Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

Чому ж тепер Реймонд захотів стати моїм другом? Можливо, він також був самотнім. Можливо, йому було шкода мене. Можливо — і це неймовірно, але, гадаю, що цілком можливо, — я йому подобалася. Хто знає? Я обернулася до нього, хотіла дізнатися причину, хотіла сказати йому, наскільки щасливою я почуваюся від того, що нарешті знайшла друга, але його голова впала на груди, і щелепа відвисла. Попри це, він доволі швидко повернувся до життя.

— Я не сплю, — сказав він, — лише… дав очам трохи відпочити. Сьогодні видався напружений день.

— Так і є, — сказала я. Я взула туфлі й запитала, чи не міг би він викликати мені таксі. Я з жахом зрозуміла, що вже майже дев’ята вечора, і тривожно визирнула з вікна крізь фіранки. Надворі вже було темно. Хоча в таксі має бути безпечно. Усіх таксистів має перевіряти поліція, хіба не так?

Реймонд спустився зі мною до виходу з будівлі і відчинив переді мною дверцята таксі.

— Безпечно тобі дістатися додому, Елеанор, — сказав він. — Гарних вихідних. Побачимось у понеділок.

— До понеділка, Реймонде, — промовила я, а потім махала йому рукою крізь вікно, доки таксі не повернуло за ріг будинку і Реймонд не зник з поля мого зору.

24

@johnnieLrocks

Прощальний виступ «Піонерів-пілігримів»! Закінчилось ударом, а не ниттям.

Деталі згодом.

#dontmissit #gigofthecentury #ditchingthedeadwood

Цього разу все мало скластися ідеально. Я побачила його твіт, а потім, лише за кілька годин, мій погляд упав на невеликий плакат у вікні музичної крамниці неподалік офісу. Його вродливе обличчя зупинило мої міркування. Два тижні часу. Вечір вівторка. Ідеально. Рука долі знову зрушила нас, як ті шахові фігури. У полі мого зору опинився король.

Пам’ятаючи про помилку, якої я припустилася в «Каттінгз», я запам’ятала назву місця проведення заходу, тому після повернення додому планувала замовити два квитки через їхній веб-сайт, другий про всяк випадок, якщо я загублю перший. Або ж віддам Реймонду, щоб він пішов зі мною, хоча, якщо поміркувати, це не дуже хороша ідея. Не хочу, щоб він мене обмежував. Виявилося, що купувати два квитки було зовсім необов’язково, адже їх можна буде забрати особисто перед концертом, однак про це я дізналася вже після того, як завершилася транзакція. Неважливо.

Пообідавши в «Еркерс», я взяла олівець і записник, щоб зробити список усього, що треба зробити для підготовки. Найважливіша річ, після придбання квитків, — переконатися, що все мине добре, без прикрих несподіванок. Принаймні тут Реймонд може стати мені в пригоді. Ми могли б піти разом на якийсь інший концерт, можливо, завтра чи післязавтра, це дало б мені можливість зрозуміти, що робити під час майбутньої зустрічі з долею.

Перевіривши, що на завтрашній концерт все ще є квитки, я написала електронного листа:

Любий Реймонде, чи не хочеш ти скласти мені компанію завтра ввечері в клубі «Смердючий Дені»? Е.

Відповідь надійшла миттєво:

Хто грає?

Що, заради всіх святих, це могло означати? Якби це мало для нього таке значення, хіба він не заґуґлив би інформацію?

Я відповіла:

«Агенти божевілля».

Спливло кілька хвилин.

Хай йому грець, Елеанор. Не знав, що тобі таке подобається. Чесно кажучи, це не зовсім моє, але я піду з тобою. Купу років не був на концертах. Квитки маєш?

Чому, ну чому він не може писати нормальними повними реченнями?

Так. Побачимося на місці о сьомій вечора. Е.

До кінця цієї переписки я вже майже звикла до його безграмотного способу спілкування. Це добре й погано, дивовижно, як людям вдається терпіти практично будь-що, якщо їм це потрібно.

Наступного вечора Реймонд запізнився, як зазвичай. Він мав дивакуватий вигляд — чорна толстовка з капюшоном, одягнена під джинсову куртку. На толстовці був намальований череп.

— Хотів виглядати відповідно, — сказав він, широко усміхаючись, коли стояв біля дверей позаду мене. Некультурні, неохайні люди обох статей сиділи навколо в непроглядній темряві, а музика, яку було чутно зі стереосистеми, була невиправдано гучною й невимовно жахливою.

Ми спустилися сходами до місця виступу, де вже юрмились люди. Оскільки я стояла в очікуванні Реймонда у дверях, то помітила процесію смішних молодих людей, які входили в приміщення, — з’ясувалося, вони теж на концерт. Ми були оточені чорним — чорний одяг, чорне волосся, голови з ірокезами й голені голови. Чорний макіяж як на чоловіках, так і на жінках, нанесений так, що Боббі Браун навіть не снилось. Також тут скрізь були шипи — у волоссі, на прикрасах, навіть на рюкзаках. Практично ні в кого не було нормального взуття. Мені вони нагадували якісь маскарадні черевики. Реймонд повернувся з бару з пластиковим стаканчиком пива і чимось світлішим для мене. Хоча я його про це не просила.

— Сидр? — закричала я, намагаючись перекричати гуркіт. — Але, Реймонде, я не п’ю сидр.

— А ти думаєш, що таке «Магнерс», дурненька, — промовив він, обережно штурхаючи мене ліктем.

Я неохоче відсьорбнула трохи — не так смачно, як «Магнерс», але що вдієш. Тут було занадто гучно, щоб розмовляти, тому я вирішила роздивитися приміщення. Сцена була маленькою та вивищувалася лише на метр чи трохи більше від підлоги. Коли я повернуся сюди, припускаю, що Джонні Ломонд буде стояти попереду і в центрі, він зможе легко мене побачити, навіть якщо під тиском натовпу я буду змушена відійти трохи назад. Мабуть, амурові іноді потрібний легкий поштовх.

Аудиторія почала видавати тваринні звуки й кинулась уперед. Ми залишилися стояти на місці — музиканти на сцені вже почали грати. Я затулила вуха руками, не вірячи в те, що чую. Без перебільшення ці звуки можна описати як пекельну какофонію. Що, хай йому грець, що не так з цими людьми? «Вокаліст» переходив від скріма до ґроулінгу.

Не в змозі це терпіти, я побігла нагору, поспішаючи опинитися назовні, задихаючись і трясучи головою, як собака, намагаючись позбутися жахливих звуків, які засіли в моїй голові. Реймонд вийшов одразу за мною.

— Щось трапилося, Елеанор? — запитав він занепокоєно. — Усе гаразд?

Я змахнула сльози з обличчя.

— Це була не музика, це… я навіть не знаю. Жахіття, Реймонде! Страшне жахіття!

Реймонд почав сміятися, і його сміх линув з живота (на щастя, він для цього був добре підготований), а потім він зігнувся, щоб відновити дихання.

— Ох, Елеанор! — сказав він, задихаючись. — Я знав, що ти не фанатка ґрайндкору! Чим, у біса, ти взагалі думала? — Він знов почав хихотіти.

— Я