Читати книгу - "Реквієм блондинкам"

просто не може бути замішаний у справу з викраденням дівчат. В Еслінгерові було щось таке, що йому мимоволі віриш.

— Чудово, — сказав я. — По правді, очікував від вас певної протидії. Я чув, що ви дали міс Шерідан повну свободу дій.

Він спантеличено глянув на мене.

— Чому ж — зовсім ні! — заперечив він. — Коли я почув, що Вулф найняв професіонала, щоб отримати з цієї справи певні політичні дивіденди для себе, то просто змушений був удатися до аналогічних заходів. Але, смію вас запевнити, містере Сп’юек, я не заспокоюся доти, доки дівчат не буде знайдено, або ж — якщо це все-таки вбивства — поки їх вбивця не буде покараний.

Я задумливо глянув на нього.

— Це справді вбивства, — повільно промовив я. — У цьому тепер нема жодних сумнівів.

І розповів йому про Мерієн Френч.

Коли скінчив, він відклав убік свою сигару. Я бачив, що моя розповідь його глибоко вразила.

— Але хто міг вчинити такий жорстокий злочин? — запитав він. — Не вірю, що хтось у Кренвілі міг зумисне вбити невинних дівчат, не маючи на те жодного мотиву. Це нечувано!

— Можливо, мотив усе-таки був, — сказав я, струшуючи попіл на його чудовий килим. — І це — те, над чим я маю намір попрацювати. Або мотив існує — або ж убивця сексуальний маніяк.

— Однак ви сказали, що тіло бідолашної дівчини зникло? — запитав Еслінгер. — Але яким чином? Куди його поділи?

Я хитнув головою.

— Не знаю, — озвався. — І це також маю намір з’ясувати.

По короткій паузі я випалив:

— Чому ви найняли Одрі Шерідан? Адже в місті ніхто не вірить, що їй вдасться розплутати цю справу!

Лише на мить в його очах промайнула обережність, але вона так швидко зникла, що я засумнівався, а чи була вона насправді.

— Гадаю, я не зовсім вас розумію, — зауважив він. У голосі його вчувалась холодність.

— Думаю, ви добре розумієте мене, містере Еслінгер! — заперечив я. — Одрі Шерідан — чудова дівчина. Вона мені подобається. І навіть дуже — але в неї нема досвіду в розслідуванні подібних злочинів. І змушений вам сказати, що вона наробила купу помилок, які мені тепер слід виправляти — саме тому, що вона так прагла з’ясувати все самостійно. Однак такого роду справи — не для жінок. Це надто небезпечно. То чому все-таки ви найняли її?

Він ледь помітно почервонів. Узяв сигару, покрутив її в пальцях, виявив, що вона загасла і знову запалив.

— Я був впевнений, що міс Шерідан зможе знайти зниклих дівчат, — нарешті сказав він. — Ви повинні пам’ятати, містере Сп’юек, що спочатку й мови не було, що їх могли вбити.

Я глянув на нього, і він відвів погляд.

— Дурниці! — коротко озвався я. — Але якщо не хочете казати правду, то я не можу вас примусити.

— Запевняю вас... — почав було він.

Я підняв руку.

— Забудьмо про це, — заспокійливо сказав я. — Коли я побачив вас вперше, то вирішив, що ви чоловік відвертий. Тепер я вже не так цього певний. У вас були якісь власні причини, щоб долучити до розслідування Одрі Шерідан — а зовсім не тому, що ви були переконані, що вона впорається. Тут щось інше. Можливо, ви просто хотіли, щоб ці вбивства так ніколи і не були розкриті, а з Одрі ви могли бути впевнені в цьому.

Він випростався.

— Як ви смієте мені таке казати? — розгнівано вигукнув він. — Одрі Шерідан — власниця єдиного в Кренвілі детективного агентства. Тож цілком природно, що я звернувся до неї.

— Справді? — уїдливо перепитав я, мотнувши головою. — Навкруги повно подібних агентств з прекрасною репутацією, які були б тільки раді узятися за подібну справу. Це коштувало б вам не набагато дорожче, аніж послуги Одрі Шерідан, а результати були б значно кращі. Ваша відповідь мене не вдовольнила, містере Еслінгер!

Він доклав певних зусиль, щоб опанувати себе; потому відкинувся у кріслі.

— Думаю, ви перебільшуєте, — сказав він із показним спокоєм. — Совість моя чиста — я зробив все, що в моїх силах. І буду лише радий, якщо ви долучитеся до розслідування, та, якщо треба, навіть згодний фінансувати вас.

— Добре, — сказав я, гасячи сигарету. — Гадаю, що за цим всім щось приховується, але я це з’ясую. Як ви гадаєте, які у вас шанси стати мером?

Він пильно до мене придивився. Тепер я бачив, що він взяв себе в руки, але був насторожі.

— Думаю, що легко зможу обійти Вулфа, — сказав він крізь зуби. — Він не надто популярний в місті, і тепер, коли ви вже на нього не працюєте, в нього майже нема шансів розшукати дівчат.

— Як ви гадаєте, чи зможе Мейсі виставити іншого кандидата замість Старкі?

Еслінгер стенув плечима.

— Не знаю. Можливо.

— А хто той схожий на скелет чолов’яга, котрий зустрів мене?

Його обличчя затьмарилося.

— Ви маєте на увазі Елмера? Елмера Генча? Це брат моєї дружини. Тепер він займається справами, бо політика забирає весь мій час.

Я підвівся.

— Гадаю, що це все на сьогодні, містере Еслінгер, — сказав я. — Віднині я починаю діяти. Побачимося!

Він ані порухався.

— Я повністю вам довіряю, — сказав він, не підводячи очей від своєї книги записів. — Упевнений, що ви зробите все можливе.

— В цьому ви справді можете бути впевнені, — коротко сказав я, повертаючись до дверей, і зупинився.

Бо в дверях стояла жінка. Я не знав, як довго вона там стояла. Вона була висока й сива, а очі її нагадували вологі камінці. Одягнена була в чорну шовкову сукню, яка висіла на ній, як на кілку, а у вухах блищали сережки із чорного бурштину. Коли вона заговорила, голос її прозвучав низько і безапеляційно — така не потерпить жодних заперечень.

— Хто це? — вимогливо спитала вона у Макса Еслінгера.

— Містер Сп’юек — детектив із Нью-Йорка, — відповів Еслінгер, неспокійно й втомлено дивлячись в обличчя жінки.

І додав, звертаючись до мене:

— Познайомтесь — це моя дружина.

Коли він це промовив, у голосі його не було ні радості, ні гордості.

Млявість тону та байдужий погляд, якими супроводжувались його слова, свідчили про якийсь прихований відчай.

Місіс Еслінгер подивилася на