Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен

Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

81
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 140
Перейти на сторінку:
та сяюче жовте море із крайнебом удалині, огорнутим серпанком. Видершись на самісіньку вершину, я всідалася на теплу, осяяну сонцем дернину, під якою проглядалася римська дорога, в той час як навколо гасало двійко дітей, полюючи на чорниці, що де-не-де росли на узбіччі. Тут, під густою синню неба та мандруючими клубами хмар, що скидалися на стародавні галеони з напнутими вітрилами, які пливли небом до гір, я слухала чарівний шепіт могутнього пралісу, насолоджуючись життям, а про всі дивні речі згадувала, лише повернувшись до будинку, де професор Ґреґґ або сидів зачинений у кімнатчині, яка слугувала йому кабінетом, або прогулювався терасою із терпеливим та водночас несамовитим поглядом затятого мисливця.

Одного ранку, через вісім чи дев'ять днів після нашого приїзду, я визирнула у вікно, і переді мною відкрився цілком інший краєвид. Хмари опустилися вниз, накривши собою гору, що височіла на заході, південний вітер гнав дощ, що густо скроплював долину, а колись невеличкий струмочок, що стікав пагорбом біля підніжжя нашого будинку, тепер бушував, червоним потоком впадаючи в річку. Тож ми залишилися сидіти в теплі та комфорті за зачиненими дверима, і після занять зі своїми учнями я пішла до маленької їдальні, де рештки старої бібліотеки досі захаращували старовинну книжкову шафу. Я вже неодноразово заглядала на її полиці, але мені не припали до душі книжки, що там стояли. Томи з проповідями вісімнадцятого століття, старовинний підручник з ветеринарної хірургії, збірка віршів «знатних людей», «Старий і Новий Заповіти, пов'язані в історію євреїв і сусідніх країн» Хемфрі Прідо, том зі збіркою віршів Александра Поупа — це все, що залишилося, а все цікаве та цінне звідти, поза сумнівом, винесли. Однак цього разу я відчайдушно почала заново переглядати запліснявілі корінці книжок, палітурки яких були виготовлені з телячої шкіри, і, на своє щастя, натрапила на чудовий старовинний манускрипт ін-кварто, надрукований видавництвом Стефані, що містив три книжки Помпонія Мела «De Situ Orbis[48]» та інші твори давніх географів. Я достатньо знала латину, щоб зрозуміти суть написаного, і вже незабаром мене поглинула дивна мішанина реальності та вигадки: твердження, що світло сяє лише в малій частині світу, а решта простору оповита імлою, тінями та населена страшними створіннями. Поки я гортала красиво надруковані сторінки, мою увагу привернув заголовок розділу в книжці Соліна, який я прочитала вголос:

MIRA DE INTIMIS GENTIBUS LIBYAE, DE LAPIDE HEXECONTALITHO.

«Дива людей, які живуть у самому серці Лівії, і чарівний камінь, що зветься Шістдесятизначником».

Мене заінтригував цей дивний заголовок, і я продовжила читати далі:

«Gens ista avia et sécréta habitat, in montibus horrendis fœda mysteria célébrât. De hominibus nihil aliud illi præferunt quam figuram, ab humano ritu prorsus exulant, oderunt deum lucis. Stridunt potius quam loquunturl vox absona nec sine horrore auditor. Lapide quodam gloriantur, quem Hexecontalithon vocant, dicunt enim hune lapidem sexaginta notas ostendere. Cujus lapidis nomen secretum ineffabile colunt: quod Ixaxar».

«Цей народ, — почала я перекладати, — живе у віддалених і таємничих місцинах і проводить таємні обряди на диких пагорбах. З людьми у них немає нічого спільного, крім вигляду, а прості народні звичаї їм зовсім чужі. Вони ненавидять сонце і радше сичать, аніж говорять. У них неприємні голоси, що викликають страх. Вони пишаються одним каменем, який називають Шістдесятизначником, бо на ньому викарбувано шістдесят символів. І цей камінь має таємну назву, яку забороняється вимовляти простим людям — Ішакшар».

Мене розсмішила уся ця дивна нелогічна історія, яка радше нагадувала пригоди Синдбада чи інші казки «Тисячі та однієї ночі». Того самого дня, побачивши професора Ґреґґа, я розповіла йому про свою знахідку в книжковій шафі й про ті неймовірні нісенітниці, які я читала. На моє здивування, в його погляді я помітила глибоке зацікавлення.

— Насправді це дуже цікаво, — сказав він. — Мені навіть на думку не спадало звернутися до творів давніх географів, тож, мушу визнати, я багато чого випустив з уваги. За вашими словами, там є цілий уривок, чи не так? Шкода позбавляти вас розваги, та я змушений забрати у вас цю книжку.

Наступного дня професор запросив мене до свого кабінету. Він сидів за столом і у світлі, що проникало крізь віконні шибки, щось уважно розглядав через збільшувальне скло.

— Ох, міс Леллі, — почав він, — мені б ваші очі. Лупа, звісно, непогана, та її не порівняти з тією, що я залишив удома. Якщо ваша ласка, погляньте і скажіть мені, скільки символів там викарбувано?

Професор простягнув мені якийсь предмет, і я побачила ту саму чорну печатку, яку він показував мені в Лондоні. Моє серце закалатало від думки про те, що зовсім скоро я щось дізнаюся. Я взяла печатку і, піднісши її до світла, почала одним за одним перелічувати чудернацькі клиноподібні символи.

— У мене вийшло шістдесят два, — врешті мовила я.

— Шістдесят два? Дурниці, це неможливо! Ах, я зрозумів, ви порахували цей і цей, — він вказав на два знаки, які я прийняла за літери, як і решту символів. — Саме так, — продовжив професор Ґреґґ, — та це просто випадкові подряпини. Я це одразу зрозумів. Отже, все сходиться. Вельми вдячний вам, міс Леллі.

Я вже зібралась було йти, вкрай засмучена тим, що професор покликав мене лише для того, щоб я порахувала символи на чорній печатці, коли раптом згадала той уривок, який вчора прочитала.

— Але ж, професоре Ґреґґ, — вигукнула я, задихаючись, — печатка, печатка! Це камінь Hexecontalithos, про який пише Солін. Це Ішакшар.

— Так, схоже на те. Або ж це звичайний збіг обставин. У таких випадках, знаєте, ніколи не можна бути до кінця певним. Скількох учених занапастила неприскіпливість! Випадковість зіграла злий жарт не з одним із них.

Я пішла спантеличена почутим, не в змозі вхопитися за нитку Аріадни в цьому лабіринті дивних збігів. Три дні негода не відступала. За вікном то дощило, то залягав густий туман, який осідав маленькими рясними крапельками, — здавалося, що біла хмара відгородила нас від усього світу. Всі три дні професор Ґреґґ сидів у себе в кабінеті насуплений, вочевидь не бажаючи ділитися таємницями, і навіть взагалі говорити. Чути було, як він нетерпляче міряє кроками кімнату від вимушеної бездіяльності. Нарешті на четвертий день випогодилося, і за сніданком професор жваво повідомив:

— Нам не завадить додаткова допомога по дому. Потрібно найняти хлопчину п'ятнадцяти-шістнадцяти років. У служниць багато часу йде на всіляку дрібну роботу, яку хлопець виконуватиме значно

1 ... 55 56 57 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"