Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

Ми переглянулися з Куком. 

—  І коли ти нам збирався сказати про це? —  вигукнув я.

—  Не відчував потреби, до поки ви не знайшли кристали.

Ми повернулися до копальні де Рос і Фурі вже встигли завантажити усі платформи кристалами. Фурі вдалося заживити їх від переносного генератора для плазмового різака, і тепер у нас був потяг з платформ, які були зчеплені одна до одної і зависли над землею.

—  Можемо рушати, — промовив Рос, — решта заберемо іншим разом.

Ми повільно рухалися вузьким тунелем, обережно піднімаючись пологим схилом нагору. Наш імпровізований потяг з платформ, рухався зі швидкістю пішохода. Це не бо зна що, але він працював і справно виконувала своє завдання: тягнути наш вантаж до поверхні.

Навколо панувала гнітюча тиша, якщо не рахувати відлуння наших кроків і монотонного гудіння двигуна. Здавалося, ніби цей тунель ось-ось обвалиться, а можливо це лише прояв моєї уяви.

Раптом я зупинився. Щось змінилося. Невловима хвиля пройшла тунелем, ніби він випустив якийсь подих.

—  Фурі, праворуч! Швидко! — крикнув я, відчуваючи, як серце пульсує в грудях.

Вона навіть не запитала, чому, просто рвучко повернула платформу вбік. Всього через секунду туди, де ми щойно були, з гуркотом обрушився масивний уламок породи. Його розміри були такі, що він би без проблем розчавив нас і платформу, якби ми затрималися там хоч на мить.

—  Що це було? — запитала Фурі, важко дихаючи.

Я подивився вгору, і холодок пробіг по спині. Стеля тунелю була пошкодженою, ніби щось пробилося крізь неї. Але найгірше було попереду: у тіні я помітив рух.

— Усі! Прожектори в гору!

Світло від наших ліхтарів прорізало пітьму, і ми побачили це.

Величезна конструкція завдовжки не менше п’яти метрів. Її форма нагадувала змію, проте замість лускатої шкіри вона мала блискучий металевий корпус. На її голові виднілося шість пульсуючих червоних очей, які ніби свердлили нас поглядами. З боків були чотири маніпулятори, схожі на гострі клешні, а з пащі стирчав плазмовий різак, який випромінював зловісне червоне світло.

Змія рухалась швидко, спускаючись по стіні, мов хижак, що готується до нападу.

Рос відреагував миттєво, піднявши свою плазмову гвинтівку й відкривши вогонь. Ланцюг пострілів пронизав тунель, але... це було марно. У місцях влучення плазми залишалися лише чорні плями, які швидко зникали, ніби змія відновлювала свій корпус.

—  Лайно! Вона невразлива до плазми! — закричав Рос, відступаючи назад.

Ми мали всього кілька секунд до зіткнення. Усе відбувалося на інстинктах. Я побіг прямо на змію, витягнувши з за пояса ритуальний спис теріанців. Це була моя остання надія.

Спис розгорнувся в повітрі, і я зі всієї сили наче биткою, вдарив її прямо в голову, застосовуючи кінетичний удар. Удар був неймовірно потужним. Змію відкинуло вбік, і вона врізалася в стіну, пробивши в ній отвір завглибшки в метр. Гуркіт рознісся тунелем, а уламки каміння засипали підлогу.

На мить запанувала тиша. Я стояв, стискаючи спис, вдивляючись у темряву. Сердце билося так, що, здавалося, от-от вирветься з грудей.

—  Гарна робота, Ден, —   промовила Фурі, намагаючись підбадьорити мене.

—  Занадто гарна, щоб це було кінцем, —  буркнув я, дивлячись у той самий отвір. І, звісно, я мав рацію.

З отвору почулося наче шипіння, а за ним — гучний скрегіт, схожий на звук розриву металу.

Змія виповзла, але вже не так спритно. В неї світилося лише одне око, а в місці удару не було плазмового різака, лише розірваний метал, через який виднілися механічні нутрощі робота. Рос вистрілив у пробоїну, і плазма вибухнула десь всередині змії. Та завмерла наче статуя і її останнє око згасло.

Проте —  це не був кінець. 

—  Це що — підкріплення? — перепитав Кук, вдивляючись у темряву.

Тінь у тунелі ворушилася. У світлі прожекторів ми побачили дві нові змії, які спускалися зі стелі. Їхні очі здавалося світилися яскравіше, ніж у першої, а маніпулятори рухалися швидше й точніше.

—  Ще двоє, —  сказав Рос, заряджаючи гвинтівку.  —  Прекрасно. Просто прекрасно.

Я швидко оцінив ситуацію. Платформа з основним кристалом і елементами живлення, залишалася вразливою. Якщо ці створіння дістануться до неї, ми втратимо єдину надію вивезти все звідси.

—  Рос і Кук, відволікайте їх увагу! Фурі, приготуй гранати. Я візьму на себе ближній бій.

Перша зі змій уже була біля платформи, її маніпулятори потягнулися до кристала. Фурі кинула плазмову гранату, але змія ухилилася, майже не втрачаючи швидкості.

Я кинувся вперед, щоб заблокувати їй доступ. Концентруючись на свої нові здібності, я бачив, як потоки енергії в її корпусі виходили з однієї точки. Зібравши всі сили, я вдарив списом прямо в цей вузол.

Спис пронизив метал, змія завмерла на мить, її червоні очі згасли, а потім вона повалилася на бік, наче мертвий хижак.

Другу змію взялися відволікати Рос і Кук. Вона кружляла навколо них, маневруючи між пострілами й граючи в небезпечну гру.

Фурі кинула подвійну плазмову гранату прямо їй під хвіст. Вибух струсонув тунель, і змію відкинуло на кілька метрів. Рос скористався моментом і зробив кілька влучних пострілів, які пошкодили її око. Я не дав їй оговтатися: підбіг і вдарив списом у точку, яку відчував як "вузол енергії". Змія завмерла, а потім її корпус оповився іскрами й димом.

Запанувала тиша, лише відлуння вибуху ще гуляло тунелем. Ми стояли, задихані й напружені, вдивляючись у залишки металевих монстрів.

—  Сподіваюся, це були всі, —  промовив Рос.

—  Не впевнений, — сказав я. —  Але нам потрібно рухатися далі. Кристал цілий, але тунелі стають небезпечними з кожною хвилиною.