уяви собі, так, тепер я маю привід жити тут, — відповідаю я.

— Який привід? Ти знову одружуєшся? — усміхається, засранець, думає, що це смішно. — І хто ж вона?

— Скажи, а Юля спілкувалася з Олесею весь цей час? — якщо так, то мені буде цікаво, чому дружина мого заступника не згадала про Дашу.

— Наскільки я знаю, Юля намагалася з нею зв'язатися, але Олеся ясно дала нам усім зрозуміти, що ми більше твої друзі, ніж її. А в чому проблема? І до чого тут Олеся? Ти її зустрів?

— Так, і знаєш, що найцікавіше? У мене, виявляється, є дитина. Дівчинка Даша.

— Та годі, коли ти встиг? Ви ж у розлученні вже скільки? Років зо три? — незрозуміло дивиться Паша.

— Взагалі чотири, а Даші вже три з половиною, — відповідаю та усміхаюся.

Мені приємно згадувати про неї, вона таке маленьке сонечко, що мимоволі мої думки перетворюються на солодку вату, ось уже не думав, що таке буває. Точніше, я розумів, що діти — квіти життя, просто не до кінця розумів, наскільки ці квіти прекрасними бувають.

Я бачив її лише три рази, але можу точно передати все, що ми з нею робили. Вже й забув, що можна так весело та невимушено проводити час із кимось, навіть якщо й комусь три з половиною роки.

— Андрію, я не зрозумів, — Паша підводиться з крісла і серйозно на мене дивиться, — тобто, коли ви розлучалися, Олеся була вагітною? А ти цього не знав?

— Виходить, так, дізнався лише тиждень тому. Сам шокований, Пашо. Випадково побачив її у ресторані, досі не можу прийти до тями.

— А дівчинка? Вона знає, що ти її тато? — в принципі, правильні запитання ставить мій друг, але я досі не знаю, як на них відповісти.

Я навіть матері розповісти не можу, що в неї є онука, саме через те, що їй все це не сподобається і те, що Даша не знає, хто я насправді, мати дуже засмутиться, і підуть засудження у бік Олесі.

Звісно, мені байдуже, хто що зараз подумає, найголовніше — це ставлення дитини до мене, адже так? Ну і її мами, якщо вже на те пішло.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍