Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

— Ти ще не передумав зі мною одружуватися? — намагаючись сховати свій смуток в погляді, запитала моя маленька.

— Ні, — я ніжно торкнувся кісточками пальців її щоки.

— Тоді, мій любий наречений, ходімо писати заяву.

*

Відсвяткувати таку важливу для нас подію, ми з Міленою вирішили у нашому улюбленому ресторані. Тому замовивши телефоном столик, поїхали додому, щоб переодягнутися. Але щойно під’їхали до будинку, помітили припаркований автомобіль Юрія і наш настрій миттєво впав до нуля. Помітивши нас, чоловік відразу ж покинув свою автівку і впевнено пішов нам назустріч. 

— Тату? Що ти тут робиш? — спокійно поцікавилася дівчина, тримаючись поряд зі мною. 

— Як я вже казав, нам треба поговорити.

— А я тобі казала, що ми поговоримо пізніше, — впевнено відповіла Мілена, неабияк мене дивуючи. — На сьогодні у нас з Яриком є важливі плани. 

— Ваші плани почекають, — не здавався чоловік, кидаючи на нас обох розлючені погляди. 

Розуміючи, що Юрій вперто налаштований з'ясувати з донькою стосунки, я запросив його піднятися у квартиру. І хоча кохана поглянула на мене невдоволеним поглядом, я не сумнівався, що вчинив правильно. Тому що мені буде набагато спокійніше, якщо вони поговорять в моїй присутності. Адже я був впевнений, що за жодних обставин не дозволив би Юрію перейти межу у розмові з донькою.

— Мілено, як можна бути такою невдячною? Я завжди робив усе для того, щоб ти була щаслива, — переступивши поріг нашої квартири, чоловік відразу ж звернувся до дівчини із докорами. — А тепер ти ще маєш нахабність бути чимось незадоволеною? Хіба ми з мамою так тебе виховували?

— Ви з мамою виховували мене слухняною та зручною дитиною, яка завжди мала знаходитися у полі вашого зору і контролю. А я більше не хочу так жити!

— Тобто, ти хочеш бути вільною і самостійною. І відчуваєш, що доросла до цього. Я правильно тебе розумію? — сердито примруживши очі, Юрій чекав відповіді доньки.

— Так. Я бажаю самостійно приймати усі важливі рішення у своєму житті.

— Про які рішення йде мова? Розкажи конкретніше, — оманливо м'яко попросив чоловік. Але його руки, стиснуті в кулаки, видавали справжні емоції з головою.

— Ми з Ярославом вирішили одружитися, — спокійно промовила дівчина, обпершись сідницями об стіл у вітальні.

— Я ніколи цього не дозволю. І нізащо у світі не прийму цього хлопця, як твого чоловіка.

— Можеш не приймати. Мені байдуже, —  кинула Мілена байдужим тоном, ігноруючи батькове незадоволення. — Я більше не збираюся переконувати тебе ні в чому. 

— Ось як? — очі чоловіка округлилися від здивування.

Мілена мовчки схрестилася із батьком поглядами. І всім своїм виглядом показувала, що її мало хвилює його думка, а Юрія така її поведінка розлютила ще більше.

— Гаразд. В такому випадку віддай мені ключі від своєї квартири та машини, а також поверни усі банківські картки, які я тобі давав, — впевнено промовив чоловік, не приховуючи в голосі своєї переваги. — Якщо ти така доросла і самостійна, то обійдешся без моєї фінансової підтримки.

Не роздумуючи ні секунди, Мілена відкрила свою сумку і, діставши з неї усе перераховане, передала батьку. І в цей момент жоден нерв не здригнувся на її обличчі. Втім, і я спостерігав за усім з чималою цікавістю та напругою.

— А також, доню, поки ти не зміниш своє рішення, я більше не збираюся платити за твоє навчання, — не знаю, на яку саме реакцію розраховував Юрій. Але, судячи із його задоволеного вигляду, він вважав, що все робив правильно.

— Гаразд, — спокійно відповіла дівчина, продовжуючи тримати на обличчі маску байдужості.

— Мілено, коли ти награєшся у кохання і доросле життя, то в сльозах повернешся додому та благатимеш нас з мамою пробачити тобі твою нерозумну поведінку. І я не сумніваюся, що це станеться дуже швидко, — наостанок чоловік вирішив забити останній цвях у труну своїх стосунків з донькою. Ніби того, що він сказав перед цим було ще недостатньо. 

А потім залишив нашу квартиру, показово гримнувши дверима. Підійшовши до Мілени, я стиснув кохану в міцних обіймах і поцілував її у волосся.

— Як ти? — лагідно запитав, прибравши пальцями пасмо волосся, що впало на її обличчя.

— Нормально.

— Ти дуже добре трималася. Я пишаюся тобою, — промовив щиро, пригортаючи свій скарб до себе ще міцніше.

— Дякую. Це все завдяки тобі. Твоя присутність додала мені впевненості. 

— Мабуть, ти вже не хочеш йти до ресторану? — запитав, вважаючи, що батько зміг безповоротно зіпсувати настрій дівчини.

— Чому ж? — здивувало мене моє сонце. — Рано чи пізно ця розмова все одно мала відбутися. Тож хай краще зараз. І я не маю жодного наміру скасовувати наші плани через неї. 

Одягнувшись у прекрасну оксамитову сукню червоного кольору, Мілена весь вечір зводила мене з розуму своїм виглядом. Її оголені тендітні плечі манили мене. І я вже не міг дочекатися того моменту, коли ми залишимося наодинці, щоб нарешті припасти до них вустами. І, схоже, моя дівчинка теж була не проти такого розвитку подій. Тому що протягом усієї вечері Мілена зваблювала мене своїм прекрасними очима та посмішкою. І хоча наш основний десерт ми скуштували вдома, але дорогою все ж вирішили зробити коротку незаплановану зупинку в одному із темних дворів. І дозволили собі насолодитися палкими пестощами прямо в машині…