Читати книгу - "#Галябезголови"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Юліє Володимирівно?! — здивовано вигукнула Лисиця. Видихнула з полегшенням, увімкнула світло.
Тьома відступив на крок, ошелешено роздивлявся непроханих гостей.
— Що відбувається? — буркнув.
Пані Жадкіна примружила очі, кинула на майбутнього психолога гидливий погляд, перевела його на майже голу масажистку.
— Що ти тут робиш, Лисице?!
Женя знизала плечима: мовляв, а ви не розумієте?!
— У мене тут — особисте життя протікає. А ви…
— А ми не тебе тут шукали! — полковник уп’явся у Женю недобрим поглядом. — Затулила пельку і пішла звідси!
— Куди?! — Лисиця роздратувалася. Задкувала до спальні, кидала на Тьому благальні погляди.
Тьома почервонів, щоби хоч цим привернути до себе увагу! Бо — казна-що! Оці двійко увірвалися до його квартири посеред ночі і при цьому уваги на нього геть не звертають. А Тьома хіба схожий на меблі?!
— Так! Шановні! — завів. — У цьому домі я хазяїн! І мені вирішувати, хто з нього піде, а хто тут залишиться! Тому знаєте, що я думаю…
Полковнику Жадкіну не довелося навіть руку підіймати, аби жестом зупинити Тьому. Лиш глянув на нього — майбутній психолог і заткнувся.
— Юлю, вижени шалаву! І чекай мене біля автівки! — полковник віддавав накази, йшов на Тьому. — А я поки витрясу душу з чоловіка Галини Чорнобай! Ти ж — чоловік Галини? Я правильно викладаю факти? Чому ти мовчиш, «хазяїн цьому дому»?!
— Благаю! Не вбивайте мене! — істерично прошепотів Тьома, коли пані Жадкіна вхопила першу-ліпшу жіночу одежину, яку побачила, жбурнула Жені (вдягайся!), вивела її з квартири і хлопець залишився наодинці з моторошним чудовиськом, яке звалося полковником Жадкіним.
На відміну від Артема Чорнобая, якому до психології було, як до Місяця рачки, полковник Жадкін трохи розумівся на людських характерах. «Не вбивайте мене!» Усміхнувся подумки: скільки разів він чув ці слова! Включився у гру.
— А яка від тебе користь? Ти ж нічого не знаєш про свою дружину! Галя тобі взагалі ще дружина?
— Дружина! І я багато чого знаю! Про Галю!
— Добре. Тоді дай відповідь лише на одне моє запитання.
— Звичайно! Питайте! Я все скажу!
— Де зараз твоя дружина?!
Тьома заметушився.
— Розумієте… Я вигнав Галю. Вона хвора хвойда! І хай котиться! Не маю жодного уявлення, куди вона подалася.
— Подзвони їй!
— Її мобільний тут залишився.
— Красава!
— Вибачте! Я ж не знав, що Галя може бути цікава нашій поліції. Тобто я знав…
— Що ти знав?
— Про чутки… Що поліція розслідує пограбування. І Галя може бути до нього причетна.
— А сам як думаєш? Причетна?
— Не думаю! Чесно! Можна я не думатиму, а краще знайду Галю і поставлю їй це просте запитання! Присягаюся своїм життям! Мені вона не збреше!
— Чому?
— Вона любить мене так, наче їй башту відірвало.
— І як ти її запитаєш про пограбування? Давай! Продемонструй мені!
— Скажу: «Галю! За тиждень мене вб’ють, і врятувати мене можеш тільки ти…»
Полковник завмер, зміряв Тьому Чорнобая оцінюючим прискіпливим поглядом.
— А ти, суко, дивлюся, фахівець натискати на больові точки?!
— Дякую!
— Серйозно? Думаєш, проблеми вичерпані?
— Хіба ні? — Тьома відступив від Жадкіна, дивився на нього зацьковано.
— По-перше, «хазяїн дому», ти сам собі дедлайн встановив! Тиждень? Хай так і буде! У тебе є час до двадцять п’ятого березня включно, аби знайти Галю і вивідати все, що їй відомо про кейс, який викрали біля «Белли».
— А якщо я не встигну знайти Галю за тиждень?
— Вирок ти теж сам собі оголосив, — відповів полковник. — Кажеш, за тиждень уб’ють тебе? Та не питання!
…Жадкіни давно вимелися, ранок промацував можливість розбавити нічну чорноту обнадійливим сонячним промінням, разом із першими маршрутками до квартири на Березняках повернулася ошелешена Женя Лисиця, яку пані Жадкіна посеред ночі завезла до «Белли» і покинула біля салону.
— Це вам, Євгеніє Вікторівно, покарання за те, що не відповідаєте на мої телефонні дзвінки! — сказала.
Масажистці до біса сильно хотілося послати Юльку під три чорти і навіть набагато далі, та руки зв’язані: у пазурах Жадкіних лишався коханий мужчина Жені Лисиці, а своїм мужчиною Женя ризикувати не хотіла. Промовчала. Пішки дибала на лівий берег столиці, цікавість додавала сил, бо тільки одне масажистку муляло: що ж так сильно Жадкіни хотіли дізнатися від Артема, аж про сон забули?
— Точно про Галю питали, — припустила.
На ранок дісталася Березняків. Знайшла коханого на кухні: сидів біля столу, виглядав таким же задумливим, як «мислитель» Родена.
— Артеме, зай! Так хвилювалася за тебе! Ти як?
— А ти як думаєш? — напустив туману Тьома.
Попросив чаю, і до чаю чогось поживного. І весь час, поки Женька Лисиця крутилася на кухні, готуючи сніданок, дивився повз неї у вікно, та бачив не свіжий і вологий весняний пейзаж, а сріблястий алюмінієвий кейс, схожий на кіношний дистанційний пульт управління найсучаснішою зброєю. «Невже усе це правда?» — думав, згадуючи, як пузатий полковник уночі тицьнув пальцем йому у груди.
— І останнє, Чорнобай! — сказав. — Шукай свою дружину швидко, але по-тихому! Не треба привертати до процесу уваги! Ти мене почув? Тобі буде житися простіше… Ні! Тобі просто житиметься, якщо ти нікому не розпатякаєш і про нашу розмову!
— Присягаюся! Мені не треба повторювати двічі!
— Тоді чекаю від тебе добрих новин, — полковник пішов до дверей.
Тьома в’ївся поглядом у спину Жадкіна.
— Перепрошую! Одне запитання!
Жадкін зупинився. Повільно повернувся до Тьоми.
— А що у кейсі? — спитав Тьома і сам вразився власній нахабності. — Прошу зрозуміти мене правильно. Я дізнаюся від Галі більше, якщо розумітиму, про що саме питаю.
— У кейсі вісімсот тисяч.
— Гривень? — Тьомі здалося: голос його пропав, нема голосу, провалився у море грошей так глибоко, що полковник його і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «#Галябезголови», після закриття браузера.