Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Маленькі жінки. II частина

Читати книгу - "Маленькі жінки. II частина"

144
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 90
Перейти на сторінку:
матір’ю, Мег вирішила влаштувати Джону приємний вечір. Вона замовила хорошу вечерю, привела в порядок вітальню, причепурилася сама й рано вклала дітей спати, щоб ніщо не завадило її планам. Але, до її нещастя, впертий Демі аж ніяк не хотів лягати спати, а саме в той вечір вирішив і вночі продовжити денне буйство. Бідна Мег співала й качала, розповідала казки й перепробувала всі хитрощі, щоб втихомирити сина, але намарне – великі очі ніяк не закривалися, й ще довго після того, як Дейзі – ця пухкенька грудочка добродушності – підкорилася правилам, неслухняний Демі лежав, витріщаючись на світло з таким бадьорим виразом обличчя, що годі було дивуватися.

– Демі полежить тихо, як хороший хлопчик, поки мама збігає вниз і дасть чаю бідному татові? – запитала Мег, коли внизу неголосно стукнули парадні двері й почулися добре знайомі кроки Джона, що навшпиньках прослідував до їдальні.

– Мені цай! – сказав Демі, готуючись приєднатися до бенкету.

– Ні, дорогий, але я залишу тобі печиво на сніданок, якщо ти будеш бай-бай, як Дейзі. Добре, любий?

– Та! – і Демі міцно закрив очі, показучи, що хоче швидше заснути і в такий спосіб наблизити бажаний ранок.

Скориставшись цим сприятливим моментом, Мег вислизнула, щоб із усмішкою на обличчі й блакитним бантиком у волоссі привітати чоловіка. Цей бантик завжди викликав у нього особливе захоплення, тож він одразу помітив його й сказав, приємно здивований:

– О, маленька мама, які ми сьогодні веселі! Чекаємо гостей?

– Тільки тебе, любий.

– День народження, річниця чи щось інше?

– Ні, просто я втомилася бути недбало одягненою і вбралася для різноманітності. Ти завжди приходиш до столу акуратно одягненим, яким би не був втомленим, то чому б і мені не робити те саме, коли в мене є час?

– Я роблю це з поваги до тебе, моя люба, – відповів старомодний Джон.

– Навзаєм, навзаєм, пане Брук, – засміялася Мег. Вона знову здавалася юною й гарненькою, киваючи йому над чайником.

– Чудово, зовсім як за старих часів. І все так смачно. За твоє здоров’я, мила! – і Джон пригубив чай із виглядом неабиякого захоплення, яке, втім, тривало недовго. Коли він поставив чашку, ручка дверей таємниче засмикалася й почувся нетерплячий голосок:

– Відчини двелі, я тут!

– От неслухняний хлопчик! Я ж веліла йому засинати, а він вже внизу. Простудиться ж, тупаючи по підлозі, – сказала Мег, відгукуючись на заклик через двері.

– Ланок! – оголосив Демі радісним голосом, входячи до їдальні в довгій нічній сорочці з перекинутим через руку подолом – кожен завиток на його кучерявій голові весело стирчав, коли він застрибав навколо столу, шукаючи печиво.

– Ні, ще не ранок. Ти повинен йти в ліжко й не турбувати бідну маму. Тоді вранці ти отримаєш печиво, і я поллю його цукровим сиропом.

– Я люблю тебе, талтал, – сказав хитрун, готуючись піднятися на батьківське коліно й насолодитися забороненими радощами.

Але Джон похитав головою і сказав Мег:

– Якщо ти веліла йому залишатися нагорі й спати одному, тоді змусь його це зробити, інакше він ніколи не навчиться зважати на тебе.

– Так звісно. Підемо, Демі, – і Мег повела сина, відчуваючи величезне бажання відлупцювати цю маленьку перешкоду всім її планам, що шкандибала за нею й сподівалася, що мама захоче підкупом досягти своєї мети, як тільки вони доберуться до дитячої.

І він не був розчарований, бо недалекоглядна жінка справді дала йому шматок цукру, перш ніж поклала в ліжко й заборонила подальші прогулянки до ранку.

– Та! – сказав зрадливий Демі, посмоктуючи цукор й вважаючи свою першу спробу надзвичайно вдалою.

Мег повернулася, і вечеря дуже мило тривала, коли маленький привид вийшов знову і викрив злочини матері зухвалою вимогою:

– Ще цуклу, мама.

– Так не годиться, – сказав Джон, намагаючись трохи зміцнити своє серце, щоб протистояти чарівному маленькому грішнику. – Не знати нам спокою, поки ця дитина не навчиться лягати спати вчасно. Ти надто довго робила себе його рабою. Дай йому один урок, і поклади цьому край. Поклади його в ліжко, Мег, і залиш одного.

– Він не залишиться в ліжку, він ніколи не залишається, якщо я не сиджу поруч.

– Я впораюся з ним. Демі, йди нагору і лягай у ліжко, як велить мама.

– Не піду, – відповів юний бунтівник, схопивши жадане печиво й починаючи їсти його зі спокійною зухвалістю.

– Ти не повинен так розмовляти з татом. Я віднесу тебе, якщо ти не підеш.

– Іди, не люблю талтал, – і Демі відступив під прикриття материнської спідниці.

Але навіть цей притулок виявився ненадійним: він був виданий ворогу із тихим: «Будь з ним ласкавий, Джоне», що найбільше вразило злочинця – вже якщо мама покинула його, судний день близько. Позбавлений печива, веселої гри й віднесений сильною рукою в ненависне ліжко, бідний Демі не міг втримати свій гнів і відкрито викликав тата на бій. Він брикався й верещав всю дорогу до дитячої.

Ледве його поклали в ліжко з одного боку, він скотився з іншого й кинувся до дверей, однак був ганебно схопленим за хвіст його маленької тоги й покладеним назад. І ця жвава вистава тривала, поки сили малюка не вичерпалися, й він не вдався до крику. Цією вокальною вправою зазвичай вдавалося перемогти Мег, але Джон сидів нерухомо, як кам’яна скульптура: ні вмовлянь, ні цукру, ні колискової, ні казки, навіть світло було погашене, й тільки червоний жар каміна оживляв фігуру «великого й темного», на якого Демі дивився радше з цікавістю, ніж зі страхом.

Новий порядок викликав у нього відчайдушне несприйняття, і щойно гнівні пристрасті вляглися і спогад про ніжну рабиню повернувся до полоненого деспота, він страшенно заволав: «Мама!». Жалісний плач, що пішов за шаленим ревом, вразив Мег у саме серце, і вона побігла нагору, щоб благально сказати:

– Дозволь мені залишитися з ним, Джоне. Тепер він поводитиметься добре.

– Ні, дорога, я сказав йому, що він повинен спати, як ти йому веліла. І він спатиме, навіть якщо мені доведеться залишитися тут на всю ніч.

– Але він захворіє від сліз, – спробувала заперечити Мег, дорікаючи собі за те, що залишила свого хлопчика.

– Ні, нічого не буде. Він так втомився, що скоро засне, й тоді справа зроблена: він зрозуміє, що повинен слухатись. Не втручайся, я впораюся з ним.

– Це моя дитина, і я не хочу, щоб його дух зломили жорстокістю.

– Але це й моя дитина, і я не хочу, щоб його характер зіпсували потураннями. Іди вниз, люба, й дай мені самостійно впоратися з хлопчиком.

Коли Джон говорив таким владним тоном, Мег завжди підкорялася, і їй ніколи не доводилося шкодувати про свою поступливість.

– Тільки, будь ласка, дозволь мені разочок поцілувати його.

– Звичайно. Демі, побажай мамі добраніч і дай їй піти й відпочити. Вона дбала про тебе весь день і дуже

1 ... 55 56 57 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленькі жінки. II частина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленькі жінки. II частина"