Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

Глава 17 - І

Їхати їм було довго. Дуже довго. Їх графство знаходилось на північному сході країни, біля самого моря і доводилось їхати через усе герцогство на південний захід, повз столицю, далі повертати на південь, переїжджати великий міст через широку річку Ембріт і знову повертати на схід, де, між двома ріками, що збігаються в одну, знаходився маєток ерцгерцога найбільшого та найбагатшого герцогства Арітерґ, названого на честь верховного божества.

Проте і маєтком називати це не можна. Якщо згадати палац Касіна Гефаля, володаря землі Екзастес, то його й палацом назвати тяжко, адже він точно поміститься лише в половині цієї величної будівлі. Більше і вишуканіше напевно може бути лише замок самого короля.

Їх карета повільно під’їхала до входу, де на них уже чекали. Дверцята були відчинені лакеєм, він подав Ессі руку, що, спускаючись, уважно дивилась собі під ноги. Вона просто боялась підняти очі і побачити того виродка, що вирішив забрати її життя та свободу.

Дівчина глибоко вдихнула і наважилась глянути йому у вічі.

«Якого біса?! Ви певно знущаєтесь?!» – пролунало в її голові, у перемішку з декількома лайками, що її колись навчила Арса.

Вчепившись у спідницю мертвою хваткою, Естеса напружено наближалась свого нареченого. Тепер вона могла розгледіти його обличчя. Обличчя, що цього разу не ховала маскарадна маска.

Лише по його лицю видно, що він типовий аристократ королівської крові. Мабуть, дівчата втрачають голову, коли його бачать. А його погляд… Вивчаючий, трохи нахмурений, але надзвичайно привабливий. Про тіло взагалі можна нічого не казати, от лише дивно, що він знову був у чорному одязі. Цей чоловік взагалі щось чув про інші кольори? Зазвичай знать ходить ніби папуги, а тут щось новеньке. Від цього лише більш не по собі, він здавався небезпечним і загадковим.

Ессі вся тремтіла. Подала йому холодну руку, а він ледь торкнувся її своїми тонкими вустами. Він досі не відводив від неї той магнетичний погляд.

– Міледі, приємно нарешті з вами познайомитись, – на його вустах грала ледь помітна посмішка. Можливо б Ессі вже злягла з серцевим нападом від такого чоловіка, але вона знала хто він. Вона боялась його. А ще більше після того, як згадала, що вона йому наговорила тоді під час танцю. Схоже вирішив покарати її за невірність королю. Дівчина вже уявляла, як він запроторить її до темниці і буде вибивати з неї інформацію про тих шпигунів, адже ж не дарма вона так тоді лютувала від того, що їх убили, значить причетна.

– Це честь для мене бути тут, Ваша Високосте, – тихо сказала вона, нарешті відвівши від нього погляд. Поруч стояла літня вишукана жінка, дуже худа і пряма, і дуже низенька. Її сиве волосся було туго затягнуте у високу зачіску.

– Знайомтесь – Її Величність королева-вдова і за сумісництвом моя бабуся – Ронна Антане, – чоловік вказав рукою на ту жінку.

– Ваша Величносте, – дівчина зробила реверанс і з повагою опустила голову. Вона читала про цю жінку і щиро захоплювалась нею. Час правління Ронни та її чоловіка були певно найкращими роками в житті цього королівства. Як лише так вийшло, що онуки вийшли такими зіпсованими? – Це величезна честь познайомитись з вами, міледі.

– Навзаєм, серденько, – вона усміхнулась, від чого дівчина аж трохи заспокоїлась і сама відповіла на це усмішкою.

– Познайомтесь, це леді Оліс Семілі, графиня Ерстефська та моя мати, – далі вона рукою вказала на Рендара, – мій брат – Рендар Ландраґ та моя сестра – Мар’єн Семілі.

Вони всі привітались, як належить, а Торіан глянув на кишеньковий золотий годинник.

– Ваші речі доставлять до ваших покоїв, слуги проведуть вас, а я маю деякі справи, – чоловік відкланявся і швидким кроком пішов назад до будівлі.

– Завжди він так, – похитала головою Ронна, стиснувши вуста. – Може нарешті він зміниться, якщо вже вирішив одружитись. Ходімо, я теж вас проведу.

Вона неочікувано для Ессі поклала їй руку на лікоть і повільно рушила в сторону палацу.

– Як пройшла ваша поїздка? – Її Величність вирішила розпочати невимушену бесіду, гордо ступаючи великими та світлими коридорами.

– Видалась чудова погода, тому дорога була досить приємною.

– Так, погода зараз казкова, ідеальна для прогулянок. Я наказала накрити стіл у внутрішньому саду. Думаю, це буде сприяти нашому офіційному знайомству сьогодні ввечері.

– Повністю з вами згодна, міледі, – Ессі сподобалась ідея Її Величності, адже свіже повітря саме те, що треба для того, аби трохи заспокоїти нерви.

– Зараз ви поки можете відпочити з дороги, а вже завтра розпочинаються перші приготування до вашого весілля. Зранку прийдуть швачки, тому гарно подумай яку б сукню ти хотіла.

Жінка здавалась щасливою, коли говорила про весілля. Схоже давно хотіла, аби її онук знайшов собі пару. Узагалі ні король, ні ерцгерцог досі не були одружені, що було досить дивно, якщо подумати про їх вік. Першому вже й тридцять сьомий рік іде, а він навіть байстрюків не має. Певно дуже не хочеться рано полишати трон, адже закон про двадцять п’ять літ і на королівську родину діє. Хоча міг би просто змінити той закон. Молодший же має двадцять сім літ і стосовно нього ті ж здогадки. Ессі впевнена, що вони два чоботи пара.

Якщо королева-вдова почувалась щасливою, то Естеса геть навпаки. Її млоїло і постійно кидало в холод. Вона ніби вже й змирилась, але чим ближче до того дня, коли вона перестане належати собі, тим ставало гірше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍