Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"

й сидить. А дурень усе лежав на печі; далі як схопиться, як ухватить вірьовку — давай налигувати Параску. Та кричить, опинається, а він:

— Чого ти, дурна? Ходім, я їсти дам.

Повів її в хлівець, положив сіна і хлівець зачинив, а лошатко повів у хату. Привів. Усипав у мисочку сметани, поламав паляницю і давай сажати лошатко за стіл. Лошатко дриґа ногами, головою маха, а він його вговорює:

— Чого ти, дурне, пручаєшся? Сідай, їж, воно добре.

Та й товче його мордою в сметану. Та лошатко як вирветься, вибило вікна, далі як плигне через стіл, миску розбило, стіл перекинуло.

— Ні, ти катовий лошак! От дурний, не схотів сметани.

Поліз на піч та й співа. А Параска тим часом якось відчинила дверці і втекла з хлівця. Прийшла жінка.

— А що, давав лошаткові їсти?

— Давав сметани, так воно не схотіло та ще, бач, і вікна побило, й мисочку розбило.

— А Боже! Що мені з тобою робити? Де ж таки ти чув, щоб лошатам давали сметану?

— Та ти ж сама казала.

— Я тобі веліла, щоб ти Парасці дав сметани, а лошакові сіна.

— А я Парасці давав сіна, так вона аж кричить, та не хоче. Зачинив було в хлівець — отже, мабуть, утекла.

— Дурний, дурний! От лиха мені година з тобою.

Діждали заговин. Усі люди ідуть в гості до родичів, і дурень із жінкою до батька. Засиділись там та й припізнились, їх зоставили ночувати. Полягали спати. Дурень — чи спав, чи й ні — будить жінку:

— Жінко, жінко! Я їсти хочу!

— Та хіба ж ти давно вечеряв? Устань же, — каже, — та пошукай — отам на печі була макітра з варениками, що од вечері остались.

Він поліз. Лапкався там, лапкався — знайшов макітру, та не ту, що була з варениками, а другу; а в ту макітру повлазили маленькі кошенята спати. Він не став роздивляться, що там знайшов, поїв кошенят. Прийшов до жінки.

— Чуєш, жінко, які добрі вареники! Та ще й хрускотять, мов з кісточками.

— А побила мене лиха година! Отож ти кошенят поїв. Лягай же спати.

Він полежав трошки та оп'ять торка жінку.

— Жінко, жінко! Я пити хочу.

— А щоб тебе… Отам біля порога стоїть діжечка з водою — встань та й напийся.

Устав він. Ходив, ходив по хаті, налапав помийницю і давай з неї хлебати.

— Жінко, я найшов воду, та така добра, кисленька, та ще мов кишечки тягнуться.

— То ж ти, мабуть, помиїв напився.

Тільки що жінка заснула, він оп'ять її будить:

— Жінко, жінко! Квасу хочу!

— А, як ти мені надоїв зі своїми примхами! Полізь у погріб, там стоїть бочка з квасом, наточи й напийся, та гляди, затикай чіп, щоб не вибіг квас.

Поліз він у погріб, одіткнув чіп і випустив увесь квас. Бродить в погребі по коліна. Сяк-так вибрався відти, увійшов у хату.

— Жінко, жінко! Я квас випустив.

— Гаразд! Ти вже куди не повернешся, наробиш добра. Піди набери попелу, отам у сінях в жолобку стоїть — та засип. Та гляди, не попади борошна!

Пішов він, найшов борошно, набрав і засипав той квас. Увійшов у хату.

— Жінко, жінко! Вже засипав квас, та хто його зна, що мені попалось — таке, як борошно, і пахне борошном, ось устань подивись.

Встала вона, полізла в погріб, коли гляне, аж, лиха година, увесь погріб ізсипаний борошном.

— А щоб же тебе, — каже. — Ну що тепер батько скаже? Збирайся та ходімо, щоб хоч не чути, що тут буде.

Убралися тихенько, та так, що ніхто й не чув, і до світа дома стали. Та більше вже ніколи не ходили в гості.

Так собі живуть та хліб жують. Жінка все побивається, так, як і побивалась, а дурень висить на печі та співає.

Про дурня Терешка

От був собі дід та баба. Було у них три сини: два розумних, а третій дурень. А коло них жив один пан, у нього була дочка, та така гарна, що як кинеш оком на неї, то аж на душі стане весело. Той пан узяв і збудував скляну гору — таку височенну, що як глянеш на вершечок, — голову так задереш, аж шапка спаде. І посадив там дочку геть на самий верх, і сказав так:

— Хто скочить до неї конем, тому вона буде жінкою.

Занедужав старий дід і каже:

— Сини мої! Як я умру, то щоб ви кожної ночі читали наді мною книжку, — один одну ніч, другий другу, а третій третю, поки й кінчаться дев'ятини.

Сказав і помер. Пішов старший син Кіндрат на могилу, прочитав слів троє та й пішов у хату. Настала друга ніч, пішов другий, постояв трохи й пішов у ясла, та там і проспав до самого світа. Настає й третя ніч. Береться дурний Терешко за книжку, іде на могилу, стає й читає та б'є поклони аж до землі. От ледве стало на світ благословлятись, ще й півні не співали, виходить старий дідусь із ями і каже:

— На тобі три палички: цю дай старшому братові, цю середульшому, а цю собі візьми.

Він приходить додому й хвалиться своїм братам, а ті давай сміятись з нього та вигадувать. Кажуть:

— Пішов понаходив десь на дворі паличок та й хоче нас одурити.

Старший брат Кіндрат узяв — як жбурне об землю свою паличку. Коли де не взявся кінь, такий вороний, як галка; Кіндрат мерщій на того коня та й побіг до гори, де сиділа панночка, спинив коня й каже:

— Отепер доскочу, моя буде!

Розігнався, скочив, та тільки до половини сягнув; з тим і вернувся додому. Середній брат і питає:

— А що, доскочив?

— Ні!

— Е, це, мабуть, вона мені судилася! — каже.

Кинув паличку, коли біжить кінь гнідий, аж вилискує. От він мерщій на нього, та й поїхав до тієї гори. Скочив, трохи до панночки не сягнув… Приїхав додому, а брат питається:

— Ну що, доскочив?

— Та ні! Мабуть, в усьому світі нема такого коня, щоб до панночки доскочив.

Дурний сидить, тільки слухає й сміється з них, а далі устав з печі та як кинув паличку — де не взявся кінь, такий, наче золотий, що й глянути не можна, — аж очі засвічує. Терешко мерщій на того коня та як скочить — враз доскочив.

На другий день музика грає у пана, танцюють дівки й парубки, а люди проходять мимо й питають:

— Де це музики так грають?