Читати книгу - "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Неквапливо плив по Хуглі. Повз пальми і рисові поля. Руде сонце огортало мене своїм теплом. Мозок і тіло жили своїм окремим життям. І це було чудово. На берегах стояли люди і дивилися, як я пливу. І Сара там була. Молода, свіжа і прекрасна, та Сара, яку я вперше зустрів. Вона нічого не казала, просто дивилася з ніжністю. Мені хотілося підійти до неї, але дотягнутися до неї я не міг, а тіло мене не слухалося. Навіть гукнути не міг. Вона зникла з виду, а я поплив за течією, повз потяг, що зупинився на півдорозі до чайних плантацій, повз інші обличчя, повз лорда Таггарта і місіс Теббіт, повз Банерджі і Бірна, повз Енні Грант. Вона мала стурбований вигляд, але не ясно чому. Поруч із нею стояв Беной Сен у тюремній робі, витягнувши перед собою руки в кайданах, долонями вгору. Я спробував ворухнутися, вийти з річки, але тіло відмовлялося підкорятися. Сен і Енні залишилися позаду, і течія потягла мене далі, у печеру. Я змерз. Зі стелі крапала вода. Там стояв Мак-Олі в чорній краватці і закривавленій сорочці, одне око вилізло з очниці вперед. Я зібрався із силами і повернувся подивитися, біля чого він стоїть. У темряві ледь проступали обриси. Так хотілося роздивитись, але нічого не вийшло. Темрява перетворилася на чорноту, і я відчув, що потопаю.
Я плив. Під водою. Звідкілясь лунав шум. Наполегливе дзижчання. Із поверхні лилося світло. Я поплив до нього. Шум ставав дедалі гучнішим, дедалі сфокусованим, я випірнув на поверхню й отямився у своєму кріслі. У двері хтось стукав. Я, хитаючись, підвівся, через силу дійшов до дверей і повернув ключ у замку. Переді мною стояв Не Здавайся. Схоже, мій вигляд його налякав.
— Перепрошую, сержанте,— сказав я.— Ліки, які вчора дав лікар, мене здолали.
У бідолахи почервоніли вуха. Він протягнув мені півдюжини надрукованих аркушів.
— Протокол ранкового допиту, сер.
Я подякував, узяв аркуші й повернувся за стіл. Банерджі закляк у дверях, знову зі своїм виглядом побитого собаки.
— Іще щось? — запитав я.
Він стояв, нервово потираючи підборіддя.
— Я сподівався поговорити з вами віч-на-віч.
— Тобто без помічника інспектора Дігбі?
Він кивнув.
Я жестом запросив його сісти.
Він зачинив двері і зайняв стілець навпроти мене.
— Що ви хотіли розказати?
Банерджі посунувся на краєчок стільця.
— Справа Мак-Олі, сер. У мене погані передчуття.
— Ви про Сена?
— А якщо він каже правду?
— Що просто випадково опинився тієї ночі поряд із місцем злочину, виступив із промовою, а тоді повернувся прямо до Коні? У нього немає алібі, сержанте.
— Він заявляє, що його алібі ми вбили вночі.
— Що ще він може сказати?
Банерджі скорчився.
— А записка, сер? Навіщо писати таку записку?
Відповіді на це запитання я не мав.
— Може, Дігбі має рацію,— припустив я.— Так він хоче збити нас зі сліду.
Він напружився.
— Я не вірю, сер. І з усією повагою до вас, не вірю, що й ви вірите.
Йому довелося зібрати всю мужність, щоб це сказати, але це вже було занадто.
— Пам’ятайте про своє місце, сержанте. Цю людину повісять. Якщо не за цей злочин, то за цілу купу інших. Можете йти.
Банерджі прикусив язика, але очі видали його розчарування. Він підвівся, козирнув і вийшов із кімнати.
Я негайно пошкодував, що повівся так суворо. Урешті-решт, він правий. Докази наші дуже ненадійні. Нічого, що могло б пов’язати Сена безпосередньо з убивством Мак-Олі або з нападом на потяг. Жоден суд не звинуватив би англійця, спираючись на ті докази, що ми маємо. Та за законами Роулетта лише репутації Сена вистачить, щоб послати його на шибеницю. Від цього ставало моторошно. Чоловіка повісять за злочини, але я не цілком переконаний, що він у них винний. До Індії я такого навіть не припускав. А тепер сам пропоную це зробити. І чому? Бо його легше засудити, ніж виправдати. Бо це допоможе закріпити мою репутацію на новій посаді. Бо життя індійця має меншу цінність, аніж життя англійця.
Банерджі наважився вказати на факти, які мене пригнічували, проти яких мала повстати моя совість. А я його за це покартав. Учинив би я так із білим підлеглим? Можливо, ні, особливо якби і сам був такої ж думки. Та Банерджі був індійцем, і навіть за той короткий час, який я провів у Індії, я усвідомив, що англієць ніколи не мусить демонструвати свої сумніви перед індійцями, щоб ті не прийняли їх за слабкість. Ніхто мені цього не пояснював, воно просто просочилося в мою свідомість, такий собі процес осмосу. Але якщо я погоджуюсь із Не Здавайся, чому це вважається слабкістю?
І тут я зрозумів. Боявсь я не особистої помилки, а можливості помилки держави. Наше правосуддя для керування Індією базується на принципах неупередженої британської юстиції і на дії закону. Якщо ми навмисне перекрутимо процес правосуддя, повісивши Сена за вбивство Мак-Олі без доказів, тоді наше виправдання керування країною, наша моральна вищість дорівнюватимуть нулю.
Моральна вищість. Слова ірландця, Бірна. Він має рацію. Наше панування в цій країні засноване на тому, що ми заявляємо про свою моральну вищість. Часто це залишається несказаним, але явно простежується в усьому, що ми робимо. Ми в це віримо. Імперія є силою добра. Мусить бути, бо інакше навіщо ми тут? Але імперія, що вбиває Сена заради зручності, підірве ці засади. Це анулює наші головні цінності, а відмова від цих цінностей зробить нас лицемірами. Я докорив Банерджі, що він назвав мене лицеміром, і тієї ж миті він втратив повагу до мене, і як наслідок — до імперії, яку я представляю.
Я опинився перед вибором. Можу прийняти все як є і дивитись, як вішають Сена, або ж можу робити свою справу: шукати доказів, винний він чи ні, і якщо ні, знайти того, на кому лежить провина. Я підвівся з-за столу, накинув на плечі мундир Дігбі, ступив за двері й пішов до камери.
Настав час обіду, але слабкий аромат вареного рису не міг заглушити смороду, що тут стояв. Сен повернувся до тієї ж камери, у якій я його відвідував. Сидів на підлозі біля койки, а поруч стояла масна бляшана миска з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина. що підводиться, Абір Мукерджі», після закриття браузера.