Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

Об’єктами збиральництва в Криму були дика пшениця-однозернянка, ячмінь, овес, егілопс, фісташки, глід, яблука, жолуді. Без сумніву, дикоростучі злаки, ягоди, плоди і жолуді відігравали важливу роль у раціоні неолітичних мешканців України.

Рис. 41. Знаряддя обробки шкіри:

1 —6 — крем’яні скребачки; 7 — крем’яна та 8 — кістяна проколки. Неоліт.

За доби неоліту широкого розвитку набувають ткацтво та плетіння. Про ткацтво свідчать знахідки глиняних прясел, хоча, за етнографічними даними, використання веретена можливе і без них. Прясла найчастіше робили із стінок розбитих горщиків. Матеріалами для виготовлення тканин слугували волокна дикоростучих рослин: крапиви, коноплі, льону, а також вовна дрібної рогатої худоби. Для виготовлення одягу використовувалися також шкіри тварин. Їх обробляли за допомогою крем’яних скребачок. Основна частина дніпро-донецького населення, а також буго-дністровське, степове кримське та раннє азово-дніпровське виготовляли підокруглі та овальні скребачки з відщепів. Кінцеві скребла з пластин та пластинчастих відщепів використовували носії культур мальованої, лінійно-стрічкової та ямково-гребінцевої кераміки, а також керешське, нижньодонське, пізнє азово-дніпровське населення та ранньонеолітичні дніпро-донецькі мешканці Київщини. Отвори робили за допомогою кам’яних та кістяних проколок, шил.

Рис. 42. Знаряддя для обробки деревини:

1, 2 — сокири; 8 — свердло; 4, 5 — тесла; 6 — долото. Неоліт.

Велику роль у господарстві неолітичного населення України відігравало виготовлення знарядь праці та зброї. Сировиною передусім слугували кремінь та кварцит, хоча останній дещо рідше. У Закарпатті та прилеглих районах широко використовували обсидіан, менше — кремінь та димчастий опал. Знаряддя праці виготовляли безпосередньо на поселеннях, часто у спеціально відведених для цього місцях. Заготовками для знарядь були здебільшого пластини. Лише дніпро-донецьке населення для виготовлення знарядь використовувало переважно відщепи.

Значного розвитку за період неоліту отримало виробництво знарядь деревообробки, що було викликано вимогами житлобудівництва, виготовленням човнів, розчищенням ділянок, придатних до землеробства. Двобічно оббиті крем’яні сокири використовували дніпро-донецькі мешканці Житомирщини та Донеччини, а також носії культури ямково-гребінцевої кераміки. Важливе значення для удосконалення знарядь деревообробки за доби неоліту мало широке розповсюдження часткової або повної шліфовки виробів. За її допомогою знімалася шерехатість та вирівнювалася поверхня знарядь. Рівні, гладкі робочі поверхні знижували тертя об предмет, що оброблявся, і тим самим прискорювався процес обробки та збільшувалась ефективність самих знарядь. Крем’яні сокири з підшліфованим лезом виготовляло населення маріупольської області та під його впливом — носії пізньої буго-дністровської культури. Сланцеві шліфовані сокири, тесла та долота були у вжитку у населення культури кереш, мальованої та лінійно-стрічкової керамік, азово-дніпровської та нижньодонської і сурської культур. Носії лизогубівської культури виготовляли сокири та тесла з кварциту, тесла із кістки. Останні використовувались і дніпро-донецьким населенням Черкащини. З рогу оленя та ікол кабана виготовлялися долота і тесла буго-дністровського населення.

Сурські мешканці Надпоріжжя застосовували для створення човнів-довбень своєрідні диски з гнейсу та інших кристалічних порід каменю. Вони ж широко використовували маленькі стамески з крем’яних відщепів та нуклеподібних уламків. Як скобелі по дереву розглядаються вкладені кукрекського типу, відомі у буго-дністровського та кримського населення, а також у сурських мешканців степового Подніпров’я.

Одним із найважливіших досягнень неолітичної доби є розповсюдження глиняного посуду. Кераміка уможливила удосконалення способів виготовлення та зберігання їжі. Важливу роль вона відігравала і в культовій сфері. Виробництво кераміки було складним процесом. Починалось воно з підготовки глини, до якої доливали воду та й залишали для визрівання. Внаслідок тривалого вилежування глина поступово розщеплювалася під впливом води та температурних коливань, у ній відбувалися переорієнтація та укладання часток. Пізніше глину подрібнювали, очищали від природних органічних та неорганічних домішок. Після цієї обробки її розминали руками або ногами, додаючи наприкінці різні знежирювачі: пісок, товчену черепашку, шамот, полову. Домішки зменшували повітряну усадку при сушінні та обпалюванні, змінювали вологопроникність виробу. Кожен із вказаних знежирювачів має свої властивості. Наприклад, додавання у глину піску, що широко використовувалося практично усіма неолітичними мешканцями України, підвищувало міцність виробу при просушуванні та обпалюванні, а також його термостійкість у побутовому використанні.

Посуд ліпили різними способами, однак найбільше був розповсюджений стрічковий наліп, коли на сформованому дні по колу нарощували стрічками глини стінки. Надавши посудині необхідну форму, вирівнювали та загладжували її поверхню. Для цього використовувалися кістяні лощила, гребінцеві штампи, жмути трави. Потім на зовнішню, а інколи на внутрішню поверхню наносився орнамент. За доби неоліту переважала поглиблена орнаментація, рідше траплялися розпис фарбою та рельєфний орнамент. Кераміку тоді обпалювали здебільшого на вогнищах, і лише у населення культури розписної кераміки зафіксовано існування спеціальних печей для її обпалювання.

Глиняний посуд за доби неоліту ліпився на кожному стаціонарному поселенні та зрідка лише слугував засобом обміну. Його виготовляли у традиціях, характерних для конкретної етнічної групи, відбиваючи в орнаментації символіку, пов’язану з ідеологічними уявленнями та родоплемінними знаками. Запозичення окремих елементів гончарних традицій за доби неоліту відбувалося тільки внаслідок тісних контактів давнього населення, що відображалося насамперед у змішаному шлюбі. Ці обставини роблять кераміку найважливішим джерелом вивчення як етнокультурної ситуації, так і ідеологічних уявлень неолітичних мешканців України.

Наприкінці VI — на початку V тис. до н. е. виготовлення кераміки в Україні було найрозвинутіше у керешського населення Закарпаття. Ними використовувалася технологія виготовлення глиняного посуду, деякою мірою близька тій, яку пізніше використовували й носії культур мальованої та лінійно-стрічкової керамік. Ці групи населення додавали як знежирювачі до глини пісок, шамот, полову, роблячи посуд двох видів: кухонний та столовий. Кухонна кераміка використовувалася здебільшого для приготування їжі і концентрувалася біля вогнищ. Це банки, миски, сковорідки, друшляки, що мали завше шерехату зовнішню поверхню та слабкий випал. Кухонний посуд іноді прикрашали валиками, наліпами або вдавленнями.

Мабуть, ширше у побуті використовувалася численна та прискіпливо виготовлена столова кераміка. Її робили з добре відмуленої глини з незначними домішками, старанно згладжуючи тонкі стінки. Населення культури мальованої кераміки вкривало посуд шаром ангобу, який надавав зовнішній поверхні червонувато-коричневого або рожевого кольору. При ангобуванні ще не обпалену посудину обливають або занурюють у дуже розведений розчин добре розмеленої глини, чужорідної стосовно глини самої посудини. Ангоб змінює колір кераміки, робить стінки посудини менш вологопроникними, додає гладенькій поверхні ще більшої гладкості та створює чудовий ґрунт для розпису.

Рис. 43. Кухонний посуд культур лінійно-стрічкової кераміки (1) та Криш (2). Неоліт.

Рис. 44. Столовий посуд культур лінійно-стрічкової (1) та мальованої керамік (2, 3). Неоліт.

Столовий посуд звичайно багато орнаментувався. Керешське населення прикрашало його насічками, пальцевими защипами, наліпами та рідше — розписувало чорною фарбою. Чорним, темночервоним