Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

Розділ 21

Ярослав

“Я готова вийти за тебе…” — досі лунало в моїх думках, немов на повторі. Навіть здалося, що моє тіло пробило легким електричним розрядом.

Мілена немов жартувала наді мною або ж я нічого не розумів… Адже несподіване зізнання дівчини неабияк спантеличило мене. Намагаючись зрозуміти, чим воно викликане,  я чомусь відразу ж подумав про її конфлікт з батьками. І це мене засмутило. Бо якщо Мілена дала свою згоду на одруження лише для того, щоб насолити їм, то я не збирався брати участь в цій грі.

Прикривши оголені груди ковдрою, дівчина сіла на ліжку і розгублено поглянула на мене. Мабуть, Мілену напружувало моє мовчання. Але мені треба трохи часу, щоб усвідомити, що відбувається. Тому я не поспішав їй що-небудь відповідати.

— То ти говорив це все несерйозно? — з легким розчаруванням запитала моя маленька, вочевидь неправильно розцінивши мою реакцію. — Яка ж я дурна…

— Ні, Мілено, ти не дурна, — я нахилився ближче, щоб пояснити їй свою позицію. — Дівчинко моя… Просто… Я не хочу, щоб це було лише на зло батькам… Мені важливо, щоб ти по-справжньому хотіла цього, розумієш?

Я намагався пояснити коханій, що одруження — це дуже важливий крок. Таке рішення має бути виваженим і йти від серця, а не керуватися мінливими емоціями. 

— Ти впевнена в тому, що сказала? — я обережно підняв дівоче підборіддя пальцями, щоб зустрітися із її прекрасними очима. 

— Так. Я щиро кохаю тебе і дійсно хотіла б стати твоєю дружиною, — відповів мій прекрасний янгол, впевнено вдивляючись мені в очі. — І моя образа на батьків тут ні до чого.

— В такому разі, я — найщасливіший хлопець у світі, — захопивши в полон солодкі вуста, я пригорнув до себе свій скарб і почувався справжнім щасливчиком долі. Адже дівчина, яку я кохав понад усе на світі, погодилася стати моєю дружиною. Хоча й пропозиція вийшла дещо нестандартною… 

Прокинувшись вранці, ми з коханою вирішили поснідати у сусідньому кафе. А потім відразу ж вирушили до ювелірного салону купувати обручку. Спинивши свій вибір на вишуканій золотій каблучці, інкрустованій різноманітними діамантами, Мілена задоволено посміхнулася. А потім ніжно поцілувала мене в щоку, анітрохи не соромлячись персоналу магазину. Залишаючи салон, дівчина світилася від радості та милувалася каблучкою, що грала на сонці яскравими барвами. І тішачись від її реакції, я теж не зміг стримати посмішку.

Далі ми з Міленою зібралися подати заяву на реєстрацію шлюбу. Тож наступною нашою зупинкою став найближчий РАЦС. Але варто було нам лише під’їхати до установи, як телефон Мілени ожив від мелодії дзвінка. Поглянувши на екран, дівчина повідомила, що телефонував її батько. Схоже, Юрій навіть через відстань відчував нашу з Міленою ідилію. І йому неодмінно треба було втрутитися та зіпсувати цей момент.

— Відповіси? — звернувся до коханої, спостерігаючи за тим, як сердито вона стискала мобільний в руці. В той час коли її батько продовжував настирливо атакувати її телефон.

У відповідь Мілена приречено кивнула і нарешті прийняла виклик, поставивши мобільний на гучний зв'язок. 

— Мілено, чому до тебе неможливо додзвонитися? З тобою все добре? — стривожено запитав Юрій, не приховуючи своєї розгубленості.

— Так. А що?

— Просто ти вже другий день не з'являєшся в офісі. Тож я подумав, що з тобою щось сталося.

— Ні. У мене все чудово. А в офіс я не приїжджала, тому що більше не хочу працювати над проєктом весільного салону.

— Це що жарт? — після відповіді доньки голос Юрія враз змінився. І від його стурбованості не залишилося й сліду, а їй на зміну прийшло роздратування.

— Ні. Жодних жартів. 

— Як це все розуміти, Мілено?! — гаркнув Юрій, вкладаючи у свою інтонацію суцільне невдоволення. — Ти вважаєш, що створення бізнесу — це гра? То хочу ним займатися, то — не хочу?!

— Не кричи на мене, — з натиском відповіла дівчина, зберігаючи на обличчі абсолютний спокій.

— Я буду кричати! Тому що, схоже, ти не розумієш скільки зусиль я доклав, щоб здійснити твою мрію. А тепер ти береш і на пів дорозі все кидаєш. Хто так робить, Мілено?

— Тату, можеш не влаштовувати цю драматичну виставу. Тому що вона не подіє. Ми ж обидвоє знаємо, що тобі плювати на мої бажання і мрії. І насправді ти робив усе це лише для того, щоб вміло підлаштовувати моє життя під твоє бачення, — впевнено карбувала дівчина кожне слово, кидаючи очима розлючені блискавки.

— Доню, я не розумію, що ти таке кажеш? — в голосі Юрія враз прослизнули нотки розгубленості, ніби його щойно впіймали на гарячому. — Звідки ти це взяла?

— Вчора я зустрічалася з Нікою. І під час нашої розмови вона розповіла мені багато цікавого. 

— Зрозуміло. І ти, як завжди, зробила неправильні висновки з почутого, — підсумував батько Мілени, важко видихнувши в трубку. — Думаю, нам треба зустрітися і поговорити. Приїжджай ввечері додому, доню.

— Якось приїду. Але на сьогодні в мене інші плани. Тож бувай, тату.

Мілена швидко скинула виклик і відразу позбулася телефону, заховавши його в сумку. А я, оцінивши напружений стан коханої, стиснув рукою її тендітну ніжку на знак підтримки. Гірко посміхнувшись, Мілена мотнула головою, ніби в такий спосіб хотіла викинути з голови усі неприємні думки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍