Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ліва брова графа повільно поповзла вгору.
— Даріє, Ви більш божевільніші, ніж я?
— Можливо, - видихнула я, але пояснила: - Він харчується викидами енергії. Поки він жив у мене, я не пригадую його таким повненьким. А це означає, що вчора він харчувався викидами енергії. До речі, пам’ятаєте, що сталося вчора?
На мене дивилися справді як на божевільну. Я навіть зніяковіла і відвела очі.
— Це лише дракориб. Тупа, безглузда, бездарна істота, що харчується хробаками та іншим харчовими об’їдками.
— Ще скажіть, як усі, що дракориби не розмовляють. Це все неосвіченість людей.
Граф примружився і дивно на мене так подивився, що мені дуже захотілося втягнути шию.
— Даріє, науково доведено, що дракориби не розмовляють, — а через пару секунд чоловік поставив мені дивне запитання: - Ви з ним розмовляєте?
Спеціально виставляє мене дурепою?
— Крім цього, мілорде, Тихіш мені ще й відповідає.
— Тихіш? Ви дали йому прізвисько?
Я взяла тацю і попрямувала до дверей.
— Так, мілорде, я дала йому таке прізвисько, бо він розмовляє. Я постійно повторювала йому «тихіше, тихіше, інакше тебе почують вихователі, і нас виженуть із притулку». Ось так і вийшло, що його прізвисько тепер Тихіш.
Я хотіла відчинити двері, акуратно вивільнивши одну руку, але двері самі відчинилися. Я подивилась на графа. Його магія.
— Він жив із Вами у притулку? – не вгавав Його Світлість.
— Так. Він був моїм єдиним другом. І повірте, він - найкращий друг.
Помітивши на обличчі графа дуже дивний вираз обличчя, я вирішила швидше забратися. Невже справді в божевільні мене записав? Але я знала точно, що дракориби розмовляють. Принаймні Тихіш. Не могла ж я збожеволіти в притулку?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні», після закриття браузера.