Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

лише велику рогату худобу і свиней. Такий склад череди протягом майже всього існування дністровського варіанта буго-дністровської культури, можливо, був зумовлений особливостями річкової долини Дністра, де клімат пом’якшувався і періодична його посушливість незначно погіршувала пасовиська. Для випасу свійської свині були придатні галявини у дубових лісах, які, на думку фахівців, були широко розповсюджені у неолітичний час на півдні дністровського лісостепу.

Нечисленних свійських тварин розводило дніпро-донецьке населення. Безсумнівно, важливу роль у їхньому житті відігравав собака, що допомагав людині під час мисливства — основного заняття цього населення. У південних районах лісостепу у безпосередньому сусідстві з носіями азово-дніпровської культури відмічаються більші, ніж на останніх територіях, кількість та різновидність свійських тварин. Для раннього скотарства, що представлене у дніпро-донецьких матеріалах, фіксується саме утримання невеликої кількості худоби з мінімальним доглядом за нею. Утримували її на вільному пасовиську, однак умови українського лісостепу вимагали заготівлі кормів на зиму.

Мисливство займало чільне місце в житті основної частини неолітичного населення України. За доби неоліту люди удосконалювали методи мисливства та зберігання їжі. Освоєння плетіння дало можливість їм робити тенети та сильця, будувати пастки та капкани. У лісостепу мисливці могли використовувати насторожуючі луки, у степу — колективні форми мисливства з загоном тварин до урвищ, балок або до відгороджених плотом ділянок. Отримане під час полювання м’ясо могло бути засушеним або закопченим для тривалого зберігання. Найбільшу роль мисливство відігравало у житті населення дніпро-донецької області та ямково-гребінцевої культури, що займали лісостепові райони України. Здобування диких тварин та птахів забезпечувало основний раціон цього населення. Носії культури ямково-гребінцевої кераміки полювали на кабанів, благородного оленя, менше — на ведмедя, козулю, видру. Головними об’єктами полювання у дніпро-донецького населення були козуля, кабан, благородний олень. Мисливство забезпечувало і основну частину їжі буго-дністровського населення, яке спеціалізувалося на полюванні на благородного оленя, козулю, дещо рідше — на кабана. Благородний олень та кабан були переважними об’єктами полювання також у неолітичних племен Закарпаття. Носії культури лінійно-стрічкової кераміки полювали і на тура.

У азово-дніпровського та нижньодонського населення мисливство відійшло на другий план у забезпеченні м’ясною їжею, та все ж таки відігравало значну роль, у тому числі поставляючи хутро, шкіри та ріг. У південних районах степу у маріупольського та сурського населення основними об’єктами полювання були зубри, дикі коні, сайгаки, менше — кабан, тур, благородний олень, кулан. Як визначив О. П. Журавльов, у басейні р. Молочна сурське та азово-дніпровське населення добувало гідрунтинового осла, що з’являвся на цій території із степового Криму у V — першій половині IV тис. до н. е. Неолітичні мешканці Надпоріжжя полювали насамперед на благородного оленя, дикого тура, диких коней, кабана, іноді на лисиць, куланів, зайців. У Криму місцеве населення та прибулі племена спеціалізувалися на добуванні оленя, кабана та козулі.

Основними знаряддями полювання неолітичних мешканців України були лук та стріли. Наконечники стріл у більшої частини населення були крем’яні або обсидіанові, у формі трапецій (рис. 38, 1). Крем’яні сегменти як наконечники використовували сурські, дніпро-донецькі та гірськокримські мешканці. Своєрідні наконечники у вигляді асиметричних ромбів розповсюдилися в останній чверті V тис. до н. е. у буго-дністровського населення та під його впливом з’явилися на Черкащині, у середовищі києво-черкаського населення. Останнє тоді саме почало використовувати і підтрикутні вістря стріл, зроблені з підщепів, часто за допомогою двосторонньої обробки (рис. 38, 3).

Рис. 38. Знаряддя неолітичних мисливців:

1—3, 8 — стріли; 4 — спис; 5, 6 — дротики; 7 — вістря списа. Кремінь, кістка, дерево.

Наконечниками на платівках оснащувалися стріли населення культур мальованої кераміки, сурської та культур дніпро-донецької області (рис. 38, 2). Нижньодонське, сурське та населення культури ямково-гребінцевої кераміки виготовляло наконечники стріл із кістки (рис. 38, 8). Їхні притуплені екземпляри використовувалися передусім для полювання на невеликих хутрових звірів, без псування хутра.

Судячи з наявних матеріалів, у V тис. до н. е. досить рідко полювали за допомогою списів та дротиків. Їхні наконечники у носіїв культур кереш та мальованої кераміки були з ретушованих платівок. Буго-дністровське та ямково-гребінцеве населення оснащувало свою зброю наконечниками з кістки. Носії культур ямково-гребінцевої кераміки, сурської та дніпро-донецької областей використовували складні наконечники списів та дротиків, у кісткову основу яких закріплювалися крем’яні вкладені (рис. 38, 5, 6).

Наприкінці V тис. до н. е. у нижньодонського та азово-дніпровського населення з’явились двобічно оброблені крем’яні наконечники, запозичені пізніше буго-дністровськими та, мабуть, дніпро-донецькими мешканцями (рис. 38, 4, 8). Подібні наконечники широко використовувалися протягом IV тис. до н. е., у тому числі й носіями культури ямково-гребінцевої кераміки.

Білування тварин здійснювали за допомогою ножів та різаків із крем’яних або обсидіанових платівок та відщепів (рис. 39). Для цього останні використовувались як без вторинної обробки, так і підправлені пригострюючою ретушшю. Більшої довершеності у виготовленні великих ножів на платівках досягло населення маріупольської області. Їхні вироби були близько 10 см завдовжки та мали симетричні виїмки у нижній частині для кріплення руків’я.

Рис. 39. Неолітичні ножі. Кремінь, кістка, ріг, деревина.

Рибальство. За доби неоліту удосконалювалися засоби лову риби. За допомогою вудок з кістяними гачками її ловили носії буго-дністровської, сурської та азово-дніпровеької культур. Населення з ямково-гребінцевою керамікою використовувало гарпуни. Про рибальство з тенетами свідчать знахідки грузил на поселеннях нижньодонської, сурської, керешської культур, а також культур дніпро-донецької області, мальованої та ямково-гребінцевої керамік. Можна припустити за доби неоліту також лучення риби з човнів.

Значну роль рибальства у житті сурського та буго-дністровського населення підтверджує розміщення їхніх поселень у районах порогів, зручних для лову риби. Кістки риб знайдено на багатьох неолітичний пам’ятках, а зуби карпових, що слугували прикрасами поховального одягу, є майже на всіх могильниках Подніпров’я та Приазов’я. Неолітичні мешканці України добували переважно вирезубів, карпів, щук та сомів. Довжина щук сягала 80 см, вирезубів — 50 см, сомів — 180 см. Сурське, азово-дніпровське та Дніпро-донецьке населення вживало у їжу також черепах, панцирі яких використовувались потім іноді як поховальний інвентар.

Рис. 40. Знаряддя рибальства. Кістяні (1—6) та кам’яне грузила (7); 8 — зображення на пісковиковій брилі Кам’яної могили риби осетрового виду, що запливає у сіті. Інтерпретація В. М. Гладиліна.

Вагомий внесок у різноріддя їжі робило збиральництво. Практично всі неолітичні мешканці України їли річкових молюсків, про що свідчить велика кількість черепашок, розбитих на поселеннях. Вони заповнювали ями для покидьків або складались у купи. Жителі Криму збирали також молюсків Helix. Їх можна було варити у горщиках або засмажувати в особливих пекарських ямах